SELECT p.id,p.filename, p.memo_ukr memo, g.photo_id main_photo, g.name_ukr gname FROM photos p LEFT JOIN galleries g ON g.id=p.gallery_id AND g.photo_id=p.id WHERE p.gallery_id=? ORDER BY main_photo DESC, p.weight Ці три страшні дні, які пам‘ятаю до хвилини, назавжди залишаться в пам‘яті - 18.02.2018 12:33 — Новини Укрінформ
Ці три страшні дні, які пам‘ятаю до хвилини, назавжди залишаться в пам‘яті

Ці три страшні дні, які пам‘ятаю до хвилини, назавжди залишаться в пам‘яті

946
Ukrinform

Ці три страшні дні, які пам‘ятаю до хвилини, назавжди залишаться в пам‘яті. 

Забитий регіоналами кабінет спікера Рибака, ми з тодішніми лідерами опозицііі й жінками - депутатками вбігаємо в той схрон й вимагаємо розпочати засідання ВР, приймати рішення, щоб зупинити трагедію. Криваві , густо намазюкані червоною помадою губи впливової радниці Януковича, закутаноі в брендове шмаття, цідять нам в спину : « Ви будете сидіти в тюрмі, дуже скоро».... 

Перші страшні звістки про стрілянину на вулицях Києва, в Раду заносять кількох поранених, в одного вибите око. « Беркут»і ОМОН не пускають карети швидких до ВР, ми з Оленою Кондратюк і Ірою Купрейчик мчимо в Маріінку, там в наметах антимайдану п‘яні тітушня й орки катують поранених. Вони впізнають знайоме обличчя й матюкаються, погрожують пороломити нам голови. Як не дивно, врятував мене тоді..... Равреба, ідейний опонент і ненависник Майдану, але колись в молодості ми разом працювали на « Інтері», й він сказав щось таке тим агресивним , п’яним тіткам і оркам , що , мовляв, « они ( тобто, ми) сволочи, но смелые, видите, пришли к нам, не побоялись». Ми дивом вмовляємо допустити карети швидких, лікарі заходять в той намет, з якого на сніг стікають цівочки крові й витягають звідти непритомних хлопців, з проломленими головами . Я везу першу карету в лікарню номер 17. А жінки- колежанки супроводжують наступні машини. Ми розділяємося, Оксана Продан чергує в лікарні швидкої допомоги, Ліля Гриневич, Маша Іонова, Оленка Кондратюк, Іра Купрейчик , Марія Матіос , Тетяна Слюз - наступні кілька днів ми живемо в київських лікарнях , допомогаємо, збираємо ліки, чергуємо, щоб беркут і міліція не вивезли поранених в тюрму. 

....... Перша усвідомлена смерть, коли в ординаторську заходить молодий чоловік і шепоче :» я - папа..... Саши Плеханова»....,, й його ведуть в морг на опізнання, і лікарі, що багато бачили, кусають губу й плачуть. Й нас відпоюють якимись краплями..., але воно не розсмоктує той ком в горлі, що й зараз перехоплює , як бачу фото білявого світлого Хлопчика. 

.... Дівчачий білий телефон в крові..., ноші з дівчинкою з простріляним горлом, її мчать в операційну, а телефон дзвонить і висвічує на екрані « Тато», й я беру трубку, й там кричать « Леся!», й шепочу: « Лесю зараз оперують, все буде добре!» ( так ми познайомилися з Лесею Жуковською); й пів Києва під лікарнею з питанням: які ліки потрібні...... й червоний фломастер , що виводить в реєстраційному журналі- 

П О М Е Р. 

Не забудемо ...

Ці три страшні дні, які пам‘ятаю до хвилини, назавжди залишаться в пам‘яті

FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-