Мінські угоди, 5 років. Ніколи в житті не забуду нестерпної атмосфери тієї зустрічі
Новий розкішний палац Президента Лукашенка вперше після років ізоляції приймав європейських високопосадовців. Верховний представник ЄС з зовнішньої політики Кетрін Ештон прибула на зустріч Порошенка і Путіна, й тоді, 25 серпня 2014 року, за участі й Президента Назарбаєва відбулися перші переговори по Донбасу.
Російська делегація традиційно спізнилася. Вони ввалилися в мармурові хороми, дорогі костюми і брендові портфелі були перев‘язані георгіївськими стрічками. Атмосфера була настільки наелектризована, що здавалося, їхні колорадки зараз запалають від наших поглядів. Під час кількагодинної важкої розмови в усієї делегації розривалися телефони – дзвонили військові, в Іловайську росіяни розстрілювали наших воїнів. І президент Порошенко вимагав припинити вбивство, дати нашим військовим коридор. Росіяни пообіцяли… Вже потім, під час інших важких зустрічей із Путіним, ми зрозуміли, що це витончена, садистська фсбешна тактика: напередодні важливих перемовин влаштовувати кризу, щоб створити нестерпний фон, щоб ми могли говорити тільки про спасіння нашої армії, щоб це забирало левову частину часу і сил зустрічі. Так було і в вересні 2014, і в лютому 2015-го, коли наших військових під Дебальцевим взяли в оточення.
Таким був фон першої мінської зустрічі, і я ніколи в житті не забуду нестерпної атмосфери зустрічі, яку не змогла розтопити гостинність Лукашенка. Він був щасливий приймати високу делегацію, приймати європейських гостей. Але нам було не до наїдків національної кухні й ніхто навіть не доторкнувся до драників, місцевих сирів, які так нахвалювала приймаюча сторона. Порошенко раз за разом виходив переговорити телефоном з нашим військовим керівництвом, на Донбасі було реальне пекло. І в добре кондиціонованих мармурових мінських палацах нам було нестерпно, нестерпно спекотно. Я думаю, саме в ці дні президент Порошенко усвідомив, чого варті домовленості й обіцянки Путіна. Подальші дії Росії всі ці важкі 5 років тільки підтверджували це чітко усвідомлене нами всіма тоді відчуття: РФ прагне не Криму і Донбасу, їхня мета – вся Україна, їхня задача – залишити нас без європейської й американської підтримки, в зоні свого впливу, як країну-невдаху, яка не відбулася і не має право па самостійний політ.
Так народжувалися Мінські угоди… в найдраматичніші й найстрашніші дні війни, коли треба було зупинити розчленування країни і вбивство наших солдатів.
5 вересня відбулася чергова зустріч нормандського формату і були підписані Мінські угоди, потім – протоколи до них.
Це були дуже важкі й непрості домовленості. Всі ці роки Порошенка і його команду шпиняли, критикували, принижували, поливали брудом за них. Зараз нова команда, яка прийшла до влади на нищівній критиці мінських угод, визнає, що іншого сценарію поки що немає...
Мінські угоди точно не ідеальні. Головне – вони допомогли нам зупинити повномасштабну війну і наступ російської регулярної армії на Україну. Вони дали таку вистраждану і необхідну передишку стікаючій кров‘ю, роззброєній і голодній тоді українській армії, яку одягали й годували волонтери в умовах порожнього бюджету. Вони дали нам шанс наростити м‘язи, вдягнути, нагодувати і потроху переоснастити й озброїти нашу Армію. Сьогодні вона інша. Вони дали можливість крок за кроком, вулицю за вулицею, метр за метром звільняти українську землю. Кажуть, сьогодні цей рух уперед зупинено...
Ми змогли знайти і звільнити тисячі заручників. Біль, що десятки, а то й сотні в‘язнів залишаються в тюрмах РФ і окупованих Донбасу й Криму. Мені болить, особисто і дуже, що ми не змогли витягнути всіх. І я як ніхто, щиро і сильно бажаю новій владі успіху в питанні звільнення. Дай Боже витягти всіх наших.
Ключове – мінські угоди прив‘язані до санкцій. І всі ці роки нам вдавалося тримати антипутінську коаліцію в світі, послаблюючи Росію економічно. Кожен рубль, який РФ втратила через санкції – це рубль, який не пішов на фінансування війни.
Велика проблема мінських угод у тому, що РФ і Україна трактує їх кожна по-своєму. Нам вдавалося читати мінські угоди однією мовою з іншими учасниками нормандського формату – Німеччиною і Францією. На жаль, зараз складається відчуття, що Кремль нав‘язує нашим партнерам свою трактовку безумовних до виконання пунктів угод.
Й ми вже не чуємо ключового пріоритету – виведення російської зброї і техніки та закриття кордону. Й ходять чутки про особливий статус, хоч у законі чітко записано про особливості місцевого самоврядування, а не статус. Й про тимчасовість цих норм, а не постійно закріплену норму.
Ірина Геращенко
FB
реклама