Через травми, отримані на війні, десятки тисяч українців – ветеранів, також цивільних – потребують протезування. Для надання якісної допомоги потрібні кваліфіковані спеціалісти. Цьогоріч чотири українські медичні виші вперше випускають протезистів-ортезистів, які навчаються за новою магістерською програмою.

Як відбувається підготовка таких важливих для України кадрів, чого насамперед навчають студентів, які особливості цієї професії, дізнавалася кореспондентка Укрінформу в Тернопільському національному медичному університеті імені І. Горбачевського.

«ПОТРІБНІ ФАХІВЦІ, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧАТЬ ПОВНИЙ СУПРОВІД ПАЦІЄНТА ПІСЛЯ АМПУТАЦІЇ»

У 2024 році медичні університети у Львові, Києві, Тернополі та Харкові запровадили підготовку магістрів за спеціальністю «Протезування-ортезування».

- До того часу технічні виші випускали техніків-протезистів-ортопедистів, які виготовляють протези. Натомість нова магістерська програма готує спеціалістів широкого профілю, які можуть працювати як члени мультидисциплінарної реабілітаційної команди, – розповідає гарант програми «Протезування-ортезування», професорка кафедри медичної реабілітації Тетяна Бакалюк.

За її словами, йдеться не лише про складання протезів, а й про повний супровід пацієнта після ампутації, для адаптації в соціумі.

- Майбутні фахівці вивчають медичні технології, біомедичну інженерію та сучасні методи протезування, зокрема біонічні протези рук та ніг. Вони навчаються працювати у взаємодії з лікарями фізичної та реабілітаційної медицини, фізичними терапевтами, ерготерапевтами, психологами та соціальними працівниками, – пояснює співрозмовниця.

Професорка додає, що магістерська програма допомагає за доволі короткий термін – рік і 10 місяців – якісно підготувати фахівців, які зможуть працювати у клініках, центрах протезування, на виробництві або продовжити наукову та викладацьку діяльність, зокрема займатися винахідництвом.

Бакалюк зауважує, що запровадження в Україні магістерської програми для підготовки сучасних фахівців з протезування-ортезування максимально підтримали громадський сектор та іноземні партнери.

- Нам удалося налагодити співпрацю з викладачами Шведського університету Jonkoping та взяти участь у міжнародному проєкті SU-CARE, який спрямований на вдосконалення освіти у галузі протезування, ортезування та реабілітації. Також залучили американського фахівця, сертифікованого експерта за програмою ABC з ортезування та протезування Остіна Девідса до викладання доволі складного курсу з біомеханіки і патологічної ходи для наших студентів, – зазначила Бакалюк.

За словами професорки, Тернопільський медуніверситет також налагодив співпрацю з професором з протезування Університету прикладних наук Верхньої Австрії Хубертом Еггером.

- Хуберт Еггер – інноватор у сфері протезування. Разом із викладанням він розробляє рішення, які використовують провідні світові компанії. Свої візити в Україну професор здійснює у період власної відпустки, адже офіційні відрядження в країну, яка перебуває у стані війни, тепер не передбачені. Він працює зі студентами, а також завжди бере участь у наших наукових конференціях, ділиться напрацюваннями, – каже пані Тетяна.

«МИ САМІ ВИГОТОВИЛИ ПРОТЕЗ, ЦЕ БУЛО ДУЖЕ КРУТО»

Зустрічаюся зі студентами спеціальності «Протезування-ортезування» на кафедрі медичної реабілітації медуніверситету, яка розташована на базі одного з центрів протезування та адаптації. Тут на практиці опановують ази професії: проходять етапи підбору і виготовлення протезів, працюють із пацієнтами.

В аудиторії – більшість хлопців, лише одна дівчина. Розпитую студентів, що їх мотивувало опанувати цю професію.

Богдан Сліпець із Чернігова розповідає, що спершу працював фельдшером, а потім реабілітологом.

- Три роки тому в нас у місті з протезуванням було складно. У лікарні перебували пацієнти, які потребували допомоги протезиста, але дуже важко було знайти фахівця. Тоді я подумав, чому б не стати протезистом, почав шукати в інтернеті, як можна опанувати цю професію, і вступив на магістратуру в Тернопільський національний медичний університет. Радий, що зробив такий вибір і здобув цю надзвичайно потрібну сьогодні професію, – зізнається хлопець.

Богдан уже закінчує навчання, паралельно працює за фахом. Загалом роботу знайшло чимало студентів.

Ілля Козачок розповідає, що почав працювати через кілька тижнів після вступу на магістратуру за спеціальністю «Протезування-ортезування»: «Знання, які я отримую в університеті, одразу ж застосовую на практиці. Пацієнтів тепер доволі багато, тому і роботи теж удосталь».

Зоряна Кінах вступила на програму після опанування фаху медсестри. Дівчині подобається, що вона отримує багато нових знань і практичних навичок.

- Спочатку в нас були базові предмети, але навіть ту саму хірургію чи неврологію, яку я вже проходила на медсестринстві, ми вчили під іншим кутом щодо протезування. Тобто це були нові знання, яких ми до того не отримували. Дуже багато курсів з іноземними викладачами. Та найбільше для себе виділю саме практику. Ми пройшли всі етапи виготовлення протеза. Самостійно знімали мірки, виготовляли гіпсові негатив і позитив, потім все складали разом. Ми десь тиждень скручували цей протез і справді його зробили. Це було дуже круто, і ми отримали величезний досвід, – зізнається Зоряна.

РОБОТА З ГІПСОМ І ТОЧНІСТЬ ДО МІЛІМЕТРА

Зі студентами та їхніми наставниками йдемо до навчальних лабораторій, де, власне, проходять практичні заняття та створюють протези. Прошу розповісти і продемонструвати весь процес.

- Робота протезиста з пацієнтом починається не з виготовлення самого протеза, а з комплексного огляду людини у складі мультидисциплінарної команди. Фахівці оцінюють стан пацієнта, ступінь загоєння тканин, сформованість кукси та рубців, а також визначають, чи готова людина до протезування саме зараз. У деяких випадках протезування доводиться відтерміновувати, а пацієнта скеровувати до інших спеціалістів для додаткової підготовки, – пояснює лікар фізичної та реабілітаційної медицини Юрій Завіднюк.

Перший етап виготовлення протеза – створення гіпсового негатива, тобто форми, знятої з кінцівки пацієнта. Із нього виготовляють гіпсовий позитив – точну копію кукси, з якою надалі працює протезист. Для цієї роботи фахівцю потрібно зробити багато вимірювань. Богдан Сліпець показує свій робочий зошит.

- Я записую всю необхідну інформацію про пацієнта – параметри ампутованої та здорової кінцівок, особливості будови та точки навантаження. Ці дані потрібні, щоб майбутній протез був не лише функціональним, а й максимально відповідав анатомії пацієнта та забезпечував симетричний вигляд, – розповідає Богдан.

Після заливання гіпсу в негатив отримують позитив, який доробляють вручну. Протезист по міліметрах підганяє форму – десь сточує матеріал, десь, навпаки, нарощує його, формуючи правильні точки тиску та розвантаження. Особливу увагу приділяють ділянкам, де виступає кістка, щоб уникнути надмірного тиску та болю під час користування протезом.

- На основі такого гіпсового позитива формується куксоприймальна гільза – одна з ключових частин майбутнього протеза. Цей виріб виготовляють індивідуально. Пацієнти можуть обрати собі колір або ж малюнок на гільзі. Можна заламінувати шеврони чи малюнок улюбленої футболки або ж зробити так, щоб вона світилася у темряві. Це додає позитивних емоцій. Також ми виготовляємо куксоприймальні гільзи на 3D-принтерах, наданих урядом Японії. Студенти теж навчаються з ними працювати. Наступний етап – це збирання протеза, примірювання й регулювання, – каже пан Юрій.

«Я ДУЖЕ ЗРАДІВ, КОЛИ ВПЕРШЕ ПІСЛЯ АМПУТАЦІЇ ЗМІГ УЗЯТИ ЧАШКУ З КАВОЮ»

Важливий етап роботи – налагодження взаємодії з пацієнтом. Студенти кажуть: що більше практики, то краще це вдається. У центрі протезування та адаптації, на базі якого навчаються майбутні магістри, знайомлюся з військовослужбовцем 10 гірсько-штурмової бригади Андрієм. Вісім місяців тому він отримав важке поранення на Донеччині та втратив руку. У Тернополі проходить реабілітацію і звикає до біонічного протеза.

- Андрій так швидко навчився керувати біонічною кистю, що ми всі були вражені. З досвіду розуміємо, що це – дуже складний процес. Адже потрібно навчитися м'язами керувати рухами протеза, стискати кисть сильніше і слабше, дозувати зусилля. Але Андрій так блискавично це освоїв, що вже з перших разів йому все вдалося, – зазначив Юрій Завіднюк.

Військовослужбовець зізнається, що з нетерпінням очікував на виготовлення протеза.

- Я дуже хотів спробувати ним користуватися. Адже під час підготовки інколи з'являлося нерозуміння, навіщо робити ті чи ті вправи, – розповідає Андрій.

Запитую, який момент за останні кілька місяців йому запам'ятався найбільше.

- Коли я вперше надів протез, розім'яв руку й одразу пішов пити каву. Спробував узяти чашку – і мені вдалося. Досі пам'ятаю це відчуття, – зізнається чоловік.

Юрій Завіднюк зазначає, що пацієнту інколи складно пояснити, що всі дії, які здійснюються до протезування, мають певну кінцеву мету.

- А вже коли він починає користуватися протезами, тоді розуміє, для чого це було. Тому під час підготовки нам доводиться підтримувати мотивацію людей до виконання того, що необхідно. Коли період очікування тривалий, це буває важко. Дуже допомагає позитивна атмосфера, яка спонукає пацієнта включитися у процес. Про це ми розповідаємо нашим студентам і ділимося досвідом, як долати такі виклики, – зазначає лікар.

Саме практичні знання, новітні розробки та передовий міжнародний досвід – один із пріоритетів підготовки нової генерації протезистів, упевнені в Тернопільському медуніверситеті. Уже в червні тут випустять перших магістрів, які допомагатимуть українцям з ампутаціями повернути свободу й незалежність у їхнє життя.

Юля Томчишин, Тернопіль

Фото авторки, Яніни Чайківської й ті, що надала пресслужба Тернопільського національного медичного університету