Печатка «олімпійців», знищених режимом

Печатка «олімпійців», знищених режимом

Музейний експонат
Укрінформ
У Харківському літмузеї зберігається оригінал печатки Вільної академії пролетарської літератури

Провідний фахівець Харківського літературного музею Ольга Бондар-Різниченко показує один з унікальних експонатів – печатку знакової для української літератури організації, за якою стоять імена Хвильового, Досвітнього, Любченка, Сосюри, Яновського, Йогансена та інших літераторів, більшість із яких «червоний» режим знищив.

Будівля Харківського літературного музею
Будівля Харківського літературного музею

Довгі роки ВАПЛІТЕ була в забутті, а коли й згадувалася, то неодмінно з ярликом «буржуазна», хоча сама її назва – Вільна академія пролетарської літератури – говорить про цілком протилежне. Її члени хотіли, щоб твори радянських авторів не поступалися європейським і сприяли саморозвитку читачів. Але проблематика, яку вони піднімали у своїй творчості, не вкладалася в радянську ідеологію, тож за два роки плідної літературознавчої та власне літературної роботи – ВАПЛІТЕ вимушено самоліквідувалася. Подальші партійні ігри на теренах літератури зробили письменників одними з перших жертв репресій 1930-х років.

ЕКСПОНАТ, ЩО ЗАВЖДИ БУДЕ ВИДИМИМ

«На печатці зображений каменяр, пролетар, який тримає молот – напевно, це і символ творення нового, й одночасно інструмент, направлений проти традиції», – говорить Ольга Бондар-Різниченко.

Ольга Бондар-Різниченко
Ольга Бондар-Різниченко

Цю унікальну річ у 1993 році передав до музею Осип Зінкевич, директор видавництва «Смолоскип». У нього вона – від Патріарха УАПЦ Мстислава (Скрипника). «Печатку, як і архів організації, зберігав ваплітянин Аркадій Любченко. У 1943 році, виїжджаючи з Харкова за кордон, він забрав усі матеріали з собою, але він тоді вже дуже хворів і передчував, що його дні пораховані. Знаходячись в евакуаційному потязі, Любченко віддає печатку і архів ВАПЛІТЕ владиці Мстиславу, який їхав у сусідньому вагоні.

Бондар-Різниченко зауважує, що Зінкевич дуже переймався долею печатки, не хотів, щоб вона припадала пилом у забутій шухлядці якоїсь установи. Спершу планував передати її в архів Інституту літератури, але передумав на відкритті експозиції «Шлях до загірної комуни» у Харківському літмузеї, присвяченої 100-літтю Миколи Хвильового. «Під час відкриття за новелами Хвильового свою першу виставу показав нині відомий харківський театр-студія «Арабески», й Осип Зінкевич настільки захопився, що почав з нами вести перемовини, а побачивши нашу колекцію, він прийняв остаточне рішення. Для нього було важливо передати печатку в таке місце, де вона була б видимою. Перебувала не лише в розпорядженні науковців, а й була – як предмет зі своєю історією, доступною для широкої громадськості», – говорить пані Ольга.

«ОЛІМПІЙЦІ» У ЛІТЕРАТУРІ

ВАПЛІТЕ заявляє про себе в ході літературної дискусії з наймасовішою літорганізацією 1920-х років – «Плугом». Остання націлювала учасників культурного процесу на те, щоб писати твори «за запитом» громадськості. «Переважно організація орієнтувалася на селянина або на вчорашнього селянина, який переїхав у місто. Головне завдання бачилося в тому, щоб людину просвіщати за допомогою творів. Із них читачі отримували знання й настанови, як же бути радянською людиною. Подібно до колгоспників і робітників, які перевиконують план, «Плуг» закликав письменників іти вперед і ставати авангардом мас. Це була концепція маскульту», – пояснює фахівець.

