Визнавати чи не визнавати, або Щодо «ЛДНР» у Путіна є лише два варіанти
Профільний комітет Держдуми у справах СНД, євразійської інтеграції та зв'язків із співвітчизниками підтримав одразу два варіанти постанови про звернення до президента РФ визнати самопроголошені території Донецької та Луганської областей як «народні республіки».
У чому відмінність цих проектів? А її, по суті, немає.
Перший – ухвали був внесений депутатами від КПРФ. Він передбачає, що якщо Держдума схвалює проект, його негайно відправляють президенту.
Другий – запропонували від путінської фракції «Єдина Росія». І передбачає цей те ж саме, але після консультацій із МЗС «щодо дотримання міжнародних домовленостей, включаючи Мінські угоди».
«На розгляд Держдуми обидва проекти винесуть 15 лютого. Спершу вони пройдуть рейтингове голосування, і той, який набере більше голосів, буде прийнятий і направлений Путіну», – написав у Telegram спікер Держдуми В. Володін.
Те, що Дума однозначно проголосує – ніхто не сумнівається. Зрештою, який саме проект набере найбільшу голосів – також не важливо. Ключове тут інше. Після того, як Дума все ж звернеться до Путіна, то в останнього буде лише два варіанти: або визнати «республіки», або не визнати (поставити питання на паузу, максимально відтягувати з рішенням, тощо).
Тож які наслідки за собою тягне кожен із цих варіантів і як це позначиться на Україні?
У Кремлі так не підставляться – псевдореспубліки Путін не визнає
«8 лютого, під час прес-конференції Путіна з Макроном було заявлено, що Росія не буде ухвалювати жодних рішень, які би порушували мінські домовленості. Відтак, така швидка зміна Кремлем позиції малоймовірна. Скоріш за все, це питання буде поставлене на паузу. Втім, не виключено, що Путін буде намагатися використати цю ситуацію для додаткових торгів з Заходом», – коментує Укрінформу дипломат Вадим Трюхан.
Якщо рішення Путіним не буде ухвалено, то абсолютно нічого для України не зміниться. Безрезультатний переговорний процес в рамках Нормандського формату і ТКГ буде з перемінним успіхом продовжуватися наступні багато років.
«Проте до зміни балансу сил в регіоні, відсутності «пекельних» санкцій проти та з Путіним при владі прогресу не буде. Росія нам окуповану частину Донбасу не поверне. Занадто багато ресурсів вона вклала в цю тему, щоб просто так звідти піти», – переконаний пан Трюхан.
Заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко вважає, що питання визнання так званих «ЛДНР» сьогодні, як і у 2014 році, не відповідає інтересам і цілям РФ в Україні.
«Зрозуміло, що заявами про визнання можна інформаційно «годувати» жителів окупованих територій, даючи їм надію, що РФ їх не кидає. Або ж залякувати Україну та світову спільноту під час інформаційної війни. Але лише заявами, особливо – на офіційному рівні, – каже він. -У реальності визнати «республіки» – це втратити військовий важіль впливу (а інших вже немає) на Україну та визнати такими, що втратили чинність Мінські домовленості».
Кремль ж не цікавить розбита частина двох областей, його цікавить вся Україна в цілому. Сьогодні «Мінськ», на жаль, все ще вважається безальтернативним, на виконанні його положень наполягають навіть західні партнери.
«Насамперед, це популістське питання, яким не перший рік маніпулює РФ. Одні партії, таким чином, підвищують собі електоральні бали, інші просто нагадують про себе, треті сили використовують цю тему залежно від найбільш актуального порядку денного», – каже військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко:
А на порядку денному російської сторони зараз – тиск і відвертий шантаж як України, так і її міжнародних партнерів.
«І тема «визнання» так званих «ДНР/ЛНР» або ж, наприклад, офіційні постачання зброї на окуповані території – це один з таких елементів шантажу, який є додатковим, приміром, з урахуванням ескалації біля кордонів України», – додав експерт.
Але в Москві чудово розуміють, що прийняття подібного рішення на найвищому рівні загрожує відповідними заходами у вигляді економічних і політичних санкцій.
«Оцінюючи такі ризики, незважаючи на ухвалення рішення на різних етапах, безпосередньо Путін у «визнанні» відмовить», – переконує пан Коваленко.
Що стосується України? На Україні це особливо ніяк не позначиться.
«Подібного роду «визнання» не має абсолютно ніякої юридичної ваги. Ну, «визнала» Росія Абхазію та Південну Осетію, і що? Два регіони ізгої на великій карті світу, що тонуть у злиднях і безвиході, – акцентує Олександр Коваленко. – Нам від цього ні холодно, ні спекотно. А ось в РФ розпочнеться чергова чорна смуга. Адже вона, таким чином, себе фактично визнає стороною конфлікту, втім, не отримає від цього жодної вигоди. Міжнародна спільнота вже готова до запровадження додаткових обмежень проти РФ, і подібна авантюра Кремля, якщо там наважаться довести її до логічного завершення, тільки прискорить реакцію Заходу».
А якщо Путін усе ж визнає «республіки»?
Визнання Росією незалежності так званих «Л/ДНР» стане свідченням того, що мінські домовленості остаточно вмерли. І з моменту оприлюднення такого рішення, наголошує Вадим Трюхан, Україна не матиме жодних політичних чи інших підстав для подальших спроб їхнього виконання.
«Так, це означатиме, що ОРДЛО втрачені для України надовго. Як і у випадку з Придністров’ям, Південною Осетією та Абхазією, росіяни заморозять будь-які переговори щодо відновлення конституційного ладу на цих територіях. Отже, Україні слід висловити рішучий протест у разі ухвалення Держдумою звернення до Путіна. Цю ситуацію варто використати як привід нарешті позбавитися мінських домовленостей, які гирями висять вже восьмий рік на ногах Української Держави», – наголосив дипломат.
Ну, з «Мінськом» все зрозуміло. А от далі – що? Очевидно, українській стороні потрібно буде грати на випередження, озвучивши зі свого боку чіткі пропозиції.
Але якими можуть бути ці пропозиції?
Після відмови від Мінських домовленостей Україні слід діяти згідно з тими міжнародно-правовими інструментами, які є в її розпорядженні.
«Крок перший: консультації згідно з Будапештським Меморандумом. Крок другий: вимога позбавити права вето Росії в РБ ООН по всім питанням, які стосуються російської збройної агресії проти України. Крок третій: подання (через партнерів) і розгляд резолюції РБ ООН, якою буде передбачено запровадження всеохоплюючих санкцій проти Росії, по прикладу тих, які були запроваджені проти Іраку Саддама Хусейна – після окупації Іраком Кувейту, – перелічує експерт-міжнародник. – Ну і, нарешті, крок четвертий. Ініціювання проведення міжнародної конференції з порядком денним, в якому містяться питання щодо реформування ООН з метою перетворення цієї організації в дієвий інструмент попередження воєн, а також примушення до миру тих держав, які порушують міжнародне право, зокрема вчиняють акти агресії».
Є й така думка, причому не безпідставна, що після «визнання» РФ не лише відкрито почне «накачувати» військовою допомогою ОРДЛО, але й навіть може прийняти «їх» в ОДКБ. Хід подій може бути наступним:
- приєднання псевдореспублік до ОДКБ;
- запит так званих «ДНР» та «ЛНР» за механізмом ОДКБ на введення військ на «їхню» територію;
- реакція України на введення військ РФ на її територію;
- повномасштабне вторгнення РФ в Україну як реакція/захист так званих «ЛДНР» за ОДКБ.
В якості «відмазки»: «Ми не нападали, ми вимушені були захищати та воювати в альянсі з «ДНР» та «ЛНР» проти України в рамках ОДКБ».
Але наскільки цей варіант виглядає реалістичним?
Зазначмо, що окуповані Росією Абхазію та Південну Осетію в ряди ОДКБ не взяли, хоча відповідний запит від останніх був. Ось, що сказав глава російського «МИДа» Лавров у 2008 році (цитуємо мовою оригіналу): «Это в правовом плане невозможно хотя бы потому, что членами ОДКБ являются государства, и надо быть государством, которое признается всеми членами той или иной организации, чтобы получить членство. Какие перспективы признания независимости Абхазии и Южной Осетии другими государствами? Думаю, что этот процесс будет неспешным».
«Насправді, дійсно є велика вірогідність того, що Росія визнає «ЛДНР». І, скоріш за все, це буде не тільки визнання, але й надання зброї, а також, можливо, навіть залучення військового контингенту. В принципі, це є логічним, виходячи з того, що Кремлю треба якось вийти з ситуації «з обличчям». Бо інакше це буде геополітичний програш. В ОДКБ сепаратистські формування звичайно не візьмуть, але існує інший ризик», – стверджує координатор напрямку безпекової політики Центр політичних студій Гліб Парфьонов.
Щодо ризиків, то, продовжує експерт, у разі задіяння російських військових офіційно на лінії розмежування – будь-який удар по ним буде об’явлений агресією з боку України.
«Тому ситуація дійсно складна. І питання скоріше в тому, як відреагує Київ на те, коли росіяни офіційно з’являться на лінії розмежування. Бо фактично вони повторюватимуть сценарій з війною проти Грузії, намагаючись нас спровокувати на удар у відповідь», – зазначив пан Парфьонов.
У схожому ключі також висловився політолог Михайло Басараб. На його думку, після визнання Росією «ДНР» та «ЛНР» там неминуче і негайно з‘являться «миротворці» в блакитних шоломах.
«Це все може статися за дуже короткий проміжок часу. Чим це загрожує? Це вже буде офіційне, визнане Росією, протистояння ЗСУ і військ РФ по лінії розмежування. На Донбасі зросте ймовірність незамаскованого збройного протистояння між Україною і Росією, з усіма можливими наслідками. Провокацій чекати довго не доведеться, – стверджує політолог. – Росія використає тло цієї нової напруги для нових вимог до України. Наприклад, щодо компенсації нами ОРДЛО збитків, завданих війною».
Які нові можливості для нас? Крім офіційного похорону «Мінська», новий агресивний крок Москви буде для України підставою обґрунтувати необхідність якнайшвидшої безпекової інтеграції з НАТО.
«Щоб запобігти великій континентальній війні», – підкреслив пан Басараб.
То що у підсумку? Визнання «ЛДНР» із боку РФ виглядає на сьогодні як крайній варіант дій для Москви. Принаймні, поки що. Україна від імовірного рішення Путіна на користь «визнання» може отримати як позитивні, так і негативні наслідки. Серед плюсів – наша держава нарешті звільниться від нав’язаних під дулами зобов’язань в межах «Мінська». Таке рішення РФ може підштовхнути міжнародну спільноту до запровадження додаткових обмежень проти неї. З мінусів – може початися нова фаза протистояння – і на лінії розмежування на Донбасі, і на українсько-російському кордоні.
Втім, українське військо нині як ніколи готове до будь-якого розвитку ситуації. Дозволимо собі процитувати спільну заяву міністра оборони України та головнокомандувача ЗСУ: «Кожен, хто бодай один раз дивився в очі нашим воїнам, впевнений – повторення 2014 не буде, агресору не взяти ані Київ, ані Одесу, ані Харків, ані будь яке інше місто. Не сумнівайтеся – збройні сили абсолютно готові до відсічі і не віддадуть Українські землі! ЗСУ готові зустріти ворогів і не з квітами, а зі Стінгерами, Джавелінами та NLAW. Welcome to hell!»
Мирослав Ліскович. Київ
