Чернівецький некрополь

Чернівецький некрополь

Точка на карті
Укрінформ
У Чернівцях на вулиці Зеленій є відразу два старовинних кладовища – єврейське і християнське. Їх розділяє лише вузька дорога

Кожне з них має свою історію, а разом вони об’єднані в історико-культурний заповідник і внесені до переліку туристичних маршрутів регіону. Чим цікаві старовинні могили людей для потенційного туриста чи просто для допитливого мешканця?

Кореспондент Укрінформу побував на обох кладовищах заповідника і спробував дізнатися більше про видатні пам’ятки.

НАЙСТАРІШИЙ ПАМ’ЯТНИК ДАТОВАНИЙ 1807 РОКОМ

Більшість цієї площі займає саме християнське кладовище – понад 20 із 35 гектарів загальної площі заповідника. А найстаріший пам’ятник тут датований 1807 роком – це могила Гертруди Абрагамович. На цьому похованні встановлено надгробок у вигляді каплиці.

За словами директорки міського комунального підприємства «Історико-культурний заповідник «Кладовища по вул. Зеленій» Анжели Ніколаєвої про саму поховану тут жінку інформації немає. Але відомо, що її могилу перенесли на кладовище з попереднього цвинтаря, який колись був у нинішньому історичному центрі міста по вулиці Київській. Пам’ятник Гертруді Абрагамович збудований у вигляді відкритої едикули з чашею на постаменті всередині. На її перекритті - алегорична фігура жінки, що лежить. Вона тримає смолоскип із полум’ям вниз і годує лелеку – біблійного птаха, який символізує милість та співчуття. Капличка скомпонована на взірець портика: на постаменті встановлено вазон, чотири дорійські колони, розміщені по кутах, підтримують плиту, котру вінчає постать ангела.

«Офіційно розпочало працювати це кладовище у 1866 році. Хоча перші поховання тут проводили ще на початку 1800-х років. Таку різницю між першими похованнями і початком офіційної роботи кладовища можна пояснити необхідністю провести осушення території. Адже тут свого часу була болотиста місцевість. На жаль було проведено лише разове осушення і вже сьогодні ми бачимо недоліки цього. З часом підземні води роблять свою справу і місцями територія кладовища «просідає». Крім того, для природного осушення по всьому периметру кладовища висадили сотні дерев – граб, дуб, липа, береза, черешня тощо», – розповідає директорка кладовища Ніколаєва.

Наприкінці 1950-х років на кладовищі проводили інвентаризацію дерев та досліджували, чи вони виконали свою функцію з осушення чи не розрослися і не шкодять могилам. Тоді значну частину дерев спиляли, а на їх місце висадили тополі, які також мали би зменшувати болотистість місцевості.

«Тоді не даремно вибрали саме тополі, адже ці дерева найшвидше та найкраще вбирають вологу. Зараз у нас із цими тополями також триває боротьба. Бо це уже дерева, яким по 50-60 років і вони вже «віджили» своє, виросли до 30 метрів у висоту. І місцями корінням уже руйнують родинні склепи і могили. Коли я прийшла сюди працювати у 1990-х роках на християнському кладовищі було близько 500 тополь. Зараз їх не більше 50-60 дерев», – продовжує Анжела Ніколаєва.

НАЙБІЛЬШИЙ РОДИННИЙ СКЛЕП РОЗРАХОВАНИЙ НА 24 ПОХОВАННЯ

Свого часу кладовище було задумане проектантами як архітектурно-паркова зона, де можна буде спостерігати за історією. Коли провели розпланування, то по периметру кожного кварталу вирішили побудувати родинні гробівці, склепи. Щоб відокремити звичайні поховання одне від одного.

Родинні гробівці будувалися спеціальними фірмами, які тоді існували в Чернівцях. Їм виділялися окремі ділянки на кладовищі, які ці фірми самі могли реалізовувати. Окремим людям, аби побудувати тут родинний гробівець чи склеп, треба було отримати спеціальне рішення влади австрійської, а потім — і румунської.

Однією з найвідоміших сімей, яка будувала гробниці у Чернівцях, була родина Москалюків. Їхня фірма називалася «Батько і сини». Вони мали кілька каменотесних майстерень у місті. Першою відомою пам’ятною скульптурою Михайла (Міхаеля) Москалюка є пірамідальний обеліск на гробі сімейства Елів. З нею майстер увійшов до плеяди творців чернівецького некрополя.

