Тімоті Еш: Здається, Байден не задовольнив жодної із забаганок Путіна

Тімоті Еш: Здається, Байден не задовольнив жодної із забаганок Путіна

Укрінформ
Тим часом Путін дав зрозуміти, що вважає Нормандську четвірку та Мінський формат фактично мертвими

Експерти на обох берегах Атлантики останнім часом уважно стежили за посиленням Росією напруженості навколо України напередодні віртуального саміту президентів США та РФ Джо Байдена та Володимира Путіна.

Тепер, коли переговори вже відбулися й обидві адміністрації представили власні інтерпретації їхнього фактичного змісту, британський аналітик та економіст компанії BlueBay Assets Management Тімоті Еш запропонував Укрінформу власні міркування з приводу результатів перемовин, які, на думку багатьох, безпосередньо впливатимуть на подальший розвиток подій в Україні та навколо неї. Публікуємо наданий ним текст.

*  *  *
Тімоті Еш:
- По-перше, те, що Джо Байден і Володимир Путін в принципі розмовляють, – це вже добре. Як зазначили у команді Байдена, це був шанс для обох сторін краще зрозуміти один одного.

По-друге, Байден, здається, виступив досить жорстко, підкреслюючи перспективи потужних санкцій, що будуть запроваджені, якщо Росія розгорне «черговий» наступ на Україну. Це також був шанс Байдена заявити Путіну: «Ми знаємо, що ви робите, у нас є розвідувальні дані». «Не робіть цього, або буде так-то й так-то»…

Примітним, я вважаю, також є те, що пізніше під час пресконференції радник з національної безпеки Джейк Салліван зазначив, що якщо Путін (знову) наступатиме, США продовжать озброювати Україну для того, щоб вона себе захистила. Щодо «збільшення ціни» вторгнення РФ в Україну, тут, безумовно, Штати попередили, що зроблять Україну «другим Афганістаном» для Москви.

Також вважаю важливим, що Байден, здається, не задовольнив жодної із забаганок Путіна. Отже, – жодних зобов’язань щодо подальшого нерозширення НАТО, жодної «фінляндизації» (позаблокового статусу) України і жодних зобов’язань не переозброювати Україну. Команда Байдена була готова допомогти просунути вперед мирні переговори в рамках Мінського процесу та Нормандської четвірки, але останніми тижнями Москва дала зрозуміти, що ці платформи насправді мертві.

Путін більше не вважає Донбас власним троянським конем в Україні – він усвідомив, що українці дотямили, як продовжувати рухатися на Захід, незважаючи на триваючий конфлікт на Донбасі. Вони виявилися мега-стійкими та винахідливими у цьому плані.

По-третє, Путін отримав дуже мало від саміту, окрім самого факту дзвінка. Останніми тижнями ми дізналися, що для Путіна потенційне членство України в НАТО чи ЄС є не єдиною проблемою. Йому не подобається навіть той факт, що Захід допомагає Україні розбудовувати власний потужний військовий потенціал – уявіть собі, замість 6000 боєздатних і навчених військових у 2014 році – Україна сьогодні має, напевно, десь півмільйона. Москва називала Україну «авіаносцем союзників по НАТО» на своїх кордонах... Здається, ніщо у цих перемовинах з Байденом не змінило цього.

Справді, з коментарів Саллівана та інших партнерів по НАТО можна зробити припущення, що Захід активізує зусилля щодо озброєння України для того, щоб країна змогла захищатись. Якщо місяць тому Путін уже вважав Україну військовою загрозою, то зараз вона стала ще більшою – хоча я не погоджуюся з російським трактуванням подій, оскільки Україна створює оборонний, а не наступальний потенціал, і смішно бачити закиди про те, що Україна має хоч якийсь потенціал для нападу на Росію.

Тож залишається питання. Якщо Путін розмістив 175 000 військових на позиціях, то для чого саме він це зробив? Невже лише для того, щоб отримати ляпаса від Байдена у відеодзвінку, об’єднати Захід до нечуваного за останні роки рівня, коли всі погодилися на жорсткіші санкції, якщо Путін знову нападе на Україну, а також, щоб, можливо, навіть прискорити переозброєння Києва?

Я не бачу, щоб Путін багато чого тут досяг – принаймні, його блеф прочитали, а на тому знімку з відоконференцїї з Байденом він виглядав маленьким та ізольованим, тоді як Байден сидів у кабінеті зі своїми соратниками Ентоні Блінкеном, Вікторією Нуланд і Джейком Салліваном.

Все це мене хвилює. Так само як і 2,5-годинне очікування Кремля перед тим, як опублікувати реліз по результатах віртуального саміту – це нечувано, щоб Кремль не похизувався такою подією в ЗМІ одразу після завершення розмови. То що ж вони там робили протягом цих двох з половиною годин? Сперечалися щодо пунктуації у прес-релізі?

По-четверте, я вважаю, що Путін може знайти певну розраду щодо Північного потоку-2. Захід дав зрозуміти, що газогін буде зупинено, якщо війська Путіна зайдуть в Україну. То чи означає це, що, якщо він цього не зробить, то Північному потоку-2 надали зелене світло? Це що, той самий «пряник» з прислів’я? Іронія також у тому, що у разі вторгнення РФ в Україну, Путіну Північний поткі-2 і не знадобиться, оскільки він просто зможе користуватися ГТС України. Так що санкції щодо газогону навряд чи можна назвати агресивними.

Але я вважаю, варто уваги, що санкції щодо Північного потоку-2 та деякі інші було вилучено з законопроєкту про оборонний бюджет США. Схоже на координовані кроки Конгресу і Білого дому. Але все виглядає так, ніби булінг насправді працює – це якщо Білий дім наразі не планує все ж впровадити все, що необхідно, за особистим розпорядженням президента.

По-п'яте, щодо мирних процесів у рамках Нормандської четвірки та Мінська-2 Путін, здається, зробив висновок, що обидва формати мертві. Мінськ-2 виконати неможливо. Україна ніколи не надасть Луганській та Донецькій областям подібної автономії й права вето щодо геополітичної орієнтації України – того, чого так жадає Путін.

Участь США в перемовинах цього не змінить, оскільки жоден український президент не зможе вчинити подібне без ризику серйозних політичних потрясінь в Україні. Напевно, Путін також у курсі цього. І знову ж таки, для Путіна це вже не просто не про Україну в НАТО або ЄС – це про її загальну тверду орієнтацію на Захід та про її переозброєння, що не зупиниться – незалежно від результату мирних перемовин щодо Донбасу.

По-шосте, до чого це все може призвести?

Не вважаю, що багато чого змінилося. Путін висунув війська до свого та білоруського кордонів з Україною – тож він відкрив цілих два фронти. Війська нікуди не ділися, отже Путін може завдати удару в будь-який момент цієї зими.

Путін вимагає поважати окреслені ним «червоні лінії», які він насправді просунув ще далі. Але Байден просто переступив їх, заявивши: «Привіт, Володимире, пам’ятаєш, колись була така супердержава, США? А ми нікуди й не ділися, і ось ми тут, із нашими європейськими союзниками. То що ти робитимеш?» Отже, Байден відсунув «червоні лінії» назад і ще далі на схід.

Тож питання в тому, що наразі робитиме Путін? Чи змінилися його оцінки ризиків? Чи не бентежитиме його відбудована єдність Заходу щодо санкцій, якої насправді не існувало, доки він не зібрав військо поблизу кордонів України? Або він все-одно зробить висновок, що це й є той самий момент або можливість в історії, і він ніколи не отримає кращого шансу повернути Україну в сферу впливу Росії – силою – і просто продовжить розпочате?

Наступні тижні й місяці, ймовірно, розкриють його справжні наміри. Але якщо Путін цієї зими не нападе, швидше за все – це означатиме, що його блеф розкрили, і його погрози можна вважати пустими.

Та чи зможе Путін із цим жити?

Тімоті Еш

Текст представляє особисту точку зору автора і не обов’язково передає погляди компанії Bluebay Asset Management.
Думки, висловлені в публікації, належать виключно автору і не обов’язково відображають позицію Укрінформу.

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-