Від карнавальних костюмів – до білизни, що допомагає відновлюватися після опікових травм. Так круто під час повномасштабної війни змінила свою діяльність запоріжанка Ольга Петрюк.

Це рішення далося їй нелегко. Для цього жінка разом із сином повернулася з-за кордону, де прожила три роки. Отримала грант від Державної служби зайнятості, купила обладнання, яке, майже як у відомій кіношній фразі, “є лише у неї” та… італійських лікарів.

500 ТИС. ГРН ГРАНТОВОЇ ДОПОМОГИ

Ольга за освітою – кравчиня-закрійниця. До повномасштабної війни мала кілька ательє: виготовляла карнавальні костюми, аксесуари тощо – невеликі партії на замовлення різних брендів.

- У 2022-му із сином виїхали за кордон. У Запоріжжі у мене є друг – лікар-комбустіолог, опіковий хірург, і від нього я знала про гостру потребу в компресійному одязі. Під час війни людей з опіковими травмами стало значно більше, а такі речі немає де брати: раніше їх замовляли в РФ, у нас не виробляли. Так і виникла ідея пошиву спеціальної білизни. Як сказав мені друг: “Я можу зшити людину, то чому ж ти не зможеш пошити одяг?”, – розповідає вона.

Жінка повернулася в Україну в 2025 році, хоч зізнається: було лячно.

- Ми жили в кількох країнах. Намагалися знайти, де б нам було краще, але зрозуміли, що ніде. Зараз я – приватний підприємець, це моя власна справа, якою реально живу, – додає Петрюк.

Для створення компресійної білизни необхідні були спеціальна тканина та обладнання. Ольга написала грант, але з першого разу його не погодили. Після доопрацювання заявки Запорізький обласний центр зайнятості підтримав її, надавши 500 тис. грн допомоги.

- Грант ми брали через необхідність придбання дороговартісної машинки, яка не просто зʼєднує тканину, а й робить плоскі шви. Купили її, проте у нас майже немає механіків, які можуть налагоджувати таку техніку. Тому вчимося все робити самі. Грантова угода передбачає, що ми маємо взяти на роботу двох працівників і податками повернути кошти впродовж трьох років. Якщо чесно, то довго думали, а чи треба взагалі у це вплутуватися, – розповідає кравчиня.

Вона також придбала унікальне обладнання, що вимірює ступінь компресії. Із цим допоміг той самий опіковий хірург.

Устаткування знайшли в Італії. Похизуватись ним в Україні більше не може ніхто.

Кожен елемент одягу відшивається індивідуально. Такі речі неможливо відбити умовно в різних розмірах. Усі заміри має знімати лікар, потім готують креслення – це окрема складна та кропітка робота.

Ми попросили, аби показали, як виглядають заміри, наприклад, для рукавиці. Отже, щоби її пошити, лікар має зняти по кілька мірок з кожного пальця та кисті. Далі роблять спеціальну паперову форму, визначають необхідний ступінь компресії (обирають тканину для виробу), і після цього починається робота в швацькій майстерні.

ШВИ, ЩО ЛІКУЮТЬ

Лікар, про якого згадувала Оля, – завідувач відділення термічної травми (опікового) та реконструктивної хірургії, комбустіолог Андрій Сех. Він присвятив лікуванню опікової травми все своє життя. На його рахунку – навіть не сотні, а тисячі різних випадків, у тому числі – й надскладних.

Сех говорить, що опікова травма є тяжкою і може супроводжуватися розвитком рубців.

- Одне з ускладнень рубців, що погіршує життя людини – розвиток контрактур. Тобто коли рубці – в ділянках суглобів, порушується функція, і це обмежує життєдіяльність людини, знижує якість життя. Існує кілька методів боротьби з рубцями: гелі, силіконові пластирі, лазерна шліфовка, висічення. Утім, як показує практика, найбільш дієвою є компресійна терапія, – каже лікар.

Прошу максимально зрозуміло пояснити, у чому сенс компресійної терапії та чому саме вона допомагає покращити стан рубця?

- Компресія діє на його розвиток. Ми здавлюємо дрібні судини, капіляри, тому рубець, який починає розвиватися, не отримує повноцінного кровопостачання, а значить – не може рости. Будь-який орган, який не отримує достатнього кровопостачання, атрофується. Рубці або не розвиваються, або ж – якщо це вже сталося, під постійним тиском іде стадія розмʼякшення і зменшення, – говорить Андрій Васильович.

Компресійну терапію найкраще розпочинати через два тижні - місяць після загоєння всіх ран. Сех пояснює, що одразу одягти такий одяг неможливо, бо шкіра після загоєння дуже тонка і може легко травмуватись.

- Це може викликати додаткове травмування. Також зазначу, якщо рубець розвинувся повністю (це пів року після загоєння), то компресійна терапія не діятиме. Якщо місяці три – діятиме. Ми вже маємо реальні результати, що дозволяють нам сказати: одяг працює, – продовжує співрозмовник.

Щоби результат був, цей спеціальний одяг фахівці рекомендують носити упродовж шести місяців, 23 години на добу з перервою на душ. Має бути постійний тиск. Якщо ж носити по 2-3 години, то не те, що результату не буде, а можна навіть погіршити стан.

Сех підтверджує, що такий протиопіковий одяг в Україні масово не виробляється, однак потреба в ньому – надвелика. Більше того, якщо брати закордонний досвід, то там компресійна терапія є обовʼязковим етапом реабілітації. Хірург згадує, як ще на початку 2000-х його відділення відправило до США дитину з опіками 70% тіла.

- Була пересадка шкіри. На етапі реабілітації та повноцінної компресійної терапії у дитини майже не розвинулися контрактури суглобів. Кілька рубців оперувались, але після такої травми вийти майже з повноцінною функцією – це супер, – наводить приклад із практики лікар.

ОСОБЛИВІ КОЛГОТИ ДЛЯ ДІВЧИНКИ, ЯКІЙ ПОЩАСТИЛО ВИЖИТИ

Повертаємося до Олі. В її майстерні – кілька елементів одягу, які зараз відшивають для пацієнтів. Жінка згадує, як рік тому зробила перший рукав для військового і колготи для 13-річної дівчинки, яка отримала великі опіки ніг після ворожого ракетного удару.

Оля розповідає цю історію зі сльозами. Робимо паузу.

- Ми пошили для дівчинки колготи. Опікові травми – це страшенний зуд…, – намагається продовжити розмову кравчиня, але сльози знову душать.

Виявляється, що компресійний одяг знімає зуд, і пацієнт відчуває полегшення.

- У дитини також була пошкоджена рухливість, ніжка не розгиналася до кінця. Вже через місяць носіння білизни побачили перші результати. Колготи вона носила цілодобово, і рухливість почала повертатися. Рубці стали м'якішими. Ми переробляли колготи кожні два місяці, адже змінюються розміри і тканина зношується під час носіння та прання. Дитина займалася з реабілітологом, і результати дуже круті, – каже Петрюк.

Вона зізнається, що на пошиття одного елементу може піти навіть кілька днів, адже лише на перший погляд тут усе банально просто. Насправді це кардинально відрізняється від того, що майстриня робила раніше.

Усі вироби дівчата-швачки тестують на собі. Під час розмови Оля дістає кілька рукавів. Вони різного кольору, мають різну компресію. Вона одягає один на себе, дістає те саме унікальне італійське обладнання й показує, як вимірюється тиск тканини. Одягає інший рукав – знову робить замір, щоби ми на власні очі побачили: цифри дійсно різні.

На роботу разом із Олею іноді приходить її маленький син. Можливо, жінка колись захоче поділитися щемливою родинною історією, як він фактично став автором бренду компресійного одягу.

У планах майстрині – розширити співпрацю з опіковими відділеннями в інших регіонах, щоби дати можливість якомога більшій кількості пацієнтів отримати користь від післяопікової білизни.

- Люди мають знати, що є можливості для повноцінного життя. Ну й будемо відвертими, цей напрямок – не про заробляння грошей, а про допомогу людям. Ми знайшли ще одну тему, яка не охоплена в Україні, та вже працюємо над нею. Йдеться про розробку спеціального спортивного компресійного одягу для покращення кровообігу та купальники з SPF-захистом. Цим хотіли б займатися, щоби заробляти гроші, які б потім вкладали у виробництво опікового одягу, – ділиться планами Оля.

Насправді ж, компресійний одяг потрібен не лише тим, хто має травму, а всім, хто багато сидить чи стоїть упродовж дня. В такому випадку потрібен менший ступінь компресії білизни й не треба носити її цілодобово.

Ольга Звонарьова

Фото Дмитра Смольєнка та Андрія Сеха