«Чорні дошки» діяли лише на українській землі

«Чорні дошки» діяли лише на українській землі

Блоги
2135
Ukrinform
Хроніка антиукраїнського геноциду

Улюбленим коником путінських горе-дослідників голоду 1932—1933 років є твердження, що від нього «однаковою мірою постраждали всі народи СРСР». При цьому цинічно ігнорується той факт, що навіть у РСФРР найбільше голодних смертей зафіксовано саме на територіях компактного проживання етнічних українців — на Поволжі та Північному Кавказі. Ще одним доказом того, що Голодомор в Україні і голод в СРСР відрізняються як небо і земля, є так звані «чорні дошки», які діяли лише на українській землі, й які російські історики або ігнорують, або воліють називати місцевою ініціативою керівників компартії України.

Мовляв, саме вони 18 листопада 1932 року проголосували за постанову ЦК КП(б)У «Про заходи про посилення хлібозаготівель», яка запровадила повну продовольчу блокаду сіл, де було найбільше відставання за планами здачі зерна чи, за офіційною термінологією, «злісний саботаж». Це партійне рішення узаконила видана 20 листопада 1932 року постанова Раднаркому УСРР «Про боротьбу з куркульським впливом в колгоспах». Чи не єдина суттєва відмінність між цими двома документами в тому, що перший написаний російською, а другий — українською мовами.

Занесення на «чорну дошку» офіційно передбачало повну заборону торгівлі продовольством і промтоварами, закриття магазинів та вивезення із колгоспних комор всіх запасів зерна з посівним включно. На ділі приречені на голодну смерть села блокували спецзагони ДПУ (державного політуправління — наступника чекістів і попередника КДБ), які силами місцевих «активістів» і міліціонерів проводили повну зачистку селянських обійсть від усього їстівного.

Постанова від 18 листопада 1932 року офіційно запровадила натуральні штрафи для селян-одноосібників, з яких за невиконання плану хлібозаготівель стягували 15-місячну норму здачі м’яса і річну — картоплі. Насправді не лише вирізали всю худобу та вивозили всю картоплю, а відбирали всі знайдені продукти або просто знищували їх, вивертаючи бочки із квашеною капустою, огірками і помідорами. Про це згадують дивом уцілілі від голоду, що свідчить про загальну для всієї України практику, чого не було на територіях проживання інших «народів СРСР».

Стосовно суто української ініціативи, то варто нагадати, що у фактично окупованій Червоною армією Україні українцям не довіряли навіть керівництво компартією. Так, наприклад, Першим секретарем ЦК КП(б)У в 1923—1925 роках був Емануїл Квірінг — етнічний німець родом із Самарської губернії. У 1925—1928 роках його замінив єврей Лазар Каганович, а від 1928 по 1938 рік більшовиками в Україні керував поляк Станіслав Косіор.

Навіть другим секретарем ЦК КП(б)У в часи Голодомору був не українець, а білоруський єврей Мендель Хатаєвич. Саме він із більшовицькою прямотою заявив: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але ми виграли війну».

Однак чужоземні керівники окупованої більшовицькою імперією України теж були лише виконавцями наказів Сталіна та його найвірніших прислужників — В’ячеслава Молотова та вже згадуваного Лазаря Кагановича. Саме за особистої участі останнього у тодішній столиці УСРР Харкові ухвалили постанову про «чорні дошки», занесені на які села стали першими із виморених голодом в Україні. До весни 1933 року всю колишню житницю Європи перетворили на суцільний цвинтар, де голодною смертю загинуло щонайменше 7 мільйонів українців. 

Віктор Шпак
«Урядовий кур’єр»

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>