Сільська громада. Життя біля війни

Михайлівка розташована в Запорізькому районі Запорізької області, й це ставить її в незвичні умови. За словами керівниці Регіонального офісу «U-LEAD з Європою» в Запоріжжі Тетяни Бордюг, «область є досить особливим регіоном під час воєнного стану. На її території ми маємо і фактично тилові громади, і тимчасово окуповані території, і громади, на території яких ведуться бойові дії». Щодо саме цієї сільської громади, вона, згідно з наказом Мінреінтеграції №309, разом із усім Запорізьким районом віднесена до «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії».

У ВИРІ ВОЄННОГО СТАНУ

На практиці таке становище громади зумовило незвично активну рухливість населення. З початком повномасштабної російської агресії з території Михайлівської сільської громади виїхало близько трьох тисяч чоловік – і стільки ж в’їхало внутрішньо переміщених осіб. Це – на першому етапі. Потім і ВПО додались – і одночасно почали повертатися до своїх домівок ті, хто їх покинув після 24 лютого. Як результат (слід гадати, проміжний), з колишніх 7,5 тисячі населення громади зросло до майже дев’яти тисяч.

Не скажеш, що це не позначилося на життєдіяльності громади. Як раніше повідомляла Програма U-LEAD: «З початку повномасштабного вторгнення 13 із 50 працівників Михайлівської громади покинули Україну. Решті персоналу довелося перерозподілити існуючі обов’язки, щоб мати можливість виконувати всі рутинні завдання, а також відповідати на нові виклики, пов’язані з війною».

Наприклад, Олена Команюк, яка до того працювала спеціалістом фінансового відділу, після від’їзду начальника взяла на себе всі відповідні обов’язки й останні півтора року виконує їх одноосібно. За її словами, тренінги U-LEAD допомогли їй ефективніше організувати адміністрування податків (наприклад, створити базу даних платників), а також порадити іншим підрозділам, як перерозподілити завдання.

Зокрема, вона консультувала спеціалістів відділу освіти й допомогла їм розробити систему, коли бухгалтер перевіряє і реєструє договори з працівниками закладів освіти та постачальниками, спеціаліст із закупівель оприлюднює їх у Prozorro, а головний спеціаліст – подає договори та всю супровідну документацію до E-Data. Також пані Олена порадила управлінню соціального захисту, як організувати взаємодію з переселенцями, щоб колеги могли справлятися з новим обсягом роботи. На питання Укрінформу, як вдається громаді виживати в нинішніх умовах, вона відповіла:

- Намагаємось працювати з усіма платниками податків – щоб вони теж, по можливості, сплачували податки по максимуму. Тобто безпосередня праця з платниками податків. Щоб було якесь наповнення бюджету. За можливості, ремонтували деякі ділянки доріг – ті, по яких їздити було майже неможливо. На ці потреби ми змогли виділити півтора мільйона. Допомагаємо населенню: зберегли обов’язкові виплати: компенсація проїзду на гемодіаліз; у нас люди доглядають за хворими інвалідами – родичами. Для них також передбачені виплати; в цьому році виплачуємо стовідсотково, намагаємось не позбавляти людей цих виплат, тому що це їхні кошти для існування. Ці видатки ми не скорочуємо.

ДОПОМОГА ВПО: ПОШУК ЖИТЛА ТА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

- З Михайлівською громадою Регіональний офіс у Запорізькій області співпрацює з моменту добровільного об’єднання громади, – розповіла Тетяна Бордюг. – Наразі громада знаходиться в більш безпечній частині Запорізької області, якщо хоча б одну територію в регіоні можна вважати безпечною, тому має велику кількість внутрішньо переміщених осіб. Частково потреби громади в підтримці ВПО «U-LEAD з Європою» закрила в 2022 році, надавши пакет допомоги «Прихисток», у якому були тимчасовий шелтер, баки для води, генератори, облаштування для пунктів прихистку тощо. Але це невелика частинка від того, що робить для громади і її мешканців голова громади Алла Король зі своєю командою. Пані Алла – жінка-лідерка, яка досить вправно організовує роботу колективу громади, а також слідкує за розвитком спеціалістів. Сподіваюся, що наша співпраця продовжиться і буде корисною.

Перш за все з’ясували ситуацію з кількістю людей, що зараз мешкають на чималій території громади, до якої входять 15 сіл.

- Уже в нас 4 тисячі ВПО, і наші мешканці повертаються потихеньку. Більше тисячі повернулись. На сьогодні в громаді уже майже 9 тисяч мешкає. З ВПО працюємо, допомагаємо їм розселятися. Деякі розселяються самі. Основне житло – це приватні будинки, приватні квартири й дачні будинки. Як вони працевлаштовуються? Ми робимо оголошення, співпрацюємо з нашими фермерами, тому що в нас основні роботодавці – це фермери. Вони теж до нас звертаються: «Давайте інформацію, нам потрібні люди». Ну, і ми ж поруч із містом Запоріжжя, 12 кілометрів – Шевченківський район і 8 км – Заводський. Переселенці мають можливість працевлаштовуватися в місті.

