Його вже оплакали, а він повернувся живим: дивовижна історія українського захисника

У його рідному селі відбувся його похорон і на могилі майже встановили пам’ятник. Але під кінець четвертого року війни він не просто виявився живим, а й зміг повернутися з ворожого полону. Укрінформ розповідає про шлях воїна Назара Далецького з села Великий Дорошів, що на Львівщині.

НЕ ВТРАЧАЛА НАДІЇ ПОБАЧИТИ СИНА ЖИВИМ

- Він був чотири ротації в АТО. Був контуженим, мав усі ребра поламані. Як почалася війна, він три рази ходив, щоб його взяли. Казав: «Я маю йти, бо я був в АТО, я в армії служив. А хто піде?» – розповідає про Назара його мама Наталія Михайлівна.

Мобілізувавшись, Назар пішов на фронт у березні 2022 року як воїн 24-ї окремої механізованої бригади. Проте вже в травні 2022 року зв'язок із ним обірвався.

- Останній раз він подзвонив мені 14-го числа в суботу з чужого телефона і попросив перекинути йому гроші на рахунок. Йому зразу перекинули гроші, але в неділю він уже не подзвонив. А подзвонив у неділю пізно ввечері москаль. І каже: «Ваш син в плєну. С нім всьо харашо». Я кажу: «А ви хто?» – «Я тот, кто єго в плєн брал». І все, – говорить Наталія Михайлівна.

Через деякий час рідних Назара сповістили, що він пропав безвісти. А в травні 2023 року прийшло офіційне сповіщення, що він загинув у вересні 2022 року на Харківщині і що експертиза його ДНК збіглася зі зразком, взятим у матері.

- І все – його поховали. Мама не могла відмовитися – бо ж кажуть, що то її син. Казала: «Якщо це дійсно він, я не можу дозволити, щоб його кістки поховали там десь у Харкові», – розповідає староста Великодорошівського старостинського округу Оксана Кухар.

При цьому, як каже Наталія Михайлівна, попри сумну звістку і похорон, у неї весь час жевріла надія, що її син живий.

- У мене цілий час трошки надія була… Я не бачила, кого я хороню, – мішок і все. Але я казала людям, що якщо я буду думати, що то не Назар – я зійду з розуму. І при цьому все одно казала: «Якщо він живий – він знає, де я живу, і він до мене повернеться», – говорить Наталія Михайлівна.

ВІД РАДОСТІ НЕ ЗНАЛА, ЩО Й ГОВОРИТИ

Інформація про те, що Назар Далецький може бути живим, почала надходити до його рідних і близьких у липні 2025 року через соцмережі. Тоді до неї ставилися досить скептично, адже вважали, що результати ДНК-тесту не можуть бути помилковими. Та через низку незбігів уже закрадався певний сумнів.

- Він потрапив у полон у травні – а датують смерть вереснем 2022-го року. Тобто оцей період від травня до вересня – він де був? Також його місце смерті не збігається з тим місцем, де його взяли в полон, – каже Оксана Кухар.

І ось уже в серпні 2025-го, після обміну військовополоненими, з близькими Назара зв’язалися через соцмережі й повідомили, що він живий. Вони повідомили цю інформацію відповідальним особам, які займаються військовополоненими.

- Я подзвонила до знайомих, які займаються полоненими, і кажу: «Слухайте, він є в списку, але ми не знаємо, чи це старий список, чи який. Ми його поховали». Ця людина, яка займається військовополоненими, також була шокована. Але до вечора вона мені відтелефонувала і сказала, що цей список дійсно свіжий. Тоді в нас сумніви фактично відпали. А в жовтні ще й третій військовий також передав, що він живий, – розповідає Оксана Кухар.

На відео, опублікованому в соцмережах, де вже звільнений з полону Назар Далецький говорить зі своєю мамою, видно, що її переповнюють емоції від першого за чотири роки спілкування з сином, якого вона вже встигла поховати.

- Дуже сильні емоції… Я не знала, що питати. Я так готувалася, мене ще позавчора попередили. Але я навіть забула, що я хочу йому сказати, з тої радості, – говорить Наталія Михайлівна.

Переповнювали почуття й старосту Оксану Кухар, яка знімала на телефон такий довгоочікуваний момент спілкування мами з її сином.

- Важко передати словами ті емоції. Хоча ми були впевнені на 90%, що цього обміну він буде вдома, і чекали на його дзвінок. Але емоції перевершили все: мурахи були по всьому тілу, – каже Оксана Кухар.

МАЄ БУТИ ЕКСГУМАЦІЯ

Що ж до могили, в якій, як вважалося, поховали Назара, то його рідні кажуть, що потрібно провести ексгумацію рештків, які в ній знаходяться і передати їх близьким людини, якій вони належать.

- Має бути ексгумація. Там же похована чиясь дитина чи батько… Нехай забирають і роблять ДНК-тест. Бо хтось шукає, – каже Наталія Михайлівна.

Також на могилі вже встигли закласти фундамент під майбутній пам’ятник Назарові. Але встановлювати його, як виявилось, уже немає потреби.

- Пам'ятник майже був готовий: з фотографією, з усім. Але добре, що не встигли поставити. Бо як то – людину поховали, ціле село було, навіть дали медалі посмертно, а людина жива? – каже племінник Назара Далецького Максим, який також є учасником АТО.

Він поки не мав можливості поговорити зі своїм дядьком, але щойно з’явиться така нагода, каже, налаштовуватиме його на позитив.

- З дядьком мені не дали поговорити, бо йому хтось дав телефон лише на пару слів, і я не спілкувався. Але вже сьогодні ввечері з ним поспілкуємося. Спитаю в нього, як здоров'я, як настрій. Не буду питати про полон, бо таке не питається. І про війну не буду, бо про таке тяжко говорити. Будемо його виводити на позитив постійно… Щоб менше тих новин дивився, а більше такого позитивного, – каже Максим.

Як повідомляв Укрінформ, 5 лютого 2026 року відбувся черговий обмін полоненими між Україною та Росією. Додому повернулися 157 українців.

Обмін полоненими / Фото: СБУ 1 / 9

Звільнені військові захищали країну на Луганському, Донецькому, Харківському, Запорізькому, Херсонському, Сумському, Київському напрямках. Більшість потрапили у полон під час оборони Маріуполя. Наймолодшому захиснику виповнилося 23 роки. У полон він потрапив у 19-річному віці під час оборони Маріуполя та був засуджений Росією до «довічного ув’язнення». Вік найстаршого оборонця – 63 роки.

Ігор Федик, Львів

Фото автора