Консолідація вати-3 плюс Новинський

Консолідація вати-3 плюс Новинський

Аналітика
2971
Ukrinform
Ситуація з церковним законом, – очевидна ознака, що війни стає більше, інструментарій антиукраїнських сил – все бруднішим

У митрополії УПЦ МП на вихідних знову буде багато роботи. Дзвінки єпархій та примусовий виклик під парламент священства – це мінімум, максимум – привід під Верховну Раду поголів'я пастви, яка протестує проти законопроекту 4128. Таку акцію проводили минулого тижня, коли закон був на повістці денній, але випав через роботу над іншими нормативними документами.

Бідних стареньких заради такого випадку зобов'язали вивчити словосполучення «церковне рейдерство» і налякати злісними розкольниками, котрі тільки те й роблять, що думають, аби відібрати їхній храм, а потім «осквернити та змусити молитися з філаретівцями». Наступного тижня до сесійної зали Верховної Ради законопроект 4128, який полегшує парафіям зміну юрисдикції та перехід з УПЦ МП до УПЦ КП, таки вноситься.

Минулого тижня я стала свідком такої сцени у Верховній Раді. Стоять у кулуарах парламенту дві людини: головний автор законопроекту Віктор Єленський та один з носіїв «руського мірау» Вадим Новинський. Останній щойно повернувся з-під стін будівлі парламенту, куди, згідно з нашою інформацією, примусово зігнали священство Київської єпархії УПЦ МП.

– Батюшками диригуєте, Вадиме Владиславовичу? – іронічно запитує професор та депутат Віктор Єленський.

– Я не диригую, – строго поправив Новинський, – я з ними молюся.

По правді кажучи, багато батюшок не хотіли молитися у такій компанії (так вони мені приватно писали) і з такого приводу, але явка під Раду була добровільно-примусовою. Церква – трішечки армія. Це в питаннях дисципліни. Втім, не лише дисципліни.

Про те, як офіційна Москва намагається згуртувати протестний електорат, використовуючи УПЦ МП та звертаючись то до радянської ментальності, то до відчуття своєї приналежності до РПЦ та богоспасенності триєдиного союзу з Росією та Білоруссю, ми писали у матеріалі «Консолідація вати» та «Хрестохідна консолідація вати».

Те, що ми спостерігаємо на церковному фронті останнім часом, цілком претендує на третю серію серіалу «Консолідація вати». А сам серіал є, по суті, інформаційним супроводом гібридної війни, яку веде Володимир Путін на церковному фронті. І наявні всі підстави для здогаду, що наказ на загострення цієї війни ним вже даний.

ЯК «ПРИКРІПИТИ ДО МП» БУДІВЛІ ХРАМІВ

Спочатку матчастина. Законопроект 4128 – це всього лише вісім пропозицій доповнень до Закону про свободу совісті та релігійні організації.

Суть поправок у тому, що якщо половина плюс один житель села захотіли змінити підпорядкування та перейти з Московського патріархату до Київського, то достатньо рішення простої більшості релігійної громади. Законопроект став відповіддю на ситуацію, коли за бажання громади змінити юрисдикцію до храмів звозилися семінаристи, тітушки у балаклавах та жителі сусідніх населених пунктів, аби таким чином створити масовість і протидіяти жителям села. Законопроект, головним автором якого став народний депутат України Віктор Єленський, найвідоміший в країні релігієзнавець, до речі, був підтриманий ще одним професором – Олександром Саганом та головою Департаменту релігій (де-факто, «міністр з релігії») Андрієм Юрашем.

Про подібні ситуації ми писали тут.

«Закон у разі ухвалення допоможе у реалізації конституційних прав віруючих у зміні юрисдикції, оскільки зараз це фактично віддано на відкуп чиновникам та суддям, – говорить Олександр Саган. – Адже на даний момент процедура абсолютно не врегульована. Скільки повинно бути віруючих, щоб змінити підпорядкування, хто ці віруючі? Ці питання прописуються новим законопроектом».

Експерт розповів, що сьогодні є не рідкісними випадки, коли понад 90% громади підтримують рішення про зміну юрисдикції, а маленька частина громади забирає храм. В Острозі у 2005–2006 роках дві людини фактично відсудили у громади храм. На Західній Україні є ситуації, де дві третини або чотири п'ятих громади підтримують рішення про перехід, але кілька людей з громади подають до суду і півтора-два роки триває судова тяганина. Адже навіть почергове служіння відкидається меншістю! Один з останніх випадків – село Колосова Тернопільської області. З 240 осіб – 40 не підтримала перехід і понад рік решта 200 молилися на вулиці.

Таким чином, підкреслив Саган, законопроект чітко виписує умову: якщо є згода 50 відсотків громади плюс 1 голос, то ця громада залишається у храмі, перереєстровує статут, просто міняючи у статуті юрисдикцію. Інша частина громади реєструє новий статут і проситься на почергове богослужіння. «До речі, якщо б митрополія УПЦ МП толерантніше ставилася до почергового служіння, конфліктів було б значно менше. Адже наші люди терплячі. Аналізуючи конфлікти у конкретних парафіях, де іноді питання ставиться дуже гостро, дійшов висновку: більшість згодна на почергове служіння з меншістю із МП».

Законопроект повинен бути прийнятий, він дійсно розширює права, удосконалює механізм реалізації чинної норми закону.

Але, незважаючи на широку підготовку громадської думки, парламентські прихильники «руського міра» не сиділи, склавши руки. Підключивши депутата від Оппоблоку Вілкула, вони розгорнули широку пропагандистську кампанію, на кожному телевізійному розі озвучуючи загрозу, що закон у разі його прийняття, принесе до України війну. Нехтуючи всіма текстами, написаними проукраїнськими публіцистами з тієї ж УПЦ МП, думкою богословів, чиновників, правоохоронців, вони вперто твердять, що 4128 – закон про «церковне рейдерство».

Причому колишній аргумент нардепів-руськомірівців («церкви відбирають розкольники») було замінено на новий. Коли ж виявилося, що ці самі «розкольники» не більше, аніж жителі села, котрі хочуть змінити підпорядкованість, прийшла нова тема: ті, хто хоче перейти («розкольники у душі своїй»), не справжні віруючі, вони рідко ходять до церкви і тому не можуть претендувати на звання члена громади.

Голова Департаменту релігій Андрій Юраш подібні звинувачення категорично відкидає: «Ті, хто опонує законопроекту, свідомо чи ні, але намагаються зберегти конфліктність на парафіях. Перехід громад – це процес, який йде зсередини громади. Є об'єктивна суспільна проблема – проблема самовизначення громад та зміна ними підпорядкованості. І законодавство, і експертне середовище змушені реагувати на виниклі у нинішній суспільно-політичній ситуації виклики. Закон просто допомагає вирішувати ці проблеми. Виникають конфлікти, що стають знаряддям політичної боротьби і маніпуляцій».

«Міністр з релігії» розповів, що питання парафій у Катеринівці або Птичі, де громади змінили юрисдикцію, постійно звучали на нарадах ОБСЄ з людського виміру. Про них з подачі Московської патріархії говорили, як про порушення прав. Хоча ситуація більш, ніж очевидна. Абсолютна більшість громади захотіла змінити підпорядкування. Катеринівка: близько 90% громади зважилися змінити підпорядкування. У Птичі – ситуація аналогічна.

У всіх європейських документах – і Венеціанської комісії, і у рекомендаціях ОБСЄ, і у рекомендаціях ООН є беззаперечні положення про те, що кожна людина може декларувати свої переконання і вільно їх змінювати. Андрій Юраш вважає, що ті, хто проти прийняття закону, насправді виступають проти основоположних базових принципів європейської демократії та європейських регуляторних актів в частині забезпечення свободи совісті: «Наші опоненти кажуть: закон спричинить конфлікти. Але конфлікти вже існують, і після прийняття закону вони будуть вирішені. У профільному комітеті зараз підготовлені доповнення до проекту закону, в них запропоновано два фільтри, які допомагають усунути всі ризики та негативні моменти і дозволять уникнути спекуляцій на тему, кого вважати членом громади, а кого не вважати. Правомочність того чи іншого члена визначають у кожній громаді, в кожній конфесії вони різні. На зборах громади мають право бути лише ті її члени, чия присутність визначається паспортами. Тому в подальшому будь-які спекуляції, що хтось чужий приїде і буде впливати на рішення, не мають жодних підстав».

ВІЙНИ СТАЄ БІЛЬШЕ

Те, що громади УПЦ МП Західної та Центральної України будуть міняти юрисдикцію, йти з УПЦ МП, наші експерти, соціологи, прогнозували ще два роки тому.

Члени громади, котрі ввечері стоять на відспівуванні воїнів АТО, вранці не захочуть поминати у храмі патріарха Кирила. Змінити ситуацію могло церковне начальство, якби проводилася політика на відділення, а не прив'язання церкви до Москви. (Київський патріархат у цьому випадку міг би бути не опонентом, а як мінімум – партнером, і як максимум – братом). Але замість цього з боку митрополії ми бачимо коротку паузу вичікування, а потім – відверту війну. Почергове служіння у храмі УПЦ МП з Київським патріархатом було заборонено спеціальним листом митрополії.

