Закон “Про медіа” – вагомий крок у захисті українськомовного інформаційного простору

Сьогодні, 31 березня, набирає чинності Закон України “Про медіа” – один із ключових документів, необхідних для подальшого руху України до Європейського Союзу та захисту українського інформаційного простору.

Закон “Про медіа” – це свого роду кодекс, медійна Конституція, адже він замінить цілу низку законів, які регулювали діяльність преси, радіо, телебачення та інших засобів масової інформації. До слова, у Законі переважно вживається новий для України термін “медіа”, а згадка про засіб масової інформації у ньому залишилася винятково заради норм, які містяться в деяких підзаконних нормативно-правових актах.

Робота над документом тривала майже три роки. Не обійшлося і без політичних баталій довкола нього, зокрема окремих мовних норм, адже існувала загроза звуження функціонування української мови як державної після ухвалення законопроєкту в першому читанні.

Секретаріат Уповноваженого провів величезну роботу, щоб не допустити цього та гармонізувати окремі параметри Закону “Про медіа” із Законом України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”.

Звісно ми висловили свої зауваження на адресу парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики. Окрім цього, у мене була окрема зустріч із Головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком, його заступниками. Конструктивна робота відбулась і на полях профільного комітету, і з окремими народними депутатами України. Дуже добре, що нас почули і фактично всі наші зауваження враховані.

Мовні норми, які в остаточній редакції документа посилюють позиції держави в медійній сфері та захищають права громадян на отримання інформації й послуг державною мовою, переважно містяться в статті 40 Закону.

Зокрема, тут чітко виписані визначення українськомовної програми та фільму і тепер вони справді мають бути українськомовними. Адже чинна норма Закону України “Про телебачення і радіомовлення” дозволяла зараховувати до українськомовних програм і ті, в яких українською послуговуються лише ведучі.

Тимчасово, до 17 липня 2024 року, в живому ефірі українськомовної програми дозволено використання недержавної мови у виступах, інтерв’ю, коментарях, поясненнях, запитаннях тощо осіб, які беруть участь у програмі (крім, ведучих (дикторів) програми), або в окремих репліках ведучих (дикторів) програми в обсязі, обумовленому творчим задумом програми.

Також Закон “Про медіа” наближає обов’язковість збільшення мінімальної частки української мови на національному телебаченні, яка зросте з 75% до 90%. Це відбудеться вже з 1 січня 2024 року, а не в липні 2024-го, як планувалося раніше.

Ще одна принципова вимога, на врахуванні якої ми наполягали під час підготовки законопроєкту “Про медіа”, – виключення реклами з обчислення мовних квот на радіо і телебаченні. Адже відповідно до Закону “Про рекламу” мова реклами апріорі – державна. Врахування ж реклами при обрахунку мовних квот призводить до зниження частки української мови в теле- та радіопросторі. До сьогодні Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення при обрахунку мовних квот реклама зараховувалася до категорії “передача”, що з 31 березня 2023 року буде неприпустимим.

Тож відтепер, за нашими розрахунками, мінімальна встановлена частка передач державною мовою в тижневому обсязі мовлення телемовників у проміжках часу з 7:00 до 22:00 зросте приблизно на 4 години.

Одним із ключових параметрів цього документа є регулювання діяльності онлайн-ресурсів (онлайн-медіа, платформ спільного доступу до відео – Youtube, TikTok, платформ спільного доступу до інформації – Facebook, Instagram тощо), всього того, де комусь було “комфортніше і тепліше” в т.ч. не виконувати норми мовного Закону.

Відтепер вебсайти, вебсторінки у соціальних мережах, інші вебресурси друкованих медіа, онлайн-медіа, зареєстровані в Україні, повинні мати повноцінну українськомовну версію відповідних вебресурсів, крім друкованих медіа та онлайн-медіа, що розміщують інформацію винятково кримськотатарською мовою, іншими мовами корінних народів України, англійською мовою, іншою офіційною мовою Європейського Союзу, незалежно від того, чи містять вони тексти державною мовою.

Законом також запроваджується нова система стягнень. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення притягатиме до відповідальності за три види порушень: незначні, значні та грубі. Для кожного типу медіа є окремий перелік порушень, розподілених залежно від ступеню суспільної небезпеки, та відповідні штрафи.

Так, зокрема, Закон “Про медіа” містить норми про відповідальність за приниження і зневажання державної мови і це – його величезний плюс. Стаття 110 закону відносить поширення інформації, що принижує або зневажає державну мову, до значних порушень, за вчинення якого медіа загрожуватиме покарання від штрафу до скасування ліцензії чи реєстрації у разі його повторення.

Звісно, окремі нововведення набиратимуть чинності не одразу, однак загалом – це вагомий крок в захисті українськомовного інформаційного простору.

Сьогодні, в умовах повномасштабної війни росії проти України, державна мова стала однією з ключових ліній оборони, і поява Закону “Про медіа” – це не щось випадкове. Це закономірне, комплексне рішення з посилення наших національних безпекових позицій, на яких тримається українська держава, в якій медіа – не лише засіб отримання інформації, а й інструмент впливу на громадську думку, індивідуальну свідомість, звички та державну мовну політику.

Тарас Кремінь

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства