Нащадки лицарів Грюнвальда

Нащадки лицарів Грюнвальда

Музейний експонат
Укрінформ
Лицарські обладунки XIV - XV ст. виставили у Миколаївському обласному музеї суднобудування та флоту

У Миколаївському обласному музеї суднобудування та флоту відкрилася експозиція з романтичною назвою «Лицарі ХХІ сторіччя» і відразу ж стала популярною серед відвідувачів.

На огляд виставлено старовинну зброю та обладунки. Організатори виставки поставили за мету не лише ознайомити відвідувачів з експонатами, а й розкрити саму ідею «історичної реконструкції». Вони впевнені, що лицарству є місце і в сучасному світі високих цифрових технологій. А ще - це можливість зануритися в середньовічну епоху турнірів,  познайомитися зі стародавнім лицарським кодексом честі, де немає місця підступності чи зраді, де бійці з «відкритим заборолом» готові були протистояти різноманітним викликам.

Одним із центральних експонатів виставки є обладунки західноєвропейського лицаря кінця XIV сторіччя. Вони складаються з шолома бацинет, бригантини кюзнах (захисний елемент для тулуба), а також наручнів і поножів. Такі обладунки свого часу могли захистити лицаря від удару меча, стріли або бойової сокири. Також бачимо тут обладунки монгольського воїна. Його голову захищає кольчужна бармиця, а тіло – хатанга. Вони також характерні для воїнів XIV сторіччя. Поряд розташовані різноманітні щити та інша зброя – мечі (зокрема, «бастард»), арбалети, списи тощо.

ПІД ХОРУГВАМИ КНЯЗЯ ВІТОВТА

Слід зазначити, що Україна і Миколаївщина, зокрема, має досить тісний зв'язок з епохою лицарства, хоча про це нині вже мало хто знає. Наприклад, хоругви з України у складі польсько-литовського війська брали участь у Грюнвальдській битві. «У складі польсько-литовського війська під Грюнвальдом було по одній хоругві зі Львівської, Холмської, Перемиської, Галицької земель, та три хоругви з Поділля», - розповідає кандидат історичних наук, завідуюча музеєм суднобудування і флоту Тетяна Мітковська.

Тетяна Мітковська
Тетяна Мітковська

Фахівці стверджують, що про точну чисельність українських хоругв, які брали участь у Грюнвальдській битві, наразі достеменно невідомо. Але, без сумніву, головною ударною силою цих хоругв була важка кавалерія, і значна її частина мала на озброєні обладунки, схожі з тими, які представлені на виставці «Лицарі ХХІ сторіччя».

Це були часи великого князя литовського Вітовта, який звільнив від татар Північне Причорномор’я та активно розбудовував його. Зокрема, на території сучасного Миколаєва розташовувалося тогочасне поселення Вітовка (Корабельний район). Також Вітовт заснував Дашів (сучасний Очаків), Соколець (Вознесенськ), Вітовт Брід (Первомайщина) тощо.

ВАЖКА КАВАЛЕРІЯ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО

Сучасні дослідники зазначають, що ще з часів Галицько-Волинського князівства, українська військова еліта підтримувала сталі зв’язки зі своїми західними сусідами. І ще у 13 сторіччі на озброєнні наших лицарів з’являються зразки західноєвропейських обладунків. Крім того, вони  переймали тактику лицарського кавалерійського бою. У одному з галицьких літописів, присвячених війську Данила Галицького, міститься детальний опис таранного зіткнення важкоозброєних вершників. А це, як відомо, був основний прийом бою західноєвропейських лицарів. Також у цих літописах ми находимо описи зброї та обладунків самого Данила Галицького і його воїнів. Зокрема, закритого («глухого») шолома, який був притаманний саме Західній Європі. Не менш цікавим є і той факт, що меч набагато частіше згадується у тогочасних літописах, ніж шабля: приблизно 10 до 1. Тобто, на думку істориків, це доводить, що українські землі хоч і знаходилися між східною і західною цивілізацією географічно, але наші воїни вже у той час надавали перевагу саме західному озброєнню.

Звичайно, у 13 сторіччі захисний обладунок ще не був комплексом конструктивно узгоджених деталей, як це сталося пізніше. На той час це швидше був набір певних предметів. Але вже тоді він містив «пластинчату броню» - елемент європейського обладунку.

«У експозиції «Лицарі ХХІ сторіччя» представленні зразки лицарських обладунків та зброї країн середньовічної Європи кінця XIV - початку XV сторіччя, а також гладіаторів стародавнього Риму. Усі вони є копіями старовинної зброї і постійно використовуються учасниками Асоціації реконструкторів Миколаївщини під час проведення історичних фестивалів і змагань із середньовічного бою», - розповідає кандидат історичних наук, завідувачка музею суднобудування і флоту Тетяна Мітковська.

І додає, що на виставці також представленні авторські тематичні світлини відомої миколаївської фотохудожниці Ольги Волкової, яка активно співпрацює з Асоціацією реконструкторів. Її роботи додають експозиції яскравих кольорів у прямому і в переносному сенсі.

Сьогодні термін «історична реконструкція» поєднує у собі кілька напрямів. Це реконструкція обрядів і побуту різних періодів, костюмів і воїнських обладунків, історичного рукопашного бою як окремого виду спорту, що включає у себе фехтування старовинною зброєю.

«Ми вже багато років займаємося реконструкцією та історичним середньовічним боєм. Сьогодні цей вид спорту вже офіційно визнаний в Україні. На рівні національних збірних українські лицарі вважаються одними з найсильніших. А всього у світі налічується більш як 70 збірних команд», - розповідає керівник Асоціації реконструкторів Миколаївщини Василь Цимбал.

ГОНКА ОЗБРОЄНЬ ЛИЦАРСЬКИХ ЧАСІВ

Василь Цимбал
Василь Цимбал

Часто виникає питання: чому взято зразки зброї і обладунків саме кінця XIV початку XV сторіччя? Річ у тім, що обладунки саме цього періоду офіційно обрані для змагань з історичного середньовічного бою. І зроблено це не просто так, а тому, що саме вони забезпечують найкращій захист бійцю за умови використання затупленої зброї. Адже при застосуванні зразків більш раннього періоду можна легко отримати травму. Висловлюючись сучасною мовою, можна сказати, що і за часів середньовіччя тривала своєрідна «гонка озброєнь»: щоразу з’являлися все нові і нові обладунки, які поліпшували захист воїна і додавали йому боєздатності.

«Для когось історична реконструкція - це звичайне хобі. Але для більшості воно перетворилося на своєрідне життєве кредо. Реконструкція займає багато часу. Він потрібен не тільки для фізичних тренувань, які ми, переважно, проводимо тричі на тиждень. Треба також приділити час для поглибленого вивчення історичного періоду, реконструкцією якого ти займаєшся», - каже Василь Цимбал.

У Миколаєві Асоціація реконструкторів активно працює з 2015 року. Вже через рік її учасниками був започаткований фестиваль історичного середньовічного бою «Кубок Ольвії». Спочатку він був регіональним, а згодом піднявся до міжнародного рівня. За 4 роки здобув неабияку популярність – у ньому брало участь понад 100 представників з України та інших країн. У 2019 році миколаївський фестиваль поповнив список міжнародного туристичного путівника. Також він входить до рейтингів міжнародних Асоціацій реконструкторів.

У зв’язку з пандемією коронавірусу у 2020 році «Кубок Ольвії» не відбувся, у нинішньому його проведення теж під питанням. «Виконання всіх карантинних вимог для такого масштабного заходу – справа достатньо складна. Тому ми переключилися на локальні акції. Торік провели захід в обласному художньому музеї ім. Верещагіна. Були екскурсії, які знайомили з виставленими у музеї полотнами батального жанру відомих митців та експозицією середньовічних обладунків. Паралельно у дворику музею проходили показові лицарські двобої. У цьому році вирішили провести щось подібне вже у музеї суднобудування та флоту. Щоправда, без виступів, для яких тут немає умов», - зазначає керівник асоціаціації.

ЗА КОДЕКСОМ XIII СТОРІЧЧЯ

Мій співрозмовник стверджує, що історичною реконструкцією займається вже понад 20 років. А потрапив сюди випадково.

«Тоді я був ще зовсім молодий і працював на комерційному телеканалі, де займався підготовкою сюжетів про екстремальні види спорту в одному з обласних центрів України. Одного разу з цією метою опинився у місцевому клубі історичної реконструкції. Мені там запропонували приміряти лицарські обладунки. Коли я їх одяг, хлопці сказали: «Ну, тепер давай битися». Спробував, вийшло непогано. А згодом з’ясувалося, що я, виявляється, бився з серйозно підготовленою людиною. Отож мені порекомендували зайнятися цією справою предметно», - згадує Василь Цимбал.

Через декілька років він уже очолив місцевий клуб. Брав участь у змаганнях, спочатку на національному рівні потім і на міжнародному. До Миколаєва приїхав 10 років тому, коли його запросили працювати головним режисером театру ляльок. Потім перейшов на роботу до Миколаївського художнього академічного російського драматичного театру. Нині працює на телебаченні. А от захоплення історичною реконструкцією лишилося незмінним.

«У Миколаєві з партнером, який теж переїхав жити сюди, зібрали хлопців і створили свій клуб. А згодом вирішили об’єднати всіх в Асоціацію реконструкторів Миколаївщини», - розповідає Цимбал.

І додає, що в Україні загалом цією справою займається кілька тисяч людей. До речі, популярний зараз міжнародний чемпіонат світу з середньовічного історичного бою «Битва націй» був започаткований саме в Україні: вперше він відбувся в Хотині, на Буковині. І тільки потім його почали проводити у Франції, Іспанії тощо. Але найсильнішими у середньовічному бою (пішому) вважаються саме збірні з країн Східної Європи: України, Польщі, Росії та Білорусі.

Василь Цимбал має історичну освіту, він запевняє, що клуб історичної реконструкції стоїть на трьох китах. Перше – це ідеологічна підготовка. «Будь-який лицар має виконувати відповідний кодекс, що створений ще у XIII сторіччі, але з тих пір не змінився. Людина, яка поповнює наші лави повинна дотримуватися правил честі. Ось деякі з них: лицар ніколи не б'є беззбройного, не обманює, він безстрашний перед обличчям свого ворога, вірний своєму слову і таке інше. І якщо хтось у нашій спільноті не дотримується цього, йому тут місця не буде. », - каже В. Цимбал.

Друге - це фізична і бойова підготовка. Лицарі повинні навчитися володіти мечем, бойовою сокирою, алебардою. А це по 3-4 кількагодинних тренувань щотижня. А третє – це історична підготовка. «Люди повинні добре знати, яку епоху вони реконструюють, що це був за період, які тоді використовувалися матеріали, якими були норми етикету тощо. Адже на кожному фестивалі працює не лише технічна комісія (яка займається допусками щодо зброї, її ваги і т.д.), а й історична, що перевіряє автентичність відповідність конкретному історичному періоду обладунків, костюмів», - запевняє керівник асоціації.

ОБЛАДУНКИ ЕПОХИ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кар'єра учасника історичної реконструкції «лицарського періоду» як бійця триває, переважно, 7–10 років. Далі починають даватися взнаки травми, та й битися з віком стає важче. Адже це нелегка справа ще й тому, що на тобі захисний комплект вагою 20–25 кілограмів.

«Більш небезпечними вважаються групові бої. А вони проводяться у певних форматах, наприклад 5 на 5, чи 21 на 21. У такій ситуації отримати удар можна з будь-якого боку. У двобоях на перше місце виходить майстерність фехтування і точність ударів, і, на мій погляд, це більш безпечно», - каже пан Василь.

Щодо лицарських обладунків, то сьогодні Україні вже є багато майстерень, які їх виготовляють. Є така й у Миколаєві. Особливо добре у місцевих майстрів виходять захисні пальчата. Звичайно, матеріали використовують сучасні. Це, в основному, сталь відповідного ґатунку. Але заможніші “лицар” вже виготовляють їх із більш легкого матеріалу - титану. Такий боєць отримує перевагу завдяки меншій вазі. Тому використання таких обладунків на змаганнях - питання дискусійне», - каже Цимбал.

За його словами, з приходом епохи інтернету креслень для виготовлення лицарських обладунків сьогодні достатньо, а що стосується їх історичної достовірності, то найбільш надійними джерелами вважаються надгробні пам’ятники тих часів і, певною мірою, історичні мініатюри. 

Сам Василь має два комплекти обладунків – «Міланський», який відноситься до 1425 року, і більш ранню бригантину «Халкіс». До речі, на змаганнях допускається до 15 років розбіжності між різними частинами обладунку.

Що стосується вартості, то ціна одного повного комплекту лицарських обладунків може сягати 20-30 тисяч гривень. Крім того, потрібен ще меч, який коштує щонайменше 100–150 доларів. Це за умови використання сталі. А також жоден фестиваль чи змагання не обходяться без побутових предметів: намети, казани, одяг і таке інше. І хоч справа ця не з дешевих, той, хто по-справжньому в неї закоханий, грошей не шкодує. Тим більше, що багато чого сучасні лицарі навчилися виготовляти власноруч.

То хто ж ці люди, які продовжують займатися історичною реконструкцією у час стрімкого розвитку високих технологій? За словами мого співрозмовника, ними можуть бути «як фізики, так і лірики». «У нашому клубі зібралися люди всіх професій. Є фізик-ядерник, математик, біохімік, кілька ІТ-шників. Більшість мають вищу освіту, але є і представники робітничих професій. Прийшли ті, хто у дитинстві «правильні» книжки читав, хто захоплювався фільмами «Доблесний лицар Айвенго», «Чорна стріла», ті, кому це справді цікаво. Ми беремо у наш клуб з 18 років, тобто з того віку коли людина вже може відповідати за себе», - каже Василь.

А на питання для чого цим займатися, відповідає так: «Перш за все, це відчуття внутрішньої свободи, власної гідності і справедливої сили. Тут знаходиш своє коло спілкування, однодумців. А ще це можливість відволіктися від сучасного цифрового світу, побути у гармонії з природою, розраховуючи лише на власні сили. Крім того, лицарство - це свого роду бойове братство, коли люди отримують дружні стосунки на багато років, засновані на взаємодопомозі», - розповідає з усмішкою керівник асоціації.

Українські реконструктори вже багато чого досягли у цій справі. Наприклад, у минулому році їх навіть запрошували на елітний турнір до князя Монако. А нещодавно ці хлопці спробували себе у зйомках короткометражного художнього фільму на історичну тематику, сценарій до якого написав Василь Цимбал. Він має назву «Талісман». Відвідувачі музею мали змогу побачити це кіно під час відкриття лицарської виставки.

Алла Мірошниченко, Миколаїв

Фото автора та з архіву Асоціації реконструкторів Миколаївщини

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-