Ми повинні будувати не «український хутір», а велику і впливову європейську державу

Блоги
1821
Ukrinform
Курс на членство в НАТО – безальтернативний

Світ стрімко входить у період БЕЗПЕКОВОІ ТУРБУЛЕНТНОСТІ. Це виводить безпекові проблеми в міжнародних відносинах на передній план. Особливо актуальними ці проблеми є для України, коли Росія розв'язала проти неї багаторічну війну. ЕКЗИСТЕНЦІЙНУ війну, головною метою якої є знищення української держави як геополітичного явища та української нації як суб'єкта людської цивілізації.

Нам, українцям, життєво важливо якнайшвидше знайти відповідь на загрози національній безпеці. Варіантів тут не багато. На євроатлантичному просторі національна безпека більшості держав уже тривалий час гарантується на засадах ЦИВІЛІЗАЦІЙНОЇ СОЛІДАРНОСТІ. В рамках найпотужнішої у світі системи колективної безпеки – НАТО. Тому й Україні треба прагнути до членства в Альянсі.

Актуальність колективного гарантування безпеки європейських держав, незважаючи на різні "Брекзіти", тільки зростатиме. Це зумовлено тим, що коло загроз постійно розширюється. І інтернаціоналізується їхній характер. Якщо раніше серйозні загрози державам виникали безпосередньо на їхніх кордонах, то зараз цілий комплекс загроз, зокрема таких, як тероризм, кібератаки, міграція, інформаційна агресія, зароджуються за тисячі кілометрів від держав – об'єктів загрози. Відвернення цих загроз у такій ситуації завжди вимагатиме об'єднання на постійній основі зусиль великої кількості держав.

Для багатьох українських політиків уже стало звичкою хоронити НАТО по п'ять разів на день, а потім цим обґрунтовувати млявість відносин з Альянсом. Або взагалі заявляти про неактуальність членства України в НАТО. Цим політикам треба нарешті усвідомити, що ті країни, де політичний провід не розбазікував безкінечно про кінець НАТО та ЄС, а наполегливо домагався членства своїх держав у цих організаціях, уже давно опинилися під безпековою парасолькою. Хто не знає, що Росія здавна точила імперські ікла проти країн Балтії. Але сьогодні ці маленькі країни вже не по зубах для Москви. І насамперед через їхнє членство в НАТО та ЄС.

Тому й для України як європейської держави курс на членство в НАТО є безальтернативним. Уже всі переконалися, що нейтралітет не забезпечує Україні безпеку. Невже важко збагнути, що Росія напала на Україну якраз тоді, коли вона сповідувала політику позаблоковості? Отже, не треба шукати чорну кішку в темній кімнаті, тим більше коли її там немає. Ці всі ідеї-пропозиції на кшталт "постійного нейтралітету України" чи "союзника –не члена НАТО" є політично безвідповідальними і шкідливими. Вони не мають нічого спільного з так званою "реал-політик". Це – політика відволікання від проблем.

Я представляю громадську організацію "Рух за Україну в НАТО". На думку членів нашої організації, найбільшою проблемою у відносинах із НАТО є традиційна невизначеність владної верхівки України. Погляди української влади мінливі, як морська вода. Починати виправляти ситуацію потрібно з подолання цієї невизначеності.

Необхідно прагнути змінити характер відносин із НАТО. Зараз вони базуються на ідеології' співробітництва. А нам треба перевести їх на інтеграційну основу. Продуктом співробітництва може бути тільки допомога Україні, а не гарантія безпеки, що дає лише членство в Альянсі.

Я цілком усвідомлюю складнощі у цьому напрямі. Постійна мінливість із курсом української влади щодо членства України в НАТО породила недовіру в наших партнерів по Альянсу. Згадаймо політичні хитання влади в часи президентства Л. Кучми. Спочатку у Воєнній доктрині метою євроатлантичної інтеграції визначалося набуття Україною членства в НАТО, а вже через півроку це положення зникло з цього документа. У часи президентства В. Ющенка політика євроатлантичної інтеграції стала заручницею боротьби за владу, по суті, чвар, всередині помаранчевої команди. Зокрема, боротьба між Прем'єр-міністром і Президентом. А чого вартує крутий поворот владного режиму Януковича до так званої позаблоковості, що насправді було спробою розвернути Україну в бік Росії.

Недалеко відійшла від такої практики і теперішня влада. Парламент відмовився на законодавчому рівні від політики позаблоковості і артикулював відновлення політичного курсу на інтеграцію до євроатлантичного безпекового простору. Політику євроатлантичної інтеграції парламент проголосив, але про її мету забув. А як можна дійти до фінішу, якщо не знаєш, де той фініш? Через відсутність формалізованої мети інтеграції неможливо вибудувати і дорожню карту набуття членства в НАТО.

І політика настільки суб΄єктивізується, що доля нації починає залежати від волі чи примх одного або кількох владоможців.

Відверто кажучи, теперішній владний клас у найкращому випадку реалізує приховану політику євроатлантичної інтеграції. Від кого маскуєтесь, хлопці і дівчата – наші любі парламентарі? Від свого народу? Та ж народ уже далеко попереду. Якби нині відбувався референдум щодо членства України в НАТО, то майже чотири п'ятих його учасників висловилося б за членство України в Альянсі.

Пропоную Президенту та Верховній Раді якнайшвидше внести зміни до законів "Про основи національної політики" та "Про засади внутрішньої та зовнішньої політики" в частині формулювання мети євроатлантичної інтеграції. У цих законах ідеться лише про поглиблення співпраці з НАТО з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства в альянсі. Отак велика мета членства перетворилася на бажання простого співробітництва, у квазі-ціль. Ви, шановні народні депутати, відійшли тут не тільки від своїх зобов'язань, які містилися в Коаліційній угоді, а й від практики законотворчої діяльності, яка вже знала мету – набуття членства України в НАТО. Нагадаю, що в Коаліційній угоді було записано: "...внесення змін до законів України "Про засади внутрішньої та зовнішньої політики" та "Про основи національної безпеки", серед іншого передбачивши скасування по-заблокового статусу України, відновлення політичного курсу на інтеграцію до європейського безпекового простору та набуття членства в організації північно-атлантичного договору...'".   "

Ми — громадськість — також пропонуємо якнайшвидше провести референдум щодо членства України в НАТО. Цей референдум зробить політичний курс на членство України в НАТО послідовним і невідворотним. Це – урок референдуму 1 грудня 1991 року. Такий референдум виб'є пропагандивні аргументи Москви на кшталт "український народ не хоче іти в НАТО. Туди його тягне київська хунта". Такий референдум змусить лідерів країн-членів НАТО нарешті взятися до реалізації своїх зобов'язань щодо того, що Україна стане членом Альянсу. Настав час актуалізувати це положення з Будапештського меморандуму саміту НАТО 2008 року. Між іншим про необхідність його актуалізації говориться в Посланні Президента до Верховної Ради 2005 року.

Ми також рекомендуємо Президенту та КМУ домагатися від НАТО надання Україні ПДЧ. Потрібно знати, що найефективнішими у таких випадках завжди є стандартні, вже випробувані процедури. Не треба ловитися на пропозиції якихось особливих механізмів чи процедур. Нас усе-таки має чогось учити власний досвід. Я маю на увазі досвід особливого партнерства з НАТО. За 20 років ми так і не вийшли за його рамки. А ті, хто не шукав собі особливих форм співробітництва, вже давно є членами НАТО.

Чітка формалізація у законодавстві мети євроатлантичної інтеграції, проведення референдуму щодо членства України в Альянсі та вимога надання Україні ПДЧ – необхідна умова для постановки перед НАТО питання про перевід відносин співробітництва на рейки інтеграції.

Ще зараз можна почути від деяких політиків, що Україну в НАТО не чекають. Це — неправда. Не чекають тих, хто не визначився, хто не прагне членства. Україна потрібна НАТО, як і Альянс потрібний Україні. Без України не можна побудувати безпечної нової Європи. Європи в природних цивілізаційних межах. Потрібно тільки послідовно модернізовувати Україну, проводити глибокі реформи в оборонній та безпековій сфері і вміти переконувати наших західних партнерів у доцільності якнайшвидшого членства України в НАТО. А таких аргументів ціла купа.

По-перше, маємо виходити з того, що кожна держава має право вільно і самостійно обирати шляхи забезпечення своєї безпеки та брати участь у міжнародних безпекових структурах.

Друге. Членство України в НАТО – історично справедлива компенсація за внесок нашої країни в ядерне роззброєння та зміцнення міжнародної безпеки.

Третє. Маємо спиратися на проголошену в офіційних документах НАТО політику відкритих дверей і рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 року, в якому на найвищому рівні підтверджено право України на членство в Альянсі.

У розбудові Української держави треба завжди покладатися на власні сили. Але не треба думати, що в глобалізованому світі безпекові проблеми можна вирішити шляхом побудови нового "українського хутора". Повинні будувати не хутір, а велику впливову європейську Українську державу, яку є кому і чим захищати.

Іван Заєць

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства

При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання не нижче першого абзацу на «ukrinform.ua» — обов’язкові. Цитування і використання матеріалів у офлайн-медіа, мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди "ukrinform.ua". Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.

© 2015-2017 Укрінформ. Усі права застережені.

Дизайн сайту — Студія «Laconica»
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-