Окремих програм по переселенцях у громаді не складали, бо з минулого року, після початку російської навали, виникла велика проблема з виконанням бюджету через те, що підприємці отримали пільги по сплаті податків.

- Ось тільки минулий місяць ми виконали бюджет тому, що була субвенція громади-сусідки. Ми спільно реалізуємо проєкт з будівництва магістрального водопроводу. Оскільки наша сільська рада була розробником цього проєкту, а ми повністю, 1 мільйон 200 тисяч, самі профінансували, вони нам гроші відшкодували. Адже ми разом будемо отримувати воду по новому водопроводу. Роботи з будівництва виконуватиме Департамент ЖКГ обласної адміністрації.

Проєкт водогону був розроблений у 2018 року, але тільки в цьому році з Фонду відбудови надійшли кошти.

- У нас паралельно діє старий водопровід, у якому втрати води – від 60 до 70 відсотків. Ми трубу навіть не зариваємо через постійні пориви. На новому водогоні ми ще нічого не зробили – гроші дали тільки зараз. Визначений переможець тендеру; тільки вчора вони до нас приїхали – визначати, з якого кінця починати. Бо водопровід проходить по землях, де ще стоїть соняшник. Там почнуть копати тільки після його збирання. Десь у вересні.

У той час громада своїми силами замінила 2 кілометри труби. Муфти, самі труби, обладнання для їхньої пайки надала Норвезька організація у справах біженців (NRC).

- Вони нам на 12 мільйонів надали труб і обладнання. І власними силами нашого комунгоспу замінили найбільш аварійну ділянку, тому що там, дійсно, решето було.

ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ГРОМАДИ

- У вас є програми на кшталт «Продовольчої безпеки»?

- Ні, такого в нас немає. А взагалі програм багато, і перша серед усіх – «Питна вода». Щодо продовольчої безпеки... Є програма з розвитку медицини (в цьому плані таки страждаємо). Є програма ДСНС. Ми створили комунальне підприємство «Місцева пожежна команда», і сьогодні вона працює. Був конкурс; ми через U-LEAD отримали з Німеччини пожежний автомобіль. Зараз іще один отримуємо. U-LEAD – це організація, яка з нами з самого початку. Вона розповідала нам, що таке децентралізація, про об’єднання громад, супроводжувала перші наші кроки, коли ми об’єднувались – до 2020 року. Дуже багато питань було, як фінансових, так і загальних – з організації роботи громади. U-LEAD постійно проводила навчання.

За словами Алли Король,  допомогла Програма «U-LEAD з Європою» в організації роботи ЦНАПу.

- Це організація, без якої було б дуже важко працювати. Тим більше, що нам не вистачає фахівців. І в соцзахисті, й у тому ж ЦНАПі; державні реєстратори – це дуже велике було випробування, тому що знайти спеціаліста дуже важко. Але разом ми ці проблеми подолали.

МЕДИЧНА РЕФОРМА У МИХАЙЛІВЦІ

Щодо всього ж, що стосується програми з охорони здоров’я, в громаді є ще над чим працювати.

- U-LEAD не просто запрошувала на навчання, не тільки нас, сільських, міських голів – а й фахівців з системи охорони здоров’я, які на той момент – я бачила – підтримували медичну реформу. Ми всі навчання проходили, не пропускаючи, тому що для нас це було нове і надважливе – і надскладне.

Після того, як пройдений був курс підготовки, у Михайлівці створили своє КНП (комунальне неприбуткове підприємство).

- У нас на території громади немає вторинної ланки медицини – тільки первинна: дві амбулаторії і три фельдшерсько-акушерські пункти. Була і на сьогодні залишається в нас проблема відсутності сімейних лікарів. І при створенні КНП була проблема знайти директора. Там дуже серйозні вимоги, але створили ми своє медичне комунальне підприємство, отримали ліцензію, навіть провели конкурс на призначення директора. Прийняли людину на роботу, але районне КНП переконало лікарів (їх у нас було всього двоє) залишитись у них. Тому наразі КНП в нас не працює, а працює на нашій території колишнє районне КНП Вільнянське. Обидва лікарі живуть на нашій території, але для такого населення, як у нас, такої кількості замало.

- Тобто, коли лікарі з’являться – КНП одразу запрацює?

- Так. Ми його не закривали. Контролюємо податкову, у 20-му році зробили капітальний ремонт нашої амбулаторії в Михайлівці, з усіма вимогами – пандус, двері, туалети – все це в нас витримано. Сьогодні ж робимо проєкт реконструкції амбулаторії в Богатирівці. Це велике село; приміщення там велике, і за проєктом там передбачено облаштувати дві квартири. Є в нас інтерни, з якими ми працювали. Обіцяють по закінченні вишу прийти працювати до нас.

ФЕРМЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Що являє собою сьогодні Михайлівська сільська громада? Це – 15 населених пунктів, і всі вони «живі». Немає таких, що називають «вимираючими».

