Двічі релокований
Луганський медуніверситет пережив релокацію двічі: спочатку, після подій 2014 року – з Луганська в Рубіжне, а вже у квітні 2022 року – у Рівне. Заклад не зник з мапи українських вишів – тут ні на день не припиняли навчального процесу.
Чи цінують у Рівному такий ресурс, як виш розвивається, чого потребує – про це говорили в Рівному під час заходів, присвячених 70-річчю університету.
А ще Укрінформ розповість про студентів, викладачів та випускників Луганського медуніверситету.
ДВІЧІ РЕЛОКОВАНІ: НЕ ВИЖИВАННЯ, А РОЗВИТОК
Біля навчального корпусу університету в центрі Рівного чекають на гостей – зранку прибувають учасники наукової конференції, яка тривала в ці дні, готуються зустріти також почесних гостей.
Спочатку заглянула на медико-фармацевтичну конференцію – там якраз говорили про жіноче здоров’я, про вплив на нього війни. Триває професійне обговорення, але перед своєю доповіддю керівниця кафедри акушерства й гінекології та дитячих хвороб, кандидатка медичних наук, доцентка Нелля Корнієць зачитує, зі сльозами на очах, вітання від колеги – медикині з Рубіжанської лікарні, з якою познайомилася у 2015 році в Рубіжному. Відтоді підтримують контакти і співпрацюють.
Запитую згодом у пані Неллі, яка, на її думку, родзинка саме їхнього вишу. Каже – студентоцентризм. Говоримо про те, що прозвучало на конференції.
«Вплив війни на жіноче здоров’я – ми із цією проблемою працюємо давно, "підняли" її у 2014 році на вимушених переселенках», – розповідає пані Нелля. За її словами, жінки – навіть ті вимушені переселенки, які виїхали своєчасно та не зазнали руйнівної дії російської навали, мають проблеми, зокрема, з вагітністю.
«Вони по-іншому свою вагітність сприймають, переймаються своєю вагітністю, адже вважають, що не можуть захистити цю дитину. І це призводить до того, що в жінки дуже часто виникає загроза переривання вагітності», – каже Нелля Корнієць.
Вона додає, як важливо готувати вагітність – і це не лише про гарне харчування та сон. А багато пацієнток не можуть нині отримувати консультацію фахівця, перебуваючи близько чи безпосередньо в зоні бойових дій.
Далі приєднуюся до екскурсії по університету, яку організували для гостей, серед них – семеро нардепів від Рівненщини та Луганщини. Спілкуються зі студентами, обговорюють, зокрема, чи варто знижувати прохідний бал для вступу в медичний виш, – виникає дискусія, яким має бути цей бал.
На дверях аудиторій, лабораторій вказано, що вони відремонтовані та обладнані в межах реалізації проєкту, що співфінансується з Європейським Союзом. Так само виш інформував про ремонт кімнат у гуртожитку за грантові кошти та що Центр симуляційної підготовки також створено в межах реалізації проєкту «Підтримка відновлення та розвитку Луганського державного медичного університету» та за фінансової підтримки ЄС.
Ректор університету Сергій Смірнов каже, що багаторічна історія університету засвідчує його здатність розвиватися навіть у найскладніших умовах. Він наголосив, що заклад не лише зберіг кадровий потенціал, а й примножив його, зберігаючи освітні традиції.
«Ми двічі були змушені фактично відновлювати університет з нуля – у 2014 та 2022 роках. Але нам вдалося зберегти найцінніше – наш колектив і якість підготовки фахівців», – зазначив він.
За його словами, у Луганську в університеті працювало майже 400 викладачів, третина релокувалася в Рівне. Частина людей, на жаль, лишилася на окупованих територіях, частина переїхала в інші міста України, а також за кордон. В університеті нині працюють як викладачі, що є переселенцями, так і представники місцевої громади.
Ректор каже, що університет не лише продовжує освітній процес, а й активно розвивається, впроваджує сучасні технології навчання, розширює міжнародну співпрацю.
«Ми отримали гранти з ЄС, від окремих закордонних громад. Отже, у нас є фінансування як бюджетне, яке нам забезпечує Міністерство охорони здоров’я, так і додаткове – зокрема, і завдяки грантам. І це поштовх для розвитку матеріально-технічної бази. Також є гранти, спрямовані на обмін студентами і викладачами», – розповідає ректор.
Він вбачає завдання закладу в тому, щоб створити для студента можливості для самореалізації.
Про вміння університету працювати з грантами згадував під час круглого столу начальник Рівненської ОВА Олександр Коваль. Посадовець, зокрема, подякував вишу за те, як він використовує цей ресурс. «Не маючи таких обласних, місцевих бюджетів, які б вам щось додавали, ви знаходили грантові кошти міжнародних партнерів. Я говорив постійно нашим закладам, нашим територіальним громадам – беріть приклад того, як можна працювати з іноземними коштами», – каже Коваль.
СТВОРИТИ ХАБ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ
Керівник Рівненщини також вважає, що Луганський медичний університет, Луганський онкодиспансер (теж релокований в область) стали візитівками регіону. За круглим столом зазначили, до речі, що якщо Луганський медуніверситет – єдиний такий профільний виш на Рівненщині, то онкодиспансер, що релокований у місто Сарни, створює ще й здорову конкуренцію місцевим онкологам.
Перший заступник голови Рівненської облради Микола Кучерук наголосив, як важливо, що область отримала школу Луганського університету, яка формувалася протягом 70 років.
«На сьогодні в наших восьми обласних закладах є клінічні бази Луганського університету», – каже Кучерук.
Тепер, за словами Коваля, постало завдання посилити матеріально-технічну базу університету: вишу не вистачає місця, він уже «переріс» ті приміщення, де розташований. А розширюватися треба, бо нині виш має попит – тепер тут навчається багато мешканців області, це має бути хаб медичної освіти.
Випускники, які приїхали привітати університет, зі сумом згадують матеріальну базу вишу в окупованому Луганську – університетське містечко, плани з побудови власної клініки.
Заступниця голови Луганської облдержадміністрації Катерина Безгинська додала, що університет – приклад єднання і того, як можна виживати й розвиватися навіть у таких складних умовах. Вона наголосила, що після 2022 року на Луганщині залишилося чотири університети, їх відстояли, бо були наміри «доєднати – приєднати».
«Перша евакуація – втрата матеріально-технічної бази, інфраструктури, відновлення, дуже багато було сил докладено, залучено інвестицій, бюджетів різних рівнів для того, щоб ми розвернули цей заклад у Рубіжному. Потім – друга релокація, багато було питань про евакуацію студентів, викладацького складу. Ми це зробили. Відновлення на Рівненщині. Тут багато залучено зусиль Міністерства охорони здоров’я, місцевої влади, яка підставила плече й дала можливість відновитися в Рівному. Зазначу, що ці дві релокації не зупинили ні на день освітнього процесу», – каже Безгинська.
Ректор вишу також наголосив: «Так, ми ні на секунду, ні хвилину, ні на годину не переривали навчального процесу. Нам вдалося релокувати й вивезти з Рубіжного, незважаючи на всі негаразди, наших викладачів і студентів. Коли розпочалася повномасштабна агресія Російської Федерації, ми перейшли на дистанційне навчання, дистанційну роботу. До осені 2022 року була дистанційна форма освіти, а потім поступово перейшли на очну форму, що дуже важливо для студентів-медиків. На сьогодні в нашому університеті навчається майже 1,5 тис. студентів та інтернів», – каже ректор.
Він також подякував владі Рівненщини та госпіталю в Клевані, які підтримали релокований виш упродовж перших тижнів перебування в області. «Відразу нам передали корпус в одному з найкращих місць Рівного, і це був поштовх, ми розвивали університет далі», – каже ректор. Тому тепер виш може не лише виживати, а й рухатися вперед.
ПРО ВІДЧУТТЯ БЕЗПЕКИ
Університет – це долі людей, які залишилися без дому.
Директорка Центру симуляційного навчання та оцінювання університету Дарія Чередниченко – з Луганщини.
«Університет – моя альма-матер. Мій професійний шлях розпочався 3 2016 році саме з Луганського медичного університету, який був релокований уперше в Рубіжне», – згадує Дарія.
Повномасштабне вторгнення зустріла на Луганщині – була лікаркою-інтернкою. Проходити інтернатуру змогла в Рівному. Для неї було важливо, що рідний університет дав їй таку можливість, адже дівчина не розуміла, куди можна виїхати, де шукати прихисток, а отримувати вона прагнула лише українську медичну освіту. Це була її мрія, до якої вона йшла довго – до того закінчила медучилище.
«Питання – залишатися чи ні в окупації – у мене навіть не виникало. Але я, наприклад, раніше взагалі не виїжджала нікуди за межі Сходу країни, навіть у Києві до того ніколи не була. Тому вдячна за можливість, попри все, уже на Рівненщині закінчити дуже якісну інтернатуру – вдячна університету та рівненським лікарям. А далі університет надав мені робоче місце, і я три роки вже тут працюю», – каже Дарія.
І додає, що симуляційний центр – це важлива ланка для кожного вишу.
«Саме в симуляційному центрі запобігаємо помилкам, які можуть бути під час реальних візитів. У центрі можемо відпрацювати навички без шкоди людському здоров’ю. Ми розширюємося, у нас багато різних блоків: хірургічний, терапевтичний, акушерсько-гінекологічний, реабілітація», – розповідає Дарія.
Вона каже, що українська медична освіта – дуже якісна, виші – конкурентоспроможні.
Студентка 6 курсу Єлизавета Краснопольська – з Луганська. Її родина виїхала услід за університетом – було дуже важливо продовжити навчання тут, у цьому виші навчалася мама Єлизавети. Хоча, каже, було непросто, адже це вже друга адаптація до нових умов – спочатку Рубіжне, а потім ще й Рівне. У ці важкі роки вона зосередилася саме на медицині, на навчанні. Університет забезпечив головним – гуртожитком та створив умови для навчання. А ще вона вдячна громаді Рівненщини – за гостинність і відчуття безпеки.
«Своє майбутнє пов’язую з акушерством-гінекологією – за прикладом мами», – уточнює Єлизавета.
Уже тепер на студентських лавах поряд з вимушеними переселенцями – місцеві мешканці. Як-от студентка-першокурсниця Анна Руднік, вона у своїй родині буде першим медиком. Пояснює свій вибір саме Луганського медуніверситету тим, що це можливість навчатися в рідному місті. А ще побувала перед вступом на дні відкритих дверей, і все, що побачила, їй дуже сподобалося.
«Нам показали симуляційний центр, усе новеньке. То чому б і ні? База хороша», – каже вона.
УНІВЕРСИТЕТ – АМБАСАДОР ЛУГАНЩИНИ
Виконувач обов’язків декана медико-фармацевтичного факультету Дмитро Олійник закінчив цей виш у 2022 році. Він теж з Луганщини і виїхав услід за своїм університетом. Каже, що університет дав йому дуже багато, а він, своєю чергою, вважає обов’язком його розвивати.
«Медичний університет співпрацює з провідними медичними закладами Рівненщини, вони є нашими клінічними базами. Спочатку студенти відпрацьовують свої знання в симуляційному центрі, а далі – на клінічних базах», – розповідає Дмитро Олійник.
А ще, каже Олійник, тепер керівництво вишу багато докладає сил, щоб відкрити університетську клініку, – це буде потужний поштовх для розвитку і університету, і медичної сфери Рівненщини. Ідею відкриття клініки підтримує і Нелля Корнієць. За словами пані Неллі, це дасть змогу їй та її колегам – лікарям високої кваліфікації надавати повсякденну допомогу пацієнтам.
Під час круглого столу також порушували це питання і прозвучала підтримка ідеї від нардепів.
Ще один з випускників, який приїхав привітати рідний університет з ювілеєм, – кандидат медичних наук Юрій Черних. У цивільному житті він відомий у країні онкогінеколог, нині – військовий лікар-хірург.
«Я понад 20 років тому закінчив Луганський медичний університет. Цей виш навчив мене абсолютно всього в житті – як ставитися до людей, до своїх обов’язків, як служити своїй країні, сформував мій світогляд», – каже Юрій Черних.
У перший день повномасштабного вторгнення лікар добровольцем пішов на фронт.
«Росіяни перли на Київ. Ми з моєю родиною знали, що таке окупація, – уже раніше тікали з Луганської області. І я вирішив, що маю піти й допомагати людям захищати країну», – розповідає він.
Тоді його призначили начальником медичної служби батальйону територіальної оборони. Тепер Юрій Черних – командир передового хірургічного відділення.
«Не можу сказати, що в захваті від цієї роботи, але я маю це робити, хоч і не призовний. Служив на всіх напрямках, окрім Запорізького», – каже Юрій.
Рідний виш він називає амбасадором Луганщини.
Довідково. Луганський медичний університет – це понад 50 тисяч випускників-лікарів. Його випускники працюють у 72 країнах світу. ЛДМУ сьогодні – це: сучасні лабораторії та симуляційний центр, два факультети й десять спеціальностей. Понад 1500 студентів та слухачів, понад 100 іноземних студентів, більше ніж 130 викладачів, 24 доктори наук, 56 кандидатів наук, понад 200 наукових публікацій щорічно. Щороку у виші випускають більш як 200 лікарів. Найстарший студент – Морей Джеймс (Ірландія), розпочав навчання у 78 років.
Ірина Староселець, Рівне
Фото авторки й ті, що надав університет
