Україна–Японія. Чому спільні цінності та виклики поки не об’єднують

Азія не обмежується Китаєм, а Індо-Тихоокеанський регіон не обмежується Азією, тому Японія пропонує Україні дивитися на питання Сходу ширше. Такі меседжі звучали на нещодавньому форумі «Азійська стратегія в дії: Роль українсько-японської співпраці», організованому Центром «Нова Європа». Мова йшла не тільки про традиційну двосторонню співпрацю між Україною та Японією, а й також про спільні виклики у сфері безпеки.

Справедливим буде сказати, особливого взаємного розуміння між тезами українських і японських спікерів не відчувалося. Українські учасники частіше наголошували на загрозі з боку Росії, яка, на їхню думку, є спільною з Японією, зважаючи на те, що в неї також спірне територіальне питання з росіянами — Північні території. У свою чергу, японські дослідники намагалися привернути увагу українців до занепокоєння політикою Китаю. Єдиним винятком була дискусійна записка, яку директорка Центру “Нова Європа” Альона Гетьманчук опублікувала під час заходу, що включала всі аспекти та проблеми, якими цікавляться як українська сторона, так і японська.

Утім, форум був показовим для розуміння основних меседжів з боку Японії, які потрібно враховувати Україні, щоб зробити її азійську стратегію ефективною.

ЯПОНЬКИЙ ПОГЛЯД НА ЗАХИСТ СВІТОВОГО ПОРЯДКУ

На переконання японських спікерів, дії Пекіна потребують більш пильної уваги України, оскільки Китай поводить себе подібно до Росії, намагаючись змінити світовий порядок. Російське збройне захоплення Криму та агресію на Донбасі  вони порівнюють із розгортанням Китаєм експансійної політики у регіоні Південно-Китайського та Східно-Китайського морів. За цією логікою, такі дії Москви й Пекіна не мають вважатися окремими регіональними явищами, їх слід розглядати як спільні виклики для всього демократичного світу, до якого належать Японія та Україна. І саме тут японці шукають простір співпраці з Україною у галузі безпеки.

Під час форуму Бонджі Охара, старший науковий співробітник Фонду миру Сасакава, докладно розповів про занепокоєння Японії намаганнями Китаю контролювати Південно-Китайське море, у результаті чого КНР зможе блокувати доступ інших країн, у тому числі США та Японії, до Індійського океану. За його словами, такі дії Китаю перешкоджають “Вільному і відкритому Індо-Тихоокеанському регіону” (FOIP) та глобальному переміщенню товарів. (В Україні часто помилково вживають FOIP як замінник терміну “Азійсько-Тихоокеанський регіон”, але насправді вони концептуально дуже різні. FOIP запропоновано як альтернативний, вільний і спільний шлях розвитку країн регіону, які прагнуть дотримуватися верховенства права та свободи, наприклад, щодо судноплавства, замість порядку, де потужні держави мають перевагу в розв’язанні тих чи інших питань або право блокування рішень відносно слабших держав).

Таким чином, на переконання експерта, Японія разом з іншими партнерами має врегулювати ситуацію в Південно-Китайському морі, змінюючи поведінку Китаю. Як вважає Охара, Україні та Японії варто співпрацювати, щоб ефективно захищати світовий порядок від викликів з боку авторитарних режимів, а не для того, щоб перемогти ці країни.

Мічіто Цуруока, доцент з Університету Кейо, наголошував, що зараз зацікавленість європейських країн азійською проблематикою найвища в історії. Наприклад, до вирішення безпекових викликів в Азії долучені Велика Британія та Франція, а нині до них приєднується й Німеччина. За його словами, така увага зумовлена тим, що європейські та азійські питання стають все більш взаємопов’язаними. І європейці вже не можуть ставитися до проблем на Сході як до чужих. Варто згадати, що за останні роки Франція, Німеччина і Нідерланди прийняли політичні документи для визначення підходів своїх країн до Індо-Тихоокеанського регіону. За словами Цуруоки, азійські питання нині безумовно впливають і на Україну.

Підтвердженням його думки можуть бути спроби придбання української стратегічної компанії «Мотор Січ» китайськими інвесторами та нещодавнє рішення щодо накладання РНБО санкції проти них. І відомо, що не тільки США, а також Японія занепокоєна історією «Мотор січі». 

«СИНІ ЧОЛОВІЧКИ», ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКТОР І ВІДМІННОСТІ У СТАВЛЕННІ КИТАЮ ТА ЯПОНІЇ ДО УКРАЇНИ

А наскільки добре японці розуміють українську сучасну реальність? Адже Україна впродовж 7 років захищає себе від прямої російської агресії, що великою мірою гальмує розвиток її економіки, і збільшує потребу в іноземних інвестиціях. Крім того, Китай є найбільшим торговельним партнером для України.

Судячи з виступів під час форуму, склалося враження, що принаймні японські спікери це добре розуміють. Охара та Цуруока згадували про гібридні загрози Росії, зелених чоловічків, спробу змін статусу-кво росіянами. Цуруока стверджує, що Китай добре вивчає ці російські дії і намагається застосовувати їх в Азії. От, наприклад, в Азії спостерігаються відповідники російських “зелених чоловічків” у Криму, а саме – китайські “сині чоловічки”, які з’являються на Південно-Китайському морі у вигляді рибалок, але насправді перебувають під контролем офіційного Пекіна. Цуруока називає саме такі явища спільними загрозами для України та Японії.

Посол України в Японії Сергій Корсунський схарактеризував морські виклики такими, що об’єднають Україну та Японію, нагадавши про проблему на Азовському морі та те, що Китай будує військові бази на спірних островах у Південно-Китайському морі. Водночас посол влучно закцентував на важливості економічного фактору. За його словами, Китай є найбільшим торговельним партнером як для України, так і для Японії, при цьому частка торгівлі України з Китаєм – 13%, а Японії з Китаєм – 22%. Тому, наголошує він, хоча Китай є викликом для Японії, але сваритися з Китаєм їй неможливо.

Так, економічні зв’язки не можна ігнорувати, навпаки вони часто створюють серйозну залежність або уявні кайдани, які обмежують свободу прийняття рішень. Підтвердженням цього може слугувати реакція Заходу на початкових фазах окупації Криму та агресії на Донбасі 2014 року, або нинішня наполеглива позиція Німеччини щодо будівництва «Північного потоку-2». Безумовно, важливим буде те, яким чином управляти цим економічним чинником і щодо китайського питання. (До речі, Центр «Нова Європа» також докладно досліджує, як розвивати відносини з Китаєм, розмірковуючи над ризиками для України з китайськими інвестиціями, наполягаючи на потребі дотримання червоних ліній).

Ацуко Хіґашіно, доцент Університету міста Цукуба, зацікавила авдиторію думкою про те, що підходи Японії та КНР до України – категорично різні.

За її словами, Японія ставиться до України як до європейської, демократичної, вільної країни, яка прагне стати членом Євросоюзу, намагається встановити верховенство права та поділяє багато спільних цінностей з Японією. Саме тому Токіо підтримує Україну.

З іншого боку, Китай шукає простір для своєї вигоди в таких країнах як Україна, яка є колишньою республікою СРСР і має спільне комуністичне минуле, яка ще не стала членом ЄС і де ще не панує верховенство права. На її думку, ці дві азійські країни тягнуть Україну до протилежних шляхів порядку та розвитку.

ЯПОНСЬКІ КОНФІГУРАЦІЇ СПІВПРАЦІ З УКРАЇНОЮ ТА РОСІЄЮ

Хіґашіно запропонувала слушні ідеї для співпраці. Згадавши не так давно запущений формат “Люблінського трикутника”, і те, що Японія традиційно схиляється до співпраці з групою країн регіону – “ГУАМ+Японія” або “V4+Японія”, вона вважає доречним розглянути можливість почати діалог “Люблін3+Японія” або “Трикутник: Україна–Грузія–Японія”. Хіґашіно також висловила підтримку співпраці на рівні аналітичних центрів та експертів двох країн.

У свою чергу, Посол Корсунський нагадав, що Японія та Україна вже провели першу безпекову консультацію у форматі 2+2 (квадрига) на діловому рівні два роки тому, та анонсував, що її наступний раунд відбудеться восени цього року.

Хоча під час форуму спікери зауважили, що японці та українці мало знають один про одного, але відзначили готовність з обох країн зустрічатися й комунікувати якомога частіше на різних платформах.

Усі запропоновані та анонсовані формати виглядають корисними для України. Проте варто знати, що Японія шукає такий формат не тільки з Україною, а й з Росією. Хоча Японія наклала санкції проти Росії, та відомо, що попередній прем’єр-міністр Шіндзо Абе тоді продовжував “дружньо” зустрічатися з президентом РФ Володимиром Путіним, і такі зустрічі проводилися 27 разів. Власне, це сприяло тому, що Путін частково зміг створити враження, що світ повертається до стану “business as usual” із Росією попри триваючу окупацію Криму та агресію на Донбасі.

Санкції проти Росії, у тому числі японські, таки залишаються. Але на тлі цього останніми роками в японських експертних колах лунає заклик до співробітництва у форматі трикутника Росія-Індія-Японія. Деякі японські росіяністи завзято агітують уряд Японії про доцільність цього формату як зручного варіанту для уникнення гострої реакції з третьої сторони – США чи ЄС, які ставляться критично до Росії.

Це невтішна для України тенденція, тому що Японія є вразливим членом «Великої сімки» – групи, яка впродовж семи років показує консолідацію та підтримку України щодо українсько-російської війни. До того ж, Індія та Японія входять до неформального чотирикутника країн “QUAD” (США, Австралія, Японія та Індія), у якому ці чотири країни шукають стратегічні рішення в Індо-Тихоокеанському регіоні на тлі зростання впливу КНР у регіоні. Однак створення трикутника Росія–Індія–Японія дасть Кремлю змогу впливати на Токіо та Нью-Делі, намагатися роз’єднувати їх зі США й Австралією та опосередковано допомагати Китаю збільшувати свій вплив в Азії. Одне слово, це могло б бути шляхом до зміцнення неформального союзу Китай–Росія.

Україні, можливо, варто застерігати, передусім, японських та індійських колег, а також США й Австралію, що важливо уникнути такого подвійного стандарту Японії, який може призвести до нової появи загроз для України та світу. Тим більше могло б бути корисно запропонувати їм нові, альтернативні формати діалогу “Україна–Індія–Японія” або “Україна+QUAD” або “Люблін3+QUAD4” на базі спільних цінностей, а не на основі практичних економічних вигод. Та під час діалогу Україна могла б далі нагадувати, що подібні непринципові підходи Токіо до РФ не відповідають самим японським закликам до України, що Китай і Росія є спільними викликами для Японії та України. Будь-який подвійний стандарт під назвою “прагматизм” ослаблює наше партнерство.

Бо сьогодні Захід і Схід дійсно взаємопов’язані, чи не так?

Такаші Хірано, Укрінформ

Фото: Neweurope та з відкритих джерел