Фото членів ВАПЛІТЕ з Вікіпедії

Фото членів ВАПЛІТЕ з Вікіпедії

Нова ж літературна організація, задумана із замашкою на академічність, мала геть інші ідеї. ВАПЛІТЕ за ухвалою зборів письменників створюють у 1925 році найталановитіші, орієнтовані на Європу автори.

«До ВАПЛІТЕ не можна було потрапити ось так запросто, як до «Плуга» – за пролетарським походженням чи за оспівування у творчості ідей партії. Письменник, крім таланту, повинен був мати вагомий творчий доробок, багаж знань, відчуття внутрішньої причетності до європейської культури. До організації належали Микола Хвильовий, Микола Куліш, Остап Вишня, Майк Йогансен, Павло Тичина. Їх називали «олімпійцями» та «академіками», бо вони уособлювали «Олімп» художніх досягнень української літератури того часу», – зазначає фахівець.

Зокрема, Микола Хвильовий на ініціативній нараді 14 жовтня 1925 року наголошував саме на мистецькій кваліфікації: «Літорганізація мусить об’єднувати кваліфікованих письменників, бувших «гартованців», «плужан» і інших».

«Ваплітяни репрезентували концепцію високої літератури, і для Хвильового провідною ідеєю було те, щоб література підтягувала рівень читачів, дозволяла піднятися над собою, розвиватися естетично та інтелектуально. Літературна дискусія, яка тривала в 1925-1928 рр., була продовженням ще тієї, що виникла наприкінці XIX - початку XX ст. між модерністами і народниками, між літературою Ольги Кобилянської, Лесі Українки і літературою Панаса Мирного та Івана Нечуя-Левицького», – пояснює Ольга Бондар-Різниченко.

Ольга Бондар-Різниченко
Ольга Бондар-Різниченко

Багато хто з ваплітян володів іноземними мовами, і вони були одними з ініціаторів активної перекладацької діяльності, яку започаткували разом із київськими неокласиками. Ваплітяни залишили по собі якісні художні твори, поєднані з європейським культурним контекстом.

Дискусія – чи має література йти за читацькими смаками, чи навпаки – формувати смаки естетичні та художні, згодом трансформувалася в партійну, як її характеризував Микола Куліш – «Критика чи політичний допит?».

«І коли вже партійні функціонери приєдналися до дискусії, то з їхнього боку була критика обох сторін, і загалом вони хотіли знівелювати дискусію, перевести її в поле взаємозвинувачень – і зрештою, досягли того, що ті ярлики, які в ході дискусії навішувалися учасниками, були використані у звинувачувальних актах і вироках згодом», – резюмує фахівець.

ВИМУШЕНА САМОЛІКВІДАЦІЯ – ПОЧАТОК КІНЦЯ

У 1926 році організація видала два збірники: «ВАПЛІТЕ, зошит перший» з літературознавчими статтями та заявами, а також «ВАПЛІТЕ, альманах перший» із художніми творами, наступного року – 5 номерів двомісячного журналу з художніми творами. Шостий номер уже надрукованого журналу – в січні 1928-го конфіскували і знищили через розміщення другої частини роману Хвильового «Вальдшнепи». Ідеологічна критика на його адресу тепер спрямовувалася вже й на ВАПЛІТЕ загалом. Організація, можна сказати, пішла на випередження і прийняла рішення про самоліквідацію. Дослідниця літературного процесу 1920-30-их рр. Ярина Цимбал зауважує, що на той момент «самі ваплітяни не вважали це ні кінцем світу, ні трагедією». Адже вже в листопаді того ж року з’явився щомісячник «Універсальний журнал», а в грудні – журнал «Літературний ярмарок», який видавався колишніми ваплітянами на чолі все з тим же Хвильовим. Йому, щоправда, довелося написати покаянного листа до редакції газети «Комуніст», але інших письменників відкрито тоді ще не чіпали.

За час існування «академії», крім уже названого роману «Вальдшнепи», побачили світ й інші знакові твори. «В альманаху «ВАПЛІТЕ» була надрукована поема Павла Тичини «Чистила мати картоплю» – твір про голод 1921-1922 рр. в Україні, що мав звучання античної трагедії. Після цього твору Тичина був поставлений на замітку органів ГПУ», – зазначає Ольга Бондар-Різниченко.