Вільгельм Москалюк, який покоїться у батьківському гробівці, за життя працював і над архітектурою свого рідного міста. Його фірма виконувала кам’яні роботи на будівництві нового міського театру, він спорудив хрест перед церквою Святої Параскеви Сербської (відновлений у 2008 році). Брат Вільгельма Кароль також не обмежував свою творчість надгробками на кладовищах. Він долучився до зведення пам’ятника Милосердю (скульптор – Теодор Штундль) перед дитячою лікарнею. А також спорудив Монумент Розп’яття на «Колі пошани» християнського кладовища на вул. Зеленій. Ще одна його робота - пам’ятник євангелістам, які загинули в Першій світовій війні, - біля Лютеранської кірхи (нині – церква Адвентистів по вул. Університетській), однак цей монумент проіснував лише 12 років.

Сьогодні витвори Москалюків можна побачити як на християнському, так і на єврейському чернівецьких некрополях.

Загалом на території заповідника у Чернівцях збудовано близько 2 тисяч родинних склепів. Усі місця захоронення людей – підземні, але є такі, у яких накривна плита відкривається зверху, або збоку, а є склепи, вхід до яких – на глибині двох метрів. Найбільша гробниця вміщувала 24 труни. На деяких склепах досі збереглися таблички, де вказані прізвища майстрів, що їх збудували. Частина родинних поховань була понівечена й пограбована у воєнний період.

«З двох тисяч склепів, які є на території кладовища, двісті не мають жодних написів, із різних причин. Або відсутня стела, де колись були викарбувані імена та прізвища померлих, або ж люди просто не встигали поховати у своїх родинних склепах померлих родичів, тому що виїжджали з Буковини. Багато покинутих місць захоронення залишалося під час зміни влади. Коли розпалася Австро-Угорщина, з Чернівців масово виїжджали німці та поляки, коли прийшла радянська влада, звідси масово втікали румуни», – пояснює директорка кладовища.

Пам'ятник жертвам комуністичного режиму
Пам'ятник жертвам комуністичного режиму

Дозволити собі родинний склеп могли лише заможні чернівчани.

«Будівництво склепу коштувало немалих грошей як за часів Австро-Угорщини, так і при румунській владі. Дозвіл на зведення величного монумента від міської влади отримували лише ті родини, представники яких внесли певний вклад у розбудову міста або краю. Це могли бути меценати, громадські діячі, люди, котрі дбали про розвиток Чернівців», – каже Анжела Ніколаєва. – Звичайні чернівчани могли встановити на могилі лише хрест. Проте, навіть якщо родина була впливовою у Чернівцях, писати будь-що на надмогильних плитах не дозволяли. Якщо родичі хотіли написати на пам’ятнику щось більше, ніж прізвище, ім’я, по-батькові, дату народження і дату смерті, то це потрібно було узгоджувати зі спеціальною радою, яку очолював мер міста. Як правило, додавали посаду, або становище, яке займав покійний у суспільстві».

Серед гробниць австрійського періоду є багато цікавих в архітектурному плані. Прогулюючись алеями старого кладовища, можна побачити, як перетинаються різні історичні епохи та філософські погляди на життя. На кладовищі є склепи, верхня частина яких зроблена у вигляді воріт, що ведуть у потойбічний світ. Часто гробниці прикрашали статуями Діви Марії та ангелів. Табличка з прізвищем майстрів збереглася і на могилі Антіна Лукашевича, який у складі «буковинської делегації» брав участь у створенні Української національної ради. Цікаво, що на його родинному склепі з 1930-х років залишився також тризуб, який у радянські часи ніхто не знищив.

Сьогодні, якщо родина встановлює право власності на склеп, то вона приносить документи-першоджерела, які пояснюють, звідки саме з’явилася гробниця. Часто у паперах ідеться про те, що предки обміняли частину свого будинку, або ж земельну ділянку у місті на готовий склеп. Здійснювати у них поховання можна лише у цинкових гробах. Це обов’язкова умова, аби не допустити санітарних порушень, каже директорка кладовища-заповідника. Через відсутність грошей у роки Другої світової війни людей ховали у дерев’яних гробах. Зараз багато гробниць перебувають у занедбаному стані, а привести їх до ладу, згідно з законом, мають право лише члени родини.

«Наразі у нас оформили 150 паспортів, які підтверджують, що конкретний склеп знаходиться у власності тієї чи іншої родини. Ці люди мають право використовувати, проводити будь-які ремонтні роботи, відновлювати і здійснювати поховання у склепі, – каже Анжела Ніколаєва. – Деякі родини приводять склепи у належний стан і здійснюють там поховання надалі. Однак близько 70 відсотків гробниць покинуті».

Впорядкувати родинний склеп – це справа не з простих, розповідає директорка заповідника. Адже потрібно не лише замінити надгробну плиту, але й навести лад усередині гробниці. Частина місць захоронення на кладовищі залита водою.

НАЙБІЛЬШЕ ЗБЕРЕЖЕНЕ ЄВРЕЙСЬКЕ КЛАДОВИЩЕ ЄВРОПИ

Землі під християнське та єврейське кладовище виділялися практично одночасно. Але кожне із них проходило певний етап підготовки, перш ніж почало функціонувати офіційно.

Якщо говорити про єврейське кладовище, то землю під нього віддали не одразу. Були поставлені певні умови, які єврейська община мала виконати, щоб їм виділили ділянку.

«По-перше, мало бути чітке планування території. Бо у євреїв поховання здійснюють одне біля одного без будь-яких кварталів, – пояснює нинішня директорка кладовища. – Зазвичай, у них на кладовищах є одна алея, а зліва і справа проводять поховання. І для того, щоб можна було спростити підхід до могил, проводити якийсь благоустрій біля поховань, євреям запропонували провести розпланування виділеної земельної ділянки. Вони із цим погодилися. Внесли велику суму коштів, провели розпланування, здійснили осушення і лише після цього їм виділили цю ділянку», - каже Анжела Ніколаєва.

Стилізована Стіна Скорботи на єврейському кладовищі
Стилізована Стіна Скорботи на єврейському кладовищі

За її словами єврейське кладовище у Чернівцях вважається найбільшим за площею збереженим єврейським кладовищем у Європі. Площа цього некрополя з музейним статусом складає понад 14 гектарів. Тут захоронено майже 50 тисяч представників єврейської громади Чернівців. Серед них - громадські, політичні діячі, письменники, поети, інтелігенція, ті, хто зробив значний внесок у політичне, економічне і культурне життя міста.

«Але це кладовище не на сто відсотків єврейське. Адже під час панування Румунії, влада передала гектар землі з цього кладовища під поховання представників румунської общини. Крім того, під час першої світової війни частина учасників війни, які загинули на цій території, були мусульманами. У Чернівцях не було де хоронити мусульман. Усі кладовища відмовили у похованні на їх території загиблих представників цієї релігії. І лише єврейська община погодилась виділити невеличку ділянку в самому кінці кладовища під поховання мусульман. Там є така своєрідна братська могила і встановлений символічний знак. Також у глибині єврейського кладовища є братська могила розстріляних у роки Голокосту мирних євреїв», – розповіла Ніколаєва.

ПРИБИРАЮТЬ НІМЦІ, БО ВІДЧУВАЮТЬ ПРОВИНУ ПЕРЕД ЄВРЕЯМИ

Найбільшою проблемою як християнського, так і єврейського кладовищ, за словами дирекції заповідника, являється недостатній догляд за могилами. Дуже суттєво у цьому питанні допомагають адміністрації різні волонтерські рухи, зокрема й іноземні. Канадці, поляки, британці, німці свого часу долучалися до вивчення та прибирання старовинних кладовищ Чернівців. Також були волонтери з Луганщини, які тут працювали кілька років поспіль. А останні десять років до Чернівців приїжджає немала група пенсіонерів із Німеччини, які прибирають єврейське кладовище. Цього року волонтерська група іноземців складалася із 17 осіб.

«Останніми роками до нас приїжджають люди пенсійного віку з Німеччини, які тут винаймають житло на певний час і ходять до нас прибирати єврейське кладовище. Кажуть, роблять це, бо відчувають провину перед євреями за події Другої світової війни. Німці підходять до цієї справи більш практично. Перш ніж приїхати, вони проводять дослідження, вивчають усе, цікавляться, що саме потрібно зробити, які інструменти найбільш потрібні в роботі. Вперше вони приїхали до нас близько 10 років тому. Тоді частково привезли свої інструменти, зразки хімічної обробки від бур’янів, ми їм також допомагали деякими інструментами і робочою силою. Зараз уже вони після роботи залишають свої інструменти у нас на зберіганні, а коли приїжджають наступного року, знову ними користуються», – розповідає директорка заповідника.

Окрім прибирання іноземці приїздять із різними копіями документів своїх предків, які могли тут бути похованими. І коли знаходять старовинні могили своїх далеких родичів, то дуже радіють. Особливо, коли бачать могили своїх предків у доволі хорошому стані.

ЯЛИЦЯ ФЕДЬКОВИЧА ТА ВІДРЕСТАВРОВАНИЙ НАДГРОБНИЙ ПАМ’ЯТНИК ШТЕЙНБАРГУ

Серед найвідоміших діячів культури, науки, медицини, які поховані на християнському та єврейському кладовищах у Чернівцях, є майже усі керівники міста ще з австрійських часів, ректори університету, відомі не лише на Буковині, а й далеко за її межами письменники, поети, актори, музиканти тощо.

Могила батьків Володимира Івасюка
Могила батьків Володимира Івасюка

Наприклад, відомий буковинський поет Юрій Федькович, ім’я якого носить місцевий університет, заповів посадити у голові своєї могили ялицю.

Народився майбутній відомий письменник у 1834 році в родині небагатого шляхтича-службовця, вчився у німецькомовній школі. Потім понад 10 років служив в австрійській армії. Цікаво, що починав писати вірші німецькою мовою. І саме під час служби в армії молодий письменник написав свій перший вірш рідною мовою – «Нічліг» 1858 року. Після війська Юрій Федькович працював війтом у рідному містечку, був шкільним інспектором. Пізніше його запросили до Львова, де він був редактором у видавництві «Просвіти» і театрі «Руська Бесіда». Останні роки прожив у Чернівцях, де працював редактором першої україномовної місцевої газети «Буковина».

Помер Юрій Федькович у 1888 році. Тоді і спорудили йому пам’ятник, який зберігся й донині. Щоправда, ялицю, яку заповідав посадити біля своєї могили відомий буковинський поет, висадили лише у 1970-х роках.

«Ще в радянські часи працівники музею Федьковича віднайшли у його творах рядки про те, що поет не хотів великих пам’ятників, а просив нащадків висадити у його голові гарне дерево. Тоді десь і висадили це дерево, якому зараз уже близько 50 років», – сказала Ніколаєва.

На єврейському кладовищі є могила всесвітньовідомого єврейського письменника Еліезера Штейнбарга.

Він народився у молдовському місті Липкани у 1880 році. Вчився в хедері, самостійно вивчив російську мову та літературу, вчителював у містечках Бессарабії та Волині. Був редактором єврейських журналів.

А в 1928 році поїхав у Бразилію, де завідував єврейською школою. Незадовго до смерті повернувся на батьківщину до Чернівців.

Писати почав в 1902 р. мовою ідиш, друкуватися – в 1910 рр. Помер відомий письменник у 1932 р. в Чернівцях, де і похований.

«Пам’ятник Еліезеру Штейнбаргу встановлювала вже відома фірма Москалюків. Але сам монумент створив друг поета, відомий художник Артур Кольник. Колись у радянські часи цей пам’ятник був червоного кольору, потім його фарбували і в зелений, і в сірий. А цього року благодійники з Німеччини вирішили відреставрувати цей пам’ятник. Його повністю очистили від усіх видів фарби до нинішнього натурального кольору піщаника», - розповіла директорка кладовища.

Як розповідають працівники заповідника, крім волонтерів і родичів похованих, сюди часто приходять і наші, й іноземні туристи. Люди спостерігають, як у цьому місці перегукуються історичні епохи та культури різних народів. Історики радіють, що за часів Австро-Угорщини майстри будували гробниці з якісних матеріалів. Хоч природа та час зробили своє і значна частина склепів зазнала руйнувань, ми все одно можемо побачити ці пам’ятники сьогодні. Тепер залишається одне – зуміти їх зберегти.

Віталій Олійник, Чернівці

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-