Путін висунув нові умови. Чи збираємося якось відповідати?

Під час розмови з французьким президентом Макроном, Путін висунув Україні чергові умови. Мовляв, хочете поглиблення міждержавного діалогу - виконуйте домовленості, досягнуті в ході попередніх зустрічей на вищому рівні в Парижі і Берліні в 2015-му і 2016 роках. В переліку - розведення сил і засобів на узгоджених ділянках лінії зіткнення і закріплення в письмовому вигляді “формули Штайнмайєра”. Алгоритм цієї “формули” - паралельне виконання політичних пунктів і питань безпеки. Спочатку запускається в дію закон про вибори, потім відводяться війська. Потім проводяться вибори і - після їх визнання ОБСЄ - Донбасу надається особливий статус. А після цього - повне виведення незаконних збройних формувань і повернення Україні контролю над кордоном. Вже давно відомо: нічого хорошого ця конструкція Україні не несе.

Натомість, із нашої сторони продовжується “традиція” попередніх років, а саме: ми лише реагуємо на чужі подразники, або, як це відбувається тепер, — мовчимо. З уст глави МЗС України Вадима Пристайка нічого не було сказано про те, на виконання яких умов з боку РФ наполягаємо ми, а лише: “Плануємо найближчим часом проведення зустрічі на рівні лідерів “нормандської четвірки”.

Може, пан Пристайко щось не договорює? Може, у високих кабінетах все давно вирішено? Власне, якими насправді мають бути наші вимоги (умови) до РФ, щоби вони, зокрема, не йшли врозріз із національними інтересами й одночасно виглядали б як реальні, не фантастичні, в сенсі практичного виконання, зокрема, Москвою?

Почнемо з останнього. За словами Романа Безсмертного, котрий донедавна обіймав посаду представника України в робочій підгрупі з політичних питань Тристоронньої контактної групи у Мінську, Україні зараз пропонують переступити через 2/3 того, що міститься у мінських домовленостях, і одразу вийти на “формулу Штайнмаєра”, тобто на паралельне виконання політичних пунктів. Утім, наголошує дипломат, спочатку повинні зрушити з місця соціально-гуманітарні та питання безпеки, а потім... повинен початися політичний процес.

“Лише після того, коли Україна побачить серйозні зрушення в питаннях безпеки, а також соціальних, гуманітарних і економічних сферах — можемо вже дискутувати про якісь політичні кроки, виходити на процедуру “формули Штайнмаєра”. Вважаю, що з нашого боку має прозвучати саме така умова, - переконує політик. - Бо якщо Україна піде на те, що почне міняти Конституцію, міняти закон про особливості місцевого самоврядування, та й, узагалі, маневрувати в цьому полі — опинимося в ситуації, коли будемо вимушені гасити напругу всередині суспільства, а не захищати державу від зовнішнього ворога”.

Крім того, згадуючи про “формулу Штайнмайєра”, пан Безсмертний каже, що Україна, насамперед, повинна пропонувати власні підходи, щодо розвитку цієї “формули”, адже там багато речей, над якими ще треба працювати і працювати... “Наприклад, процедура верифікації - хто прийде і скаже, що один період закінчився, а другий починається, як буде проходити цей процес. У цьому процесі немає дрібниць”, - акцентував він.

Схожу думку з цього приводу висловив політичний аналітик Олександр Ярощук: “Однозначно Україна не повинна погоджуватися на вимоги РФ. Натомість Україна має дотримуватися позиції, що проведення виборів на Донбасі можливе лише після остаточного виведення військ РФ з території України та відновлення контролю України над державним кордоном”. І продовжує: “Це - червона лінія, від якої наша держава не в праві відмовлятися. Україна також має зазначити, що нинішні ватажки т.зв. “республік” є злочинцями, які не матимуть права брати участь у виборах. До того ж, я переконаний, що вибори варто проводити лише через певний час після деокупації, коли Україна відновить повний контроль над усіма сферами життя ОРДЛО”.

Експерт також наголошує, що Україна повинна чітко зазначити, що не може бути мови про визнання якогось особливого статусу Донбасу. “Це - неприпустимо. Україна не повинна змінювати Конституцію заради створення особливих умов для Донбасу, інакше це матиме ще більш негативні наслідки для майбутнього країни, може стати приводом для підштовхування до подальшої федералізації. Донбас був, є і буде складовою частиною України на таких самих умовах як і решта регіонів”, - стверджує Ярощук.

Дещо емоційно висловився політолог Дмитро Сінченко, умовно розділивши це питання на два: те, чого хоче нове керівництво держави, і те, що вигідно та відповідає національним інтересам України.

