Час Х для мовного закону: один з чотирьох варіантів
Завтрашній день у парламенті буде під особливим прицілом громадськості, адже депутати мають розглянути в першому читанні законопроекти про державну мову. Мовне питання — чи не найчутливіше з усіх, адже саме на ньому давно спекулює Росія, саме «утисками» російськомовних виправдовувала вона анексію Криму і розгортання війни на Донбасі. І от за чотири з половиною роки наша влада здається таки дозріла до того, щоб повернутися до цієї чутливої сфери.
У Верховній Раді на голосування буде виставлено чотири законопроекти. Щоправда існує ще й п’ятий, підготовлений опозицією, але він не буде винесений у сесійну залу, адже не розглядався профільним комітетом. Із чотирьох зареєстрованих чи не найбільше шансів і громадської підтримки у законопроекту №5670-Д. Це вдосконалена версія законопроекту №5670, який розроблявся робочою групою під керівництвом професора Володимира Василенка при Міністерстві культури і був зареєстрований ще в січні 2017-го. (На голосування буде винесено обидві версії – і початкова №5670, і вдосконалена – №5670-Д).
За словами Тараса Шамайди, який працював над обома варіантами, останній врахував усі недоліки проекту №5670, а також включив кращі напрацювання з інших. “Загальний підхід цього законопроекту такий – будь-яка людина має гарантоване право на отримання інформації і послуг державною мовою в будь-яких сферах суспільного життя – в органах влади, транспорті, магазині тощо. Якщо громадянин хоче отримати послуги іншою мовою, то це передбачається за взаємною згодою сторін. Цей закон не поширюється на сферу особистого спілкування чи релігійних обрядів, тому не посягає на чиїсь права, адже регулює лише публічну сферу”, – говорить у коментарі Укрінформу Тарас Шамайда, керівник проекту «Простір свободи».
Про те, що нового пропонує законопроект №5670-Д і чому це питання назріло, Укрінформ детально писав раніше. Нагадаємо, що у ньому передбачено створення Національної комісії зі стандартів державної мови, яка опрацьовує та затверджує стандарти, Центру української мови, де складатиметься тестування для набуття громадянства, введення посади Уповноваженого із захисту державної мови та служби мовних інспекторів при ньому. Впровадження мовних інспекторів викликало у громадськості хвилю критику: як не сумно, але в нашій країні такий інститут матиме великі корупційні ризики (за гроші інспектори закриватимуть очі на порушення) або ж слугувати механізмом бізнесової чи політичної розправи.
Микола Княжицький, голова комітету Верховної Ради з питань культури і духовності, який підтримує цей законопроект, говорить, що під час засідання комітету, його ще вдосконалять та погодять з нормами сучасного законодавства.
“Приміром, ми виключимо з проекту запровадження інституту мовних інспекторів, залишивши лише Уповноваженого із захисту державної мови. А статтю, що стосується освіти, викладемо в редакції Закону про освіту, адже він був прийнятий вже після реєстрації цього законопроекту”, - каже