Кремлівський мильний серіал: Нові сюжети з неясним фіналом
Тягнеться довгий серіал переговорів, ініційованих російськими пропозиціями, точніше – ультиматумами щодо «гарантий безопасности», які були пред'явлені США і НАТО. Спочатку Кремль голосно кричав у стилі хамуватого героя радянської кінокомедії: «Быстро-быстро-быстро! Сама-сама-сама!». Дивимося, однак, на календар. Пропозиції висувалися 15 грудня, а сьогодні – 28 січня. Отже, «быстро-быстро» триває вже понад 6 тижнів, тобто процес затягується і баналізується, попри усі запевнення Москви, що вона не дозволить цього зробити.
Але пізно ввечері у середу до Москви прибули нарешті «положенные на бумагу» відповіді США і НАТО. І?.. Нічого особливого - просто чекаємо продовження дипломатичного серіалу наступного тижня... А ось, до речі, зміст попередніх серій: у матеріалах від 20 січня - "Роспроп: Росія і Захід не втрачають темпу в нерозумінні одне одного. Другий тиждень тупикових переговорів щодо ультиматумів Кремля" і від 14 січня - "США і НАТО – Росії: "Ні! Ні! Ну, можливо, обговоримо…". Підсумки терапевтично-"дипломатичного" марафону тижня".
ВИБІР РФ: ПЕРЕМОГА З НІЧОГО ЧИ ЯСТРУБИНИЙ КЛЕКІТ?
Ситуацію з цими відповідями російська пропаганда коментує не дуже активно і оригінально, відтоптуючись на попередніх узагальнених темах – синхронно «обезумевшие» Захід і Україна. Роспропагандистів можна зрозуміти: важко креативити, поки кремлівські темники з нового приводу ще не опубліковані.
Забавно також зазначити, як назвали матеріал про це, опублікований на сайті МЗС РФ: «Ответ» министра Лаврова на вопрос неназванного СМИ (підозрюю, що під словом з трьох великих літер закодована танцююча мідовська жінка-оркестр Марія Захарова). Що сказати: є в російській дипломатії таке папужництво - як вивчать якесь слово, так його і повторюють. Зараз це «ответ-ответы».
Сам же «ответ» Лаврова теж не дуже інформативний: ну, отримали, ну, розглядаємо. Ось трохи цікавіше: коли в МЗС розглянуть, то проведуть міжвідомче узгодження, за підсумками якого буде підготовлена доповідь президенту Владіміру Путіну. Ну і вкрай банальний автократичний фінал, який ми чули неодноразово: після всього цього Путін «будет принимать решение о наших дальнейших шагах».
Далі у Лаврова - суперечливий комент з приводу суті. З одного боку, закинув американцям, що вони вибирають, як з «”меню”… только то, что “вкусно” для них». Але з іншого – говорить про те саме ніби навіть похвально, з перспективою на розвиток: «Там (у документі, – ред.) есть реакция, позволяющая рассчитывать на начало серьезного разговора…».. І це теж - розвиток вектора, що існує останні тижні. З одного боку, «не дадим вытащить изюм из булки!», а з іншого, і приблизно в тих самих пропорціях, похвальба - «с нами начали разговаривать на темы, по которым давно не говорили!». Друге - на той випадок, якщо роспропу доведеться робити велику перемогу з пшику.
Так, але якщо треба буде видавати яструбиний клекіт, то ось продовження фрази про «начало серьезного разговора…»: «…но по второстепенным темам. По главному вопросу в этом документе позитивной реакции нет». Що це за головне питання по-кремлівськи ми теж добре знаємо: нерозширення НАТО на Схід і нерозміщення на цьому Сході ударних озброєнь. Які, власне, ніхто тут розташовувати не збирається. Але ця теза є важливою для того ж самого - можливого подальшого роздування перемоги з нічого: «Мы не позволили разместить у наших границ новые ударные вооружения (которые и ранее не планировалось размещать)».
А далі - єдине нове і оригінальне. Лавров досить детально обґрунтував жорстке прив'язування «права каждого государства свободно выбирать военные союзы» з «обязательством каждого государства не укреплять свою безопасность за счет безопасности других» посиланнями на Стамбульську декларацію 1999 року і Астанинську декларацію 2010 року, яку «подписали лидеры всех стран, входящих в ОБСЕ, включая президента США». Після чого звинуватив партнерів по переговорах у небажанні погодитися з тим, що РФ встановлює такий жорсткий взаємозв'язок.
І ось тут, як на мене, є щось інтимне: російський МЗС і Лавров особисто придумали таку вдалу шулерську комбінацію. А світ її не помітив. Прикро, так?.. Треба наголосити - ткнути носом!
Але це, мабуть, єдина яскрава деталь лавровського «ответа» на «ответы». В іншому - порожнеча, повторення пройденого. Як у мильній опері з тривожним сюжетом, надуманим, але таким, що постійно потребує підтвердження.
КРЕМЛІВСЬКІ УЛЬТИМАТУМИ В «НОРМАНДИ» І «ГАРАНТИЯХ»
До речі, в один день з урочистим врученням у Москві відповідей США і НАТО відбулася восьмигодинна паризька зустріч президентських радників "нормандського формату". Тут теж варто розібрати заяви головного з цього напряму від російської сторони - заступника голови АП і путінського спецпредставника на переговорах в «норманді» Дмітрія Козака.
Для України і українців вони, звичайно, є неприємними і неприйнятними. Зате чіткими! Ключове – Козак заявив, що врегулювання «конфликта на востоке Украины», а також «деэскалация вокруг украинских границ» – «не связанные вопросы». Що ж, російська логіка зрозуміла: розділили. А далі РФ в особі Козака висуває Україні низку вимог.
За першим пунктом - російський представник знову наполягає на позитивній реакції України на так звані «республики» ОРДЛО, їх «многочисленные письменные предложения». Впізнаєте - адже цей той самий прийом «положить на бумагу». Російська дипломатія у всьому прагне перевести спілкування в формат ЗНО, причому за собою вона, природно, залишає функцію суворого екзаменатора забудькуватих і несерйозних представників західної школи.
Вкрай важливою є ще одна заява Козака, що саміт лідерів країн "нормандской четверки" можливий лише "после согласования условий особого статуса Донбасса". І вже з цього зрозуміло, що шанси на такий саміт практично нульові, оскільки ми добре знаємо, як представляє Москва ці умови.
Вчитаємося у подальшу пряму мову дипломата-гебіста: «Этот саммит должен состояться после того, как будут согласованы все правовые аспекты особого статуса (Донбасу, – ред.) в постконфликтной Украине, после того, как будет определен постконфликтный статус». Ну так, це те, що невитончено називають кремлівським упиханням «ЛДНР» в Україну, заявлене цілком відверто.
Що стосується другого пункту, напруженості, яку Росія провокує навколо українських кордонів, то Козак передбачувано відмовився обговорювати це в рамках "норманди" (типу – не формат!). Зате він (природно, за погодженням з Кремлем і МЗС) назвав «предусловия» такого обговорення.
І що ж це? 1. «Украинский президент и НАТО должны отменить девять масштабных маневров военных с привлечением десятков тысяч военнослужащих США и других союзников по НАТО». 2. Також для «деэскалации ситуации» Україні пропонується «отменить закон Украины, разрешающий проводить эти масштабные учения».
Так, неприємні і навіть образливі для нас заяви. Але якщо подивитися на ситуацію з іншого боку: що це, якщо не те саме «выковыривание изюма из булки». Адже раніше говорилося, що російські пропозиції є нероздільними. Але тут: «А давайте вы сначала это сделаете?!». Але ж відповіддю буде: «Допустим. А вы тогда то-то и то-то сделаете?».
Тобто і тут - поділ того, що спочатку лукаво заявлялося як нероздільне. Не кажучи вже про нову зустріч спецпредставників у "норманди" за два тижні в Берліні. А це видається логічним для Кремля заміщенням ОБСЄ (який виявився не дуже яскравим майданчиком) як третьої складової «мыльных» переговорів із Заходом після зустрічей, по-перше, з США, по-друге, з НАТО.
ТОВАРИШ СІ СКАЗАВ ТОВАРИШЕВІ ПУ, ЩО КРАЩЕ НЕ ВОЮВАТИ
Ще шість днів тому інсайдерське джерело повідомило, що Сі Цзіньпін попросив Путіна не нападати на Україну під час зимової Олімпіади-2022 в Пекіні. Річ тут, звичайно, не у високих олімпійських принципах, а у тому, щоб московський улус не зіпсував довгоочікуване дороге свято у Великій Столиці.
Так, а коли у них (і у нас) Олімпіада? 4-20 лютого. І звернімо увагу на те, як витончено Кремль анонсує завершення великих російсько-білоруських навчань біля кордонів України – за дивним збігом теж на 20 лютого. Це як - погроза всерйоз чи натяк на розгін паніки? Може, так, може, ні. Ще не вирішили.
Утім, дочитаємо інсайд про Сі Цзіньпіна - він готується до переобрання на посаду голови КПК, тому йому в принципі невигідна криза в Європі.
До речі, той інсайд дипломати КНР назвали фейком. Однак, 27 січня прийшло повідомлення про те саме, але правильне і в інших формулюваннях. Постпред КНР при ООН Чжай Цзюнь закликав усі країни дотримуватися олімпійського перемир'я (набрало чинності 20 січня). При цьому особливий наголос був зроблений саме на загрозі війни з Україною.
3 лютого до Пекіна їде Лавров, 4 лютого (на відкриття Олімпіади) - Путін. У того й іншого очікуються серйозні переговори у Пекіні зі своїми візаві. І це буде дуже цікаво. Якщо витече щось, якась інформація поверх візантійсько-піднебесних розповідей про надійне партнерство (у китайських релізах) та глибинне союзництво (у російських).
ЛАВРОВ: АНОНС ПРОВОКАЦІЇ НА ЗАПИТАННЯ «БУДЕТ ЛИ ВОЙНА?»
У п'ятницю вранці у прямому ефірі вийшло «Большое интервью Сергея Лаврова крупнейшим радиостанциям России» (і знову ця гігантоманія цирку шапіто в описах, як же диктатури це люблять). Серед таких були названі - «Эхо Москвы», «Комсомольская правда», «Говорит Москва» і Sputnik. Причому спілкування відбувалося не з рядовими журналістами, а з головними редакторами. І Алєксєй Венедіктов добре вписався в коло найкращих пропагандистів Росії. На 90% Лавров повторював усі старі і добре відомі тези, описані в першій главі цього матеріалу. А серед решти варто звернути увагу на два пункти.
Цитую: «Американцам было сказано в том числе, в контактах президентов, что тот пакет (санкцій, – О.К.), который сопровождается полным отключением финансово-экономических систем, которые контролируются Западом, будет эквивалентен разрыву отношений. Это было прямо сказано, и я думаю, что они это понимают. Не думаю, что это в чьих бы то ни было интересах».
Можна так зрозуміти, що під «финансово-экономическими системами, которые контролируются Западом» Лавров має на увазі насамперед платіжну систему SWIFT. Раніше заявлялося, що РФ буде вважати «разрывом отношений» введення санкцій проти Путіна. Тепер у той самий ряд стало відключення від SWIFT. Ось вони - найболючіші точки Кремля.
Двічі під час інтерв'ю Лаврову ставилося запитання, чи буде війна з Україною? У перший раз він відповів мляво. Але у другому випадку, в самому кінці спілкування, розійшовся. І тут є що послухати. Коли сказав, що «со стороны РФ войны не будет», Лавров одразу ж поспішив перекласти усю відповідальність за можливий початок війни – на Україну: «Но я не исключаю, что кое-кто хотел бы спровоцировать военные действия. И «киевский режим» не контролирует огромное количество военнослужащих по данным западным даже. Там около ста тысяч на линии соприкосновения – «киевский режим» большую часть из этих вооруженных людей не контролирует. Значительная часть находящихся там людей – это бывшие добровольческие батальоны, нынешние какие-то батальоны территориальной обороны, отряды сопротивления народного… Им раздают уже ПЗРК».
Далі він зіронізував, мовляв, тих, на кого не вистачить ПЗРК «призывают приносить с собой охотничьи ружья». І уміло вплівши актуальну сумну подію у свої фантастичні версії про «неконтролируемость украинских военных», закінчив так: «Это просто такой милитаристский психоз. То, что там у кого-то дрогнут нервы, как у бойца (нацгвардії в Дніпрі, – О.К.), который застрелил пятерых своих сослуживцев, – я не могу исключать».
І це, в сумі, дуже важлива заява. Лавров не те що не заперечує можливість війни, а фактично прямо каже, що для Москви вона є цілком допустимою і навіть вказує найвірогідніший наразі спосіб російської провокації – збиття з ПЗРК якогось цивільного борту.
І це погана новина. Вид провокації може змінюватися, але готовність до її вчинення є.
Олег Кудрін, Рига
