Санкції проти РФ: продовжили – добре. Та чи не поспішили з “помилуванням”?
Президентським указом нині затверджено рішення РНБО “Про застосування, скасування і внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)”. Таким чином, дію запроваджених у 2017-2019 роках обмежувальних заходів проти фізичних і юридичних осіб держави-агресора та афілійованих із нею структур і громадян, продовжено. На невизначений термін. Документ, зокрема, стосується заборони в Україні російських інформаційних і пропагандистських сайтів, інтернет-сервісів та соцмереж. Приміром, таких популярних свого часу ресурсів як “Mail.ru”, “ВКонтакте”, “Одноклассники”.
Безперечно, таке рішення має позитивно вплинути на інформаційне протистояння в розв’язаній Кремлем гібридній війні, а також підтвердити реноме послідовності України на міжнародній арені. Адже, погодьтеся, вимагати від зарубіжних партнерів посилення санкцій проти агресора, тим часом послаблюючи власні обмеження щодо нього, явно “не комільфо”. Тому експерти доволі критично оцінили нинішнє скорочення сакційних списків на кілька десятків позицій. Як пояснили в СБУ, яка подавала на розгляд РНБО пропозиції щодо змін, “у зв’язку із наявністю в судах позовів щодо зняття санкцій”. Та чи можна вважати подання судового позову індульгенцією за злочини чи “оберегом” від шкідництва проти України? Спробуймо розібратися.
Чи не посміється з нас ворог. На всі “32”?
Відповідно до “свіжого” рішення РНБО, перелік фізичних та юридичних осіб, котрі й надалі перебуватимуть під дією обмежувальних заходів, майже не змінився. Загалом у додатках до трьох попередніх рішень РНБО із цього приводу містяться відомості про понад 2,5 тисячі громадян України, Росії та інших держав, а також про більш ніж 1000 компаній, підприємств, установ і громадських організацій, причетних до співпраці з агресором чи до порушення режиму запроваджених проти нього міжнародних санкцій. І все ж їх перелік таки скоротили – на 32 позиції.
12 підприємств виключили зі списку, складеного у 2017-му. Із переліку, затвердженого у червні 2018 року, виключили двох громадян Росії, а також кілька підприємств і компаній – переважно, зареєстрованих в офшорах.
Зі списку фігурантів санкцій, запроваджених у березні 2019 року, виключили лише одне підприємство – ТОВ “Науково-виробниче об’єднання “Ізолятор”. А також сімох фізичних осіб. Найвідоміша з них (принаймні, за прізвищем) – Алессандра Муссоліні, уродженка Рима, громадянка Італійської Республіки, засновниця партії “Соціальна ініціатива”, спостерігачка за так званими “виборами” в окупованих районах Донецької та Луганської областей.
Широкому загалу назви “помилуваних” підприємств і компаній майже нічого не говорять. Але. За даними аналітиків “Спротив.орг”, діяльність декого із (колишніх вже) фігурантів санкційних списків в Україні чаїть потенційну небезпеку. Йдеться, передовсім, про низку дочірніх компаній російських ІТ-структур, які пропонують системи для управління підприємствами, документообігом, фінансами, активами, логістикою, персоналом. В тому числі – і для державних органів. Це, насамперед, структури компанії “Парус” і IT-консалтингова компанія “Сапран Україна”. За даними аналітиків, корпорація “Парус” – найбільший російський конкурент “1С” – заснована колишніми співробітниками Генштабу Військово-морських сил Росії. Тож напевне пов’язана зі спецслужбами держави-агресора.
“Звільняючи ці компанії від санкцій, Україна відновлює доступ російського програмного забезпечення до українських бізнес-структур і державних органів та засвідчує, що це програмне забезпечення перестало бути потенційно небезпечним, або взагалі було завжди безпечним!”, – зазначає “Спротив.орг”. При цьому викликає подив, що український ринок залишається закритим для головного конкурента “Паруса” – кампанії “1С”. Те ж саме стосується і відновлення присутності на українському ринку розробок російської компанії “Сапран Груп”. Тоді як інші подібні структури продовжують перебувати у санкційних списках.
