Парадокси життя в Америці. Й поради для «незрячих братів гречкосіїв»

У широкій і пророчій творчості Тараса Григоровича Шевченка ми майже при кожному читанні знаходимо дуже багато актуального сьогодні, хоча було воно написане більше ста п'ятдесяти  років тому. Мабуть, і тому ми щороку відмічаємо Шевченківські річниці не тільки в Україні, але всюди, де б знаходились по світу розкидані долею, а також власним вибором. Тобто робимо ми це не тільки для вшанування Шевченка, але, мабуть, ще більше – для власного сумління. Тим,  які цього не роблять, доручаю таку рутину – візьміть в руки Кобзар, читайте любі вірші, знайдете таке, що покаже вам, як жити у наступному році.  

Відомий американський часопис відносно лівого центристського спрямування, – зокрема, у минулому, – “ Вашингтон Пост” 3 березня ц.р. опублікував дещо гумористичну статтю у формі парадоксів під назвою: “Все, що вам потрібно знати про Трампа і Росію”. Подаю деякі більш вдалі парадоксальні приклади:

Президент Трамп запізнався з Російським Президентом Владиміром Путіним дуже добре”, але він “не знає Путіна”...Путін вислав Трампові “подарунок і вони розмовляли”, але Трамп не має “жодного відношення до нього”...Трамп немає “нічого спільного з Росією”, але його син сказав: ”Росіяни становлять більше ніж диспропорційну частину наших активів”,  і “ми бачимо багато грошей, які переливаються з Росії”... Не було “жодних комунікацій” між командою Трампа і Росією під час кампанії й переходу, окрім комунікацій з Росією майбутнього радника національної безпеки Трампа, його майбутнього головного прокурора та його зятя та ще двох... Головний прокуратор Джеф Сешенс “не мав комунікацій з росіянами”, крім двох зустрічей з російським послом Кісляком, про що він не сказав під присягою... Трамп звільнив Майкла Флинна, свого радника з національної безпеки, про якого він сказав, що він не зробив нічого злого... А санкції про які Флинн говорив з Кісляком у розмові, яку він не пам'ятає, не були дійсно санкціями… Колишній завідуючий кампанією Трампа Павло Манафорт “не мав нічого спільного з Росією», хіба що його широку діяльність на користь російських олігархів та проросійських в Україні…

І так далі…

Але на цьому парадокси не закінчуються. Подібно гумористично, хоч, напевно, не було такого наміру, “Радіо Свобода”” поїхало у Філадельфію та провело там у культурному центрі короткі опитування серед декількох українців щодо оцінки перших  тридцяти днів діяльності нового Президента США. Майже всі опитувані дали Президенту позитивну оцінку, притому не згадуючи його російські контакти, а скоріше хвалили його за жорстку політику по відношенню до нелегальних іммігрантів, що проявилося у його першому екзекутивному декреті, який викликав велике обурення не тільки серед американського суспільства на загал, але позначилося також негативним відгуком американського судочинства. Тим більше заскочило мене таке ставлення самих українців у Філадельфії, бо майже усі, якщо не всі опитувані, що вихваляли Президента Трампа, самі були недавніми іммігрантами. Тільки не відомо, чи були вони, – а, може, ще є – нелегальними. Мабуть, забули або навіть не думають, що є ще чимало їх національних братів і сестер, які знаходяться у подібному положенні. Мабуть, забули доручення Шевченка: “Обніміте ж, брати мої, найменшого брата.”

Особисто знаю я одне подружжя. Приїхали до США, дружина була вагітна вже в час подорожі. Приїхали, вродила жінка, дитина т.зв. “дитина кітва” (anchor baby) у сучасній термінології. До виборів і сьогодні ця пара – завзяті прихильники  політики Трампа. А про других подібних своїх братів і сестер? Ну, хіба моя хата з краю! Забули, ким вони були.

Мабуть, для таких наших людей відношення до Росії, а може навіть сучасна війна Росії проти України, теж сприймається словами “моя хата з краю.” Але не хочеться в це вірити! Вірю, що це тимчасова травма і сліпота.

Все ж таки є позитив навіть у цих парадоксах. Сьогодні “Вашингтон Пост” і “Нью Йорк Таймс”, хоча лівого спрямування, є мабуть найбільші противники Росії і тим самим захисники України. Як для мене це непоганий обмін – одержати підтримку таких потужних чинників, як американські часописи лівого центристського крила коштом тільки наших егоїстичних, наївних, нових іммігрантів, а також багато старих і тут народжених. До речі, ці останні – і тут роджені – забули, що їх батьки, діди чи прадіди були іммігрантами. В більшості вони тут керуються сліпою партійною дисципліною, мовляв Трамп республіканець (сьогодні, завтра він буде тим чим йому вигідно — АЛ), тобто він добрий!

Лишається, мабуть, тільки порада для моїх “незрячих братів гречкосіїв”, як називав своїх національних братів і сестер Тарас Шевченко,– не пошийте себе і мене у дурні своїми лозунгами патріотизму один більший другого, коли ми живете зовсім по-іншому (це вже мої слова), бо, за словами Великого Кобзаря: “Москалі лихі люди, зроблять лихо з вами” та з нами. А для цього їм потрібно незрячих або просто байдужих, або ще гірше  – егоїстичних. Тому треба схаменутися! “Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде!”

 Аскольд Лозинський

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства