Чому ми не можемо розірвати дипломатичні стосунки з Росією
Прочитала одкровення потіряшки, яка приіхала на Донбас вбивати, "защищать донецкий и луганский народы от Украины". Аморальна істота, обтяжливі обставини - що воно ще й з учительської родини, де ж мали б сіяти добре, розумне, вічне, а не цинічне.
Єдиний важливий в цих одкровеннях для мене особисто пасаж - це те, що потіряшку жодного разу не відвідали російські консули. Жодного разу! Наші консули борються за відвідання наших в тюрмах РФ, наших консулів фізично побили в Чечні, коли вони проривалися на суд до Карп'юка і Клиха, іх не пускають до Сенцова і Кольченка, яким нав'язують російське громадянство , наш консул розшукував Романа Сущенка в Лефортово й пробивався до Євгена Панова, коли той коротко був там, між сімферопольськими катуваннями...
Оце і є два світи, і слава Богу, що Україна - не Росія, що Украіна своїх не кидає, не забуває, визнає, бореться, шанує. А для РФ це все просто "настамнет", а нет - то про що й мова... Я сама кілька разів в тюрмах зустрічала громадян РФ, яких місяцями не відвідав консул, попри інформування
І прохання відвідати. Бо відвідати - це визнати.
РФ не потрібні іх громадяни, а тим більше жителі Криму і Донбасу. Ім потрібні лише територіі...
Р. S. Украінські консули в РФ - реальні герої. Щодня вони роблять у військових умовах свою важливу справу, допомогають українцям. Наші дипломатичні взаємини з РФ зведені до мінімуму, але ті, хто вимагають негайного розриву, повинні усвідомити одну просту річ - тоді ми залишаємо напризволяще десятки украінців в російських тюрмах і в нас буде дуже мало шансів іх витягти. Це гібридна війна, й ми маємо іі виграти не з шашкою наголо. Але точно виграти.
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама