Кілька годин на життя між обстрілами
Умовна безпека тут триває приблизно до дванадцятої години дня. Потім російські дрони не дають людям вийти на вулиці чи навіть на подвір’я власного будинку.
Це про село Біленьке, що розташоване на березі річки Дніпро у Запорізькому районі. На іншому березі – ворожі позиції. Відстань до них – лише 18 км. Її без проблем долають дрони та артилерія. До села також дістають КАБи і реактивні системи залпового вогню.
У Біленьке їдемо вихідного дня – у супроводі Нацполіції, “озброївшись” детекторами дронів “Чуйка”, у броніках і касках.
МАШИНИ – НАЙПЕРША ЦІЛЬ ДЛЯ ДРОНА
“До вас летить ворожий БпЛА, ударний, швидкість велика”, – чуємо по рації, яку увімкнув наш водій.
За кілька хвилин нове повідомлення: “Ще дрон. FPV-шка. Підлітає, обережно”.
Потім ще одне: «У дворі на вулиці… (з міркувань безпеки не називаємо її, – ред.) лежить граната, саперів треба направити».
Заїжджаємо в Біленьке та їдемо на локацію, де домовилися зустрітись із дільничним офіцером поліції та антидроновою групою поліції. На годиннику близько 10-ї години, погода гарна, вихідний, але на центральних вулицях порожньо.
«Люди ходять вулицями до 10-10:30, а потім більше по домівках сидять. Тут постійно летить, летить, летить. От перед вами буквально два FPV було. Пішки люди сильно не ходять. В основному, на мопедах та велосипедах. Машини – найперша ціль для дрона», – розповідає про загальну ситуацію дільничний офіцер поліції Віталій Борисенко.
Поки їхали, насправді помітили обабіч доріг кілька спалених автівок.
БУВ «ДВІЖ», А СТАВ «ПОЛІГОН»
До вторгнення в Біленькому проживало 5000 мешканців, зараз – не більше 3000. Правоохоронці кажуть, що люди не хочуть нікуди виїжджати, бо не мають грошей, щоби винаймати житло.
«Життя тут тяжке… З осені ситуація почала загострюватися. Раніше по службі я часто в селі бував. «Двіж» був постійно, а зараз на вулицях – ані дітей, ані молоді. Зранку ворог розвідники запускає, все винюхує. Для них Біленьке – як полігон навчальний, постійно гатять. «Швидка» не їздить сюди, у випадках чого люди до нас біжать», – розповідає Віталій Борисенко.
Восени минулого року в Біленькому відкрили підземну школу. Тоді обласна влада запевняла, що зможе забезпечити офлайн-навчанням усіх учнів громади. Зараз про очне навчання не йдеться і учнів у школі нема. Як і світла. Бригади енергетиків постійно відновлюють електромережі, але ворог день у день їх руйнує. Енергетики кажуть, що швидко працювати не виходить – обстріли заважають.
НАПРУГА ЗАШКАЛЮЄ
На вулиці помічаємо жіночку. За нею йде чоловік. Вони разом, але пересуваються на відстані одне від одного. Правоохоронці кажуть, що люди намагаються не скупчуватися.
Жінку звати Олена. Вона йде провідати свою доньку та маленьку онуку.
«Кажуть, у вас тут дрони постійно. Вам не страшно отак ходити вулицею?», – розпитую жінку.
«Люди всі бояться, на вулицю майже не виходять. У мене онучка – півтора рочка. Електрики немає, звʼязку також. Був би звʼязок, я б подзвонила і не йшла може, а так іду провідати», – каже Олена.
«А дрони як летять, куди біжите?»
«Дрони летять, а я прошу Бога, щоби відвів від мене. Кожен день ходжу», – зізнається жінка.
Тим часом до поліцейських підʼїхав чоловік на мопеді. Просить не фотографувати. Приїхав, аби повідомити, що на одній із вулиць на даху приватного будинку лежить не розірваний дрон. Він їхав повз і побачив.
«Ви оце сюди приїхали, щоби про дрон сказати?», – питаю в чоловіка.
«Я вчора ще побачив, але тільки зараз зміг приїхати», – говорить він.
«А ви чого тут залишаєтеся? Чого не їдете в безпечне місце?»
«Мама старенька у мене. Та й куди їхати? Кому ми де треба?», – відповідає чоловік, сідає на мопед та їде, щось незадоволено пробуркотівши в наш бік.
Правоохоронець Віталій пояснює, що до них постійно підходять місцеві мешканці. Звертаються з різних питань: хтось розповідає про дрон на городі, хтось – про поранених сусідів, а комусь – просто закурити і поговорити.
Цікавимося, звідки могла взятися граната на подвірʼї, про яку чули по рації, коли їхали в Біленьке. Виявляється, що окупанти їх до дронів привʼязують, щоб летіли осколки.
«Від самого дрона просто вибух, а вже від гранати – осколки, які й людей січуть, і все навколо», – уточнює Віталій.
Він розповідає, як нещодавно дрон вибухнув на вулиці, де їхала машина. Троє мешканців отримали осколкові поранення.
«Дронів дуже багато і вони дуже швидкі – 140 км летять. Навіть на машині не втечеш. Їдеш і думаєш: врятує тебе «Чуйка» (пристрій радіоелектронної розвідки, виявляє та перехоплює відеосигнал FPV-БпЛА, – ред.) чи ні. Вони (окупанти) теж усе модернізують», – каже правоохоронець.
На вулиці постійно чути дзижчання. Попри те, що то може бути звук мопеда чи газонокосарки, мимоволі постійно вдивляєшся в небо. Та й птахи в небі чомусь іноді схожі на дрони. З «Чуйки» ми не спускали очей, у прямому сенсі. «Чуйки» є й у багатьох із мешканців. З ними вони ходять скрізь.
«Ми вже трошки почали розрізняти, де мопеди, де дрони», – жартома каже Віталій і додає, що під час поганої погоди сподівалися, що і дронів поменшає. Але ні. Ні вітер, ні дощ не спинив їх.
БЕЗСТРАШНІ ПРОДАВЧИНІ
У селі немає аптек, школа не працює, садок розбитий, як і всі адміністративні будівлі. Проте двійко магазинів ще тримаються. Йду до одного з них. Він мав зачинитися за пів години. Тож поспішаю, аби поговорити з продавчинями.
У магазині працюють дві жінки – Ганна та Наталя. Ганна – переселенка з Оріхова, переїхала до Біленького в 2022 році. Наталя живе тут уже 23 роки.
«Звʼязку нема більше року. Ми вже забули, що це таке. Жартуємо, що як хтось подзвонить, то ми будемо здивовані», – говорить Наталя.
У магазині є побутова хімія, одяг, зарядки, дитячі товари, товари для мототехніки. Як кажуть продавчині: всього потрошку. Жінки на роботу їдуть скутером або велосипедом. Працюють з 8:00 до 12:00.
«Об 11:45 дивимося: якщо тихо, прориваємось додому, або чекаємо моменту і потім біжимо», – уточнює Ганна.
«А чого ви не виїдете в більш безпечне місце?», – знову ставлю одне й те саме актуальне для мене питання.
«Не всім є куди їхати. Дорого житло винаймати, власники підняли ціни. У мене свекруха живе в Херсоні; каже, що і туди мешканці вертаються, хоч і страшно. Мої знайомі також виїхали, і от будуть повертатися», – каже Наталя.
Її колежанка додає, що в рідному Оріхові вона разом із чоловіком жила в будинку, який росіяни «стерли» з мапи міста ще на початку повномасштабної війни. Знову бігти кудись не готові і тварин кидати совість не дозволяє. Мають шість котів та чотири собаки.
Обидві жінки наголошують, що виїдуть із села, якщо вже буде зовсім важко.
«Будинок не хочу лишати. Хіба вже як даху не буде, то поїду. Жити треба ж, я й огород посадила. Всього потрошку, тільки для себе. Зелень посадила, ну а як без неї? Картоплю. Але ж електрики немає, то як воду качати і як його поливати? Та буду вирішувати проблеми в міру їх надходження», – згадує примовку Наталя.
Жінки вже по звуках розрізняють, що летить і куди. Ганна жартує, що коли прибиралися біля магазину, то вона на чергуванні «замість "Чуйки" стояла», слухала повітря.
«Ото ви безстрашні, дівчата», – кажу їм.
«Ми безстрашні? Нам дуже страшно. Я раніше спала з головою вкрита, а зараз вухо виставляю, щоби чути. Як літо буде, потепліє, то вікно відчиню, щоби ще краще чути», – знову чи то жартують, чи то серйозно кажуть жінки.
На прощання обіймаємося, домовляємося, що обовʼязково ще зустрінемось.
ЗАХИСТ ВІД ДРОНІВ
Щоби захистити людей від прямих атак БпЛА, у Біленькому будують так звані антидронові тунелі.
Антидронові групи поліції прикривають бригади будівельників. Наш фотокореспондент швидко робить кілька кадрів, поки правоохоронці з рушницями чатують за небом.
Місцеві сподіваються, що ці тунелі спинять дрони і тоді в селищі буде трохи тихіше.
«Ми сподіваємося… Зараз же на вулицю вийти не можна. Вийшла часник просапати… шість разів виходила і ховалась. Постійно літає», – розповідає ще одна місцева мешканка Оксана. У Біленькому вона живе 13 років, має двох дітей – 9 та 10 років. Діти вчаться онлайн. Гуляють, не виходячи зі двору, або ж біля нього.
«Двері будинку відкриті постійно. Якщо буде летіти, то щоб одразу забігли», – пояснює жінка.
«А виїхати не думали?»
«Хочемо виїхати, але так, щоб забрати і собак, і котів, і все, що можемо. На Черкащину хочемо. Я шукаю зараз транспорт, придивляюсь. Але може сітки поставлять і виїжджати не треба буде…», – з надією в голосі говорить жінка.
Із села ми виїжджали в обідню годину, коли власне і мала початися активність ворожих дронів. Правоохоронці наказали, щоби дорогою уважно дивилися на всі боки, слухали небо, «Чуйку» і не зупинялися. Виїхали швидко. Звуки дронів чули. Так само чули й вибухи. Потім додалися звуки вибухів КАБів, які окупанти скидали на Новоолександрівку. Це ще одне село в Запорізькому районі. Дорогою бачили вдалині чорні стовпи диму, а потім прочитали у зведенні ОВА про зруйновані будинки і поранених людей.
Ольга Звонарьова, Запорізька область
Фото Дмитра Смольєнка