“В наших інтересах перемога над ворогом, виплата репарацій та відшкодування збитків від війни. Дії нинішнього керівництва України жодним чином не призведуть до озвучених наслідків. А в наших інтересах наразі може бути як мінімум збереження статусу кво, тобто збереження існуючих санкцій та контролю наших військ на максимальній території, посилення армії, дипломатичної служби й послаблення Росії”, - каже Сінченко. Ну, то був би не гірший вихід, звісно, але за статус-кво треба ще поборотися в ситуації, коли партнери наполягають, що ця довгоочікувана зустріч “нормандської четвірки” має бути результативною…

Ключове питання: чому Україна “пасе задніх”, діючи постійно в рамках чужих — російських, угорських... Із чим це пов’язано та як це виправити?

На думку виконавчого директора Інституту світової політики Євгена Магди, причина достатньо проста і, водночас, достатньо сумна. Тому що проти узгодженої дипломатичної машини РФ — від Путіна до мадам-дезінформації Захарової — українська дипломатія, хоч і діє з великим ентузіазмом, але досі з дещо аматорським чином.

“Дипломатія, міжнародна політика — це завжди колективна гра. І як мінімум, всі учасники “нормандського квартету”, крім України, грають колективно. Україна ж намагається грати в індивідуальному заліку. За моїми спостереженнями, Росія значно прискорила свої ініціативи після нашого “Маршу захисників” 24 серпня. Думаю, що там продіагностували внутрішньо-політичні наслідки, і прийшли до висновку, що за нинішнього високого рейтингу, помітну загрозу позиціям Володимира Зеленського цей марш не несе. Але вже ближчим часом такі загрози можна створити. Тому РФ спочатку провернула інформаційну провокацію про обмін 29-го, а потім - прискорила цей процес, давши Володимиру Зеленському потужний імпульс до зростання його популярності. Адже він тепер позиціонується як президент, котрий повернув 35 наших полонених. І цілком логічно, що в нинішній ситуації мало кого хвилює, на яких умовах вони повернулися”, - каже Магда.

Нині, вважає політолог, ставку зроблено на Андрія Єрмака, радника, якому президент довіряє. “Чому Вадим Пристайко так багато мовчить? А тому, мабуть, що у нього немає відповідних директив, немає узгодженої лінії. Володимир Зеленський сьогодні нагадує заручника власної популярності. В жодному разі не виключаю, що з найкращих мотивів він намагається вирішити питання тут і зараз, щоб всім втерти носа, мовляв, от, ви, попередники, не могли цього зробити, а я — можу”, - стверджує він.

Тож у підсумку, наголошує Євген Магда, ми отримали індивідуальний розряд, там де потрібна командна гра. “Бо не може, навіть дуже добре підготовлений гравець, один переграти не те, що футбольну команду з 11-ти чоловік, але й удвічі меншу — гандбольну. Він не може один і на воротах стояти, і м’ячі забивати, навіть якщо за нього проголосувало 73% українських громадян, які взяли участь у виборах. Відтак потрібно розуміти, що якщо Україна й надалі перебуватиме в ролі геополітичної “безприданниці”, то вже найближчим часом це матиме для неї важкі та негативні наслідки. І дуже б хотілося, щоб наші керівники це нарешті усвідомили, і позначили червоні лінії через які — кров з носа, але не переступлять. Наприклад, що вибори в ОРДЛО не проходитимуть в умовах присутності російських військ або їхніх найманців”, - резюмував експерт-міжнародник.

Висновок: П’ять років тому - у вересні 2014 року - “Мінські угоди” підписувалися як виключно політичне рішення. І не були розраховані на настільки тривалий період виконання, а точніше - невиконання. Відтак не можна і беззастережно спиратися на те, що було підписано п’ять років тому, адже ситуація на Донбасі докорінно змінилася. П’ять з гаком років іде війна... Війна, яка змінила настрої, як в українському суспільстві, так і “там”, яка забрала тисячі життів, зруйнувала економіку, зв’язки та звичне життя. Тож “мінські угоди”, щонайменше, потребують перегляду. І Україна, замість того, щоб постійно реагувати на чужі вимоги, могла б цілком логічно запропонувати саме це: перезавантажити «Мінськ», аби зрушити процес із мертвої точки і, тим самим, продемонструвати готовність до діалогу.

Підсумовуючи сказане експертами, можемо сформувати ймовірний перелік наших умов щодо мирного врегулювання на Донбасі:

По-перше, має пройти якийсь час, аби ситуація врегулювалася (це безпекові питання). Який саме час – предмет для обговорення.

По-друге, треба відновити функціонування управлінського організму на Донбасі, відновити економіку (сюди ж входять і соціально-гуманітарні питання тощо).

По-третє, для проведення виборів, мають бути виведені всі військові формування, а контроль над кордоном — переданий українським прикордонникам. На цьому, до речі, уже давно наполягає американський представник, пан Волкер.

По-четверте, за умови виконання всього переліку умов, можна переходити, зокрема, до обговорення документу під назвою “формула Штайнмайєра”, вносячи до нього відповідні корективи.

Мирослав Ліскович. Київ