Та експертів найбільше цікавить, звісно ж, не їхня доля. А те, чи й справді діяльність дочірніх структур “Паруса” і “Сапрана” в Україні можна вважати безпечною. Чи не стане їхня продукція черговим “троянським конем” , завдяки якому РФ отримає доступ до наших держорганів і об’єктів критичної інфраструктури? Таких, приміром, як НАЕК “Енергоатом”, який час від часу замовляє послугу налаштування інформаційної підсистеми формування розрахунку зведеного кошторису на базі програмного забезпечення SAP/BPC. Експерти кажуть і про потенційну небезпеку діяльності інших пов’язаних із РФ підприємств, санкції щодо яких вирішили скасувати. А також застерігають від потенційної участі у процесах приватизації в нашій країні зареєстрованих в офшорах структур, бенефіціарами яких можуть виявитися громадяни держави-агресора. Щодо фізичних осіб, то скасування санкцій щодо низки “голів” так званих “виборчих комісій” в окупованих районах Донбасу “може стати прецедентом, наступним логічним кроком після якого буде… визнання Україною “референдуму” та незаконних виборів на окупованих територіях!” Наразі видається, що висновок передчасний. Але ж, погодьтеся, – цілком логічний...
Три роки без російських соцмереж – мовою цифр
Що ж стосується російських соціальних мереж, то за три роки після підписання попереднього указу про їх блокування можна стверджувати: заборона була результативною. Значна частина українців, незважаючи на наявність можливостей для обходу заборони, таки зіскочила з «голки» ворожого інформпростору. Відвідуваність підконтрольних Кремлю ресурсів упала в три-п'ять разів і продовжує знижуватися. Утім ключове питання: наскільки ефективно вдалося убезпечити наш інформаційний простір, чи зменшився вплив агресора, чи залишилися проблемні точки – питання, які Україна не вирішила протягом трьох років? Власне, що для цього треба?
За даними Інтернет-асоціації України, з вересня 2016 по вересень 2019 року частка українських інтернет-користувачів, які щодня відвідують "Вконтакті", упала з 54% до 10%. Якщо судити за щорічною динамікою, то у 2020 році падіння триватиме.
За той же період щоденна частка українських відвідувачів "Однокласників" знизилася з 35% до 10%. Водночас зростала відвідуваність Facebook та Instagram.
Охоплення (кількість інтернет-користувачів, які відвідали ресурс хоча б раз на місяць) російськими соціальними мережами інтернет-користувачів України за три роки впало утричі. При цьому охоплення Facebook та Instagram росло меншими темпами.
У підсумку позиції соцмереж РФ у рейтингу 25 найбільш відвідуваних інтернет-ресурсів в Україні знизилися, а позиції ресурсів інших країн – зросли.
Українських користувачів Android-пристроїв соціальна мережа "Вконтакті" з кожним роком цікавить все менше, тоді як Facebook та Instagram показують незначну позитивну динаміку.
Так, у дослідженні української аудиторії Facebook комунікаційне агентство PlusOne стверджує, що американська соцмережа в Україні динамічно зростає. На початку 2020 року мережу використовували 14 млн українців і за рік кількість її українських користувачів зросла на 1 млн. А усього за останні п'ять років – на 9,8 млн або на 306,2%. «Facebook став одним з найважливіших каналів комунікацій в Україні. Це стосується як бізнесу, так і політичного сегменту», – стверджують у PlusOne.
Таку ж позитивну динаміку демонструє Instagram. Якщо у 2017 році мережею користувалися 3,8 млн людей, то у 2020-му – вже 11,5 млн. Дослідники пишуть, що за рівнем проникнення Instagram Україна досягла показників Франції та Німеччини. А якщо тренд збережеться, то взагалі їх випередить.
Обмежувальні заходи себе виправдали, але цього замало
На думку політичного експерта, заступника директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдана Петренка, запровадження заборони на соцмережі було вдалим ходом для обмеження агресії Росії в інформаційний простір. Будучи «чисто» російськими, – соціальні мережі («Однокласники» чи «ВКонтакте») ставали для РФ зручними майданчиками інформаційного впливу та збору інформації про українських громадян. «Але – будь-які обмеження є виключно тимчасовим кроком. Їх не можна розглядати як повноцінну заміну відстоювання, захисту та поширення власних цінностей», – каже експерт.
Справа в тому, що на той час Росія вже мала розгорнуту мережу впливу на суспільну думку в Україні, а Україна – лише спорадичні спроби захистити інформаційний простір, стверджує Петренко. Заборона дала можливість перелаштувати механізми захисту українських цінностей без значних втрат.
«І в цьому контексті ситуація перетворилась на те, що було і з автомобілебудуванням. Заборонивши імпорт іноземних авто, створили сприятливе середовище для власного виробництва. Та власники вирішили не вкладатись у переоснащення, а просто вижати максимум із неконкурентної ситуації. У результаті – з’явились дешеві «євробляхи», а вітчизняний автопром фактично розвалився, – наголошує він. – Аналогічно і в інформаційній сфері – завжди існуватимуть спроби проникнути на ринок «контрабандним шляхом». Тому, «бляхами» для українського інформаційного простору стали створення Росією груп впливу в інших соцмережах, формування пулу проросійських телеканалів та спікерів (а ТБ все ще впливовіше за соцмережі), які не соромляться відкрито заявляти про свої позиції».
Натомість більшість проблем, до яких привертають увагу сьогодні, – стосуються технічних можливостей інформування жителів «окупованих територій». Тобто, каже Петренко, відкриття мовлення для них: «Часто забувається про те, що вони перебували в іншому інформаційному просторі, а їхгя свідомість уже уражена російською пропагандою. Вони просто не сприйматимуть українські новини».
Тому необхідний інших підхід. «Підхід, що передбачає формування власного інформаційного продукту для цих територій. Який би враховував особливості їхнього світосприйняття. І найпростішим заходом міг би стати вплив – саме через соціальні мережі, – вважає Богдан Петренко. І додає: «Жодну війну не виграти без готовності вести її на території ворога. Те ж саме стосується інформаційної війни. Тому, доки ми не будемо готові вести війну за свої інтереси в російському інформаційному просторі – доти режим заборон на російський інформаційний продукт буде необхідний. Проблема лише в тому, що сам по собі цей режим з кожним роком все менше і менше захищає наш інформаційний простір».
Подібні міркування висловив медіаексперт, політтехнолог Дмитро Бачевський.
Блокування російських соцмереж не заважає Москві впливати на український інформаційний простір, каже він. Для цього в її розпорядженні є багато інших каналів, зокрема проросійські партії та ЗМІ в Україні. «Крім того, замість заблокованих соцмереж основними каналами ретрансляції російських меседжів в Україні стали Youtube, де набирають вагу проросійські блогери, і Telegram, який майже повністю монополізований пов’язаними з Кремлем телеграм-каналами. Заблокувати ці канали комунікації ми не в змозі. Тому єдиним виходом для нас є створення конкуренції та якісного контенту. Адже інформаційна війна полягає не тільки у заборонах та обмежувальних заходах, але й в інформаційній експансії, у створенні більш популярного продукту», – стверджує політтехнолог.
За його словами, єдина користь від блокування російських соцмереж – це виключення багатьох українців з російського культурного та інформаційного простору, адже кількість українських користувачів цих майданчиків після їх блокування суттєво скоротилася.
«В цьому плані обмежувальні заходи себе виправдали, але цього замало, щоб якісно протистояти російському впливу. Основний фронт боротьби сьогодні – всередині України, де влада має діяти більш рішуче, чітко формулюючи власну ідеологію, стратегію національного відродження та ключові меседжі. Адже неможливо перемогти в інформаційній війні, коли тобі немає що сказати», – резюмував Дмитро Бачевський.
Владислав Обух, Мирослав Ліскович, Київ
