Наші заробітчани – головні інвестори

Наші заробітчани – головні інвестори

Блоги
2102
Ukrinform
Як використати їхній ресурс і досвід в українській економіці

Це була довгоочікувана хвилююча зустріч. Зустріч через 25 років. З містом, у якому жив і працював до розвалу Радянського Союзу. З Варшавою, істинно європейською столицею, яку ледь упізнавав, — так вона змінилася за чверть століття, ще тісніше поєднавши в собі складну багату історію з енергійною динамічною сучасністю. Дух вражаючих перетворень на краще, яких досягла Польща вже як член Євросоюзу, відчувався на кожному кроці. Починаючи від повітряних воріт країни — нового аеропорту імені Фридерика Шопена, нових вишуканих залізничних вокзалів «Варшава Централя» та «Краков Глувний», нового метро у столиці і, звичайно, мережі прекрасних автобанів, що перетнули за останні роки майже всі воєводства.

«Нам потрібні робочі руки»

Молодці поляки! Можна лише по-доброму позаздрити. І, звичайно, переймати їхній досвід. Узявши до уваги слова мера Вроцлава пана Дуткевича про роль і місце українських мігрантів у створенні того, чим поляки нині справедливо пишаються. 

«Це благословенне явище. Нам потрібні робочі руки. В агломерації Вроцлава живе майже 100 тисяч українців. Українці — це не лише робочі руки, а й ліки від польської ксенофобії, що є загрозливим явищем».

За різними даними, у Польщі живуть і працюють (хто офіційно, хто нелегально) приблизно півтора мільйона українців. Лише торік нам було видано 1,2 мільйона віз. А в першому півріччі цього року кількість віз становила понад 750 тисяч. Українці в Польщі — наймасовіші іноземні гастарбайтери. Щоправда, лише чверть з них більш-менш соціально захищені. Це ті 270 тисяч заробітчан, за яких польські працедавці платять страхові внески в установу соціального страхування (ZUS). Найбільший попит тут, як і в Німеччині, Чехії, Словаччині, Італії, мають наші фахівці будівельних професій.

Під час нещодавнього перебування у Кракові довелося побачити чимало земляків. Особливо на його найдовшій вулиці Йозефа Діетла, що виходить на Грюнвальдський міст через Віслу. Десятки старовинних будинків, розташовані на цій перевантаженій транспортом артерії міста, названій ім’ям видатного польського лікаря, колишнього президента Кракова, нині реконструюють. І виконують реконструкцію переважно наші майстри із західних областей. Це відчувалося з їхніх розмов уранці, коли вони поспішали на об’єкти повз вікна квартири, яку я винаймав на цій вулиці. Спроба поговорити з кимось була невдалою. Земляки категорично не йшли на контакт. «Не маємо часу, вибач».

У якому статусі більшість заробітчан працюють, можна лише здогадуватися. У Німеччині, наприклад, за даними Центру аналізу і стратегії в питаннях нелегальної міграції, які наводить газета Welt am Sonntag, українці в десятці країн — лідерів з нелегального працевлаштування. Спрощена процедура працевлаштування в Польщі нівелює поняття «нелегали», особливо для тих, хто прагне заробити на збиранні врожаю або у сфері обслуговування, громадського харчування. Та говорити тут про охорону праці, нормований робочий час немає сенсу.

«Працюємо по 14 годин»

…У цій ресторації, що розташована в старовинній частині Варшави, цілий день велелюдно. Основний контингент відвідувачів — туристи. Щоб потрапити сюди, треба навіть інколи почекати в черзі. Попри це мої польські друзі цей заклад теж давно полюбили. Тут чудова національна кухня. Готують смачно, обслуговують швидко, а ціни доступні, не такі захмарні, як на Хрещатику чи Подолі в Києві. Але річ не про «пляцики» з грибами, «пироги» (наші вареники, але підсмажені), суп «журик» з ковбасками. Ідеться про наших дівчат-заробітчан, офіціанток і прибиральниць цього та інших кафе, з якими довелося поспілкуватися.

— Працюємо по 14 годин. Падаємо з ніг. Клієнтів, бачите, — не протиснутися. Страви важкі, на пательнях, спробуй цілий день потягати. За день, коли не працюю, не маю чайових, отримую 26 злотих (тобто майже сім доларів. — Авт.).

Ця емоційна, пошепки сповідь відбувалася згодом. З перервами. Неочікувано для мене. Почувши українську мову, висока красива блондинка в національному польському вбранні зі щирою усмішкою запитала: «А ви звідки?» — «З Києва, Львова», — відповіли. Ірина родом з Рівного. Працює в Польщі другий рік. Має чотирирічного сина, залишила вдома на матір. Працювала технологом на льонокомбінаті. Потрапила під скорочення. Глянувши в бік адміністратора, кинула нам: «Смачного, я ще підійду, хоч біля вас хвилинку перепочину».

У цьому та сусідньому кафе трудилися ще кілька наших дівчат-працівниць. З Тернополя, Черкас, Запоріжжя. У всіх приблизно однакова мотивація перебування в Польщі. Заробити, владнати особисте життя. Не всім щастить добре «зачепитися» тут, як це вдалося худенькій скромній Ані з «Кав’ярні», що недалеко від замку Вавель у Кракові. Дівчина з Херсона четвертий рік працює офіціанткою. Життям задоволена, досконало знає три мови, вчиться у школі менеджерів. Планує згодом потрапити до Німеччини, Англії чи США. «Там наші значно більше отримують. Тутешня молодь їде переважно туди».

І фінансовий ресурс , і кадровий потенціал

Це давно визнаний факт. За прогнозами Національного банку, цього року грошові перекази в Україну мають зрости на 2%. Погодьтеся, цифра значна, якщо нагадати, що 2016-го, за підрахунками фахівців, у країну надійшло понад 5,7 мільярда доларів. А це на 5,3% більше, ніж 2015-го. Але ці суми, що потрапляють на батьківщину від усіх наших мігрантів, вочевидь, не точні. І дізнатися істину неможливо, бо сотні тисяч іноземних грошей потрапляють у країну поза банківськими системами. Ближчий до дійсних цифр міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський, якого процитувало Польське радіо. Він називає інші цифри. «За підрахунками фінансових установ», понад мільйон українців, котрі живуть, працюють, заробляють, примножують у Польщі дохід, «переказують рідним та бізнесу від 3 до 5 мільярдів євро». Колосальні кошти!

Інша річ, як цю валюту, важко зароблену нашими співвітчизниками за кордоном, використовують її власники в себе на батьківщині. Наскільки держава сприяє тому, щоб мігранти, довірившись нашій банківській системі, тримали їх насамперед на депозитних рахунках, вигідно вкладали кошти уже як внутрішні інвестиції в перспективні проекти у себе в регіонах. Так створюючи у своїх селах і містах робочі місця, збільшуючи надходження до місцевих бюджетів, гарантуючи своїм дітям більш заможне життя на рідній землі.

Два роки тому в Україні набув чинності Закон «Про зовнішню трудову міграцію», який входив до пакета реформ, необхідних для лібералізації візового режиму. Цей документ встановив нарешті правовий статус трудових мігрантів, гарантує їм соціальний захист. Головним чином двосторонніми міжнародними договорами. Але ж не забуваймо, що українські трудові мігранти — це не лише величезний фінансовий ресурс. Це значний кадровий потенціал, досвід сучасного управління, набутий у країнах ЄС передусім на рівні середньої виробничої ланки, це знання новітніх технологій, багатющий ресурс бізнес-контактів.

А чи є в нас державні програми, які мають створити механізми і мотивацію повернення цього неоціненного ресурсу й досвіду заробітчан в Україну, його ефективного використання на користь власної економіки? Для створення нарешті більш потужного середнього класу — основи основ усіх цивілізованих країн. Класу, який без будь-якої підтримки держави взяв на себе найбільше навантаження за останні три роки.

Станіслав Прокопчук
«Урядовий кур’єр»

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-