Також у ваплітянських виданнях вийшли: повість «Образа» Аркадія Любченка, твори Майка Йогансена, роман Юліана Шпола (Михайла Ялового) «Золоті лисенята», оповідання Олеся Досвітнього.

Доля письменників з ВАПЛІТЕ, як відомо, трагічна. 13 травня 1933 року застрелився Хвильовий – після того, як на початку травня заарештували Шпола.

«Згодом Остапу Вишні слідчі закидали те, що на похороні Хвильового він, утративши контроль, пильність, кидав фрази: «Микольцю, ми за тебе помстимося», – розповідає Бондар-Різниченко.

Після арешту Шпола і смерті Хвильового в 1934 році заарештували вже групу письменників, серед них – Куліш і Досвітній, найпізніше під варту взяли Йогансена – у 1938 році.

«Для нього це очікування арешту було тортурами, бо він був типовим холериком. Йому треба було, щоб те, що мало статися, сталося вже тут і зараз. Він був надзвичайно активною людиною і твори свої писав, одночасно займаючись спортивними вправами», – зазначає фахівець літмузею.

Із ваплітян уціліли буквально кілька людей: Володимир Сосюра і Павло Тичина евакуювалися в часи Другої світової війни і більше до Харкова не повернулися, Аркадію Любченку вдалося утекти, хоча влада й тримала під контролем евакуацію письменників.

«У Харків він повернувся з початком німецької окупації. Вийшло так, що в жовтні 1941-го, з підпілля, з різних частин фронту повернулося багато представників української інтелігенції, і вони до другої половини 1942 року, коли німці почали себе поводити стосовно українців приблизно так, як і червоні, зробили дуже багато. Було створено «Просвіту». Той же Любченко активно друкувався у газеті «Нова Україна», Віктор Петров видавав журнал «Український засів». У цій періодиці вони розповідали якраз про 1920-30 роки, дуже багато творів, які раніше не вдалося надрукувати, вийшли саме в цих виданнях. Архів, із яким Любченко виїздить із Харкова, в 1950-х стає солідною базою для дослідження літератури 1920-30-их», – розповідає Бондар-Різниченко.

Ольга Бондар-Різниченко
Ольга Бондар-Різниченко

Один із небагатьох ваплітян, хто вижив, – Іван Сенченко, який прожив до 74 років і залишив чимало творів. Він не відзначився гучними історіями, однак саме завдяки його «Нотаткам про літературне життя 20-40-х років» можна дізнатися цікаві факти про митців того покоління.

«Хвильовий одягові не надавав ніякого значення, терпіти не міг краваток. У окремих товаришів, та й у пресі видрукуване, збереглося фото членів ВАПЛІТЕ. Прийшов у фотоательє і Хвильовий і забув начепити одну дрібницю – краватку. Хлопці її змайстрували з хусточки», – згадував Сенченко.

Що ж, вдивляючись в експозиційні фото чи ті, що доступні в Інтернеті, можна гадати – де ж та краватка-хусточка…

Завітайте до Харківського літературного музею, тут вам неодмінно розкажуть безліч історій про той складний і неоднозначний період, коли існувала ВАПЛІТЕ, а також про життя талановитих людей, що опинилися в хитросплетіннях партійних інтриг.

Юлія Байрачна, Харків
Фото В’ячеслава Мадієвського

● Фото членів ВАПЛІТЕ з Вікіпедії:
Сидять, зліва направо: Павло Тичина, Микола Хвильовий, Микола Куліш, Олекса Слісаренко, Майк Йогансен, Гордій Коцюба, Петро Панч, Аркадій Любченко.
Стоять, зліва направо: Михайло Майський, Григорій Епік, Олександр Копиленко, Іван Сенченко, Павло Іванов, Юрій Смолич, Олесь Досвітній, Іван Дніпровський.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-