Хоча, здавалося б, це найбільш безболісний спосіб вирішення проблеми. У неділю у багатьох храмах є дві служби. О сьомій ранку – одна, о дев'ятій тридцять – друга, ну чому б не служити по черзі? Спочатку МП, потім КП. Або навпаки?

Скажу по секрету, все більше священиків Московської патріархії дозволяє своїм вірним причащатися у храмах Київського патріархату, і самі причащають тих, хто ходить до храмів обох юрисдикцій. Значить, вони не вірять у «безблагодатність», «небогоугодність» своїх братів з КП.

Гадаю, що почергове служіння заборонила Москва. Адже воно – прямий шлях до єдності.

Москва через Новинського накреслила інший шлях. Кожен перехід, де воля більшості є очевидною, супроводжувався великим скандалом, нескінченними скаргами до міжнародних організацій.

Я довгий час залишалася, та й продовжую залишатися прихильницею діалогу верхів (церковних верхівок), але він можливий, коли хочуть діалогу обидва. Офіційна УПЦ МП не хоче, або не може, або звикла слухатися Новинського. Або Кирила. Тільки не думайте, що це подобається простим священикам. Крім того, що вони втомилися від ляпасів («ви не наша церква, ви чужа»), заморожене храмове будівництво, реально впала каса. Люди перестали вестися на казки про «безблагодатність КП».

Але повернемося до законопроекту. Підводячи підсумки довгої підготовчої процедури, народний депутат України, автор проекту закону 4128 Віктор Єленський, зауважив: «Ми дуже серйозно готували текст законопроекту, а в останній тиждень сиділи з експертами, судили-гадили, всоте говорили, чи є можливим тут рейдерство, яким нас лякають. Зрештою, ми включили ще один запобіжник, щоб закон відображав виключно думку громади. Рішення про зміну підпорядкованості приймає громада, але її правомочність затверджується керівним органом громади. Братською радою, якщо мова йде про протестантів, церковним комітетом, якщо мова йде про греко-католиків, парафіяльною радою, якщо мова йде про православних. Ніхто не зможе сказати, що прийшли чужі хлопці, проголосували, і церква, переставши бути канонічною, «пішла до проклятих розкольників». Окрім того, минулого тижня ми голосували так званий «антирейдерський закон», згідно з яким зміни у статуті релігійних організацій необхідно реєструвати у нотаріуса.

Але ось головна моя аргументація. Це фундаментальне право людини – змінювати свої релігійні переконання, змінювати одноосібно або разом з іншими членами. А тут йдеться навіть не про переконання, а про зміну підпорядкованості. Це право передбачене 18-ою статтею Загальної декларації прав людини, і воно зафіксоване у 9-ій статті Європейської конвенції про права людини.

У нас є зауваження від Європейського суду з прав людини, що ми не прописали, як община змінює свою підлеглість. На перший погляд, це здається простим – вносяться зміни до статуту громади, і все змінюється. Але Московський патріархат робить все, щоб це стало неможливим. Наприклад, нардеп Новинський зареєстрував законопроект, який фактично нівелює роль громади.

На що ще б'ють наші опоненти? Вони кажуть, що самоідентифікація людини не може бути підставою для членства у релігійній громаді. Але це суперечить всім базовим правилам і стандартам у сфері людських прав! Релігійна громада сама визначає спосіб або ознаку, за якою вона приєднує свого члена. Для одних спільнот це десятина, для інших –молитва п'ять разів на день.

Яким чином держава втручається? Мені невідомі громади, де людина ідентифікує себе як член громади, але ніяк не бере участі у житті громади. Причому, мої опоненти ніяк не намагаються прийти, посперечатися, поспілкуватися. Нікого немає, зате підходить до мене один народний депутат і каже, що на мені буде кров мучеників».

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Ситуація з церковним законом, – очевидна ознака, що війни стає більше, інструментант антиукраїнських сил – все бруднішим. Це відчувається за реакцією ресурсів, близьких до митрополії. Наприклад, виділення землі під храм Київського патріархату на Одещині (там були зареєстровані три громади УПЦ КП), вони трактують, як «перемогу радикалів». Пишуть про спрямованість на війну команди Президента.

Війна виражається у скаргах на Україну, у колонках міжнародних ЗМІ, сплачених російськими грошима. Війна – у риториці, непублічних розпорядженнях священства. Це війна церковного керівництва, у якого, мабуть, немає сил протистояти Новинському.

І держава вперше чинить опір...

Лана Самохвалова, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-