- У нас сьогодні близько тисячі, як ми їх називаємо, «справжніх ВПО». Ті люди, які приїхали до нас з тимчасово окупованих територій, або де ведуться активні бойові дії. Це в нас Оріхів, Гуляйполе, Василівка. Та й з Енергодара, Мелітополя, з Маріуполя є люди. Хто хотів знайти роботу – вони всі працевлаштовані. Багато хто перереєструвався в нас із Запоріжжя. Місто ж теж у реєстрі Мінрегіону вказано як таке, де можуть проходити бойові дії. Як і весь запорізький район. Люди звідти теж проживають на нашій території, адже в нас 15 населених пунктів – і 132 садових товариства. Це ж берег Дніпра! В кожному товаристві десь по сорок садових ділянок (разом – більше 5 тисяч). Власники вважають, що в нас тут безпечно, і тут проживають.

Програм підтримки бізнесу як таких у нас немає, але ми дуже тісно співпрацюємо з Радою жінок-фермерів на нашій території. Брали участь у деяких програмах. Це і «Сади перемоги», де ми отримували насіння, посадковий матеріал, садили його й отримували врожай – і для себе, і на продаж. Ось буквально недавно від Ради жінок-фермерів ми отримали для ВПО таку допомогу як лопати, граблі, сапки – щоб можна було обробити землю в садових товариствах, де вони живуть, щось посадити. І в минулому році допомагали нам із посадковим матеріалом – як для наших селян, так і для ВПО. І в цьому році так само допомагали – і кормами, щоб можна було виростити якусь курку, якесь телятко. Корми і для свиней, і для курей, і для великої рогатої худоби. Щодо посадкових матеріалів – це була картопля, борщові набори: буряк, морква… Постійно ми з ними співпрацюємо. Вони нам допомагають, а ми таким чином людей заохочуємо себе забезпечувати.

- Який регіон охоплює Рада жінок-фермерів?

- Це колишній наш Вільнянський район. Взагалі, наскільки я знаю, це всеукраїнська організація. А ми співпрацюємо саме з нашими жінками, які працюють і проживають на території громади. Три в нас таких активних. Якось до нас приїжджали представники міжнародної організації, здається, з Голландії, і наші жінки брали участь у конкурсах для купівлі обладнання, на якому можна переробляти фрукти: робити сушку, фруктову пастилу... В селі цьогоріч яблук багато вродило. Тож люди можуть для себе заготовити і здати їй на переробку. А фермерка вже знайде, куди готовий продукт передати. Тим же ЗСУ, дітям у притулки, багатодітним сім’ям допомогти.

У нас є переселенці з Оріхова. Вони працюють у фермера, який займається вирощування овочів, і одна з жіночок розповідала мені, що вони, окрім того, що працювали на збиранні овочів – ще заготовлювали їх на зиму. Шинкували капусту, консервували з томатним соком – і відвозили в центри, де проживають люди їхньої ж громади з колишнього Оріхівського району. Село Нестерянка. Відвозили, щоб люди мали можливість зварити той борщ чи приготувати пиріжки з капустою. І не тільки. Це теж допомога нашим людям.

ДОПОМОГА ВІЙСЬКОВИМ

Не можна було не спитати, як громада допомагає нашим захисникам.

- На початку війни, у 22-му році, ухвалили програму про підтримку територіальної оборони. Тут, неподалік, базувалось ТРО, і за їхніми запитами купували все, починаючи від штикових лопат і закінчуючи тими ж самими морозильними камерами й генераторами. Так само сьогодні це робимо. Збираємо кошти, донатимо, шиємо для них білизну, допомагаємо нашим госпіталям – не грошима, бо не можемо витрачати бюджетні кошти – а кожен, хто скільки зможе, вносить, і ми купуємо тканину. Є швачки в нас, є волонтери, які їздять, возять і продукти харчування. От зараз тільки збирали картоплю, моркву, буряк, щоб відвести хлопцям на «нуль». У нас ще працює програма, за якою ми ховаємо, повністю коштом громади, наших хлопців, які загинули на війні.

А ще виділяють людям кошти на лікування туберкульозу, онкозахворювань, орфанних хвороб, тих же таки, інсультів, інфарктів тощо.

- Люди до нас звертаються, і ми надаємо їм допомогу в грошовому вигляді. Підтримуємо наших лежачих інвалідів, перераховуємо кошти на Вільнянське КНП для закупівлі памперсів, одноразових пелюшок... Постійно працюємо з благодійними фондами, які привозять нам ті ж самі гігієнічні набори, харчування для дітей. Усіх наших мешканців і ВПО ми забезпечуємо щомісячно.

Наостанок Алла Миколаївна поділилась своїми думками про зміни в житті місцевих громад:

- Я в захваті від реформи децентралізації. Коли зустрічаюсь із громадянами, кажу їм: «Військова перемога – це одне. Але ми маємо досягти ще однієї. Кожен має почати сам із себе».

Михайло Бублик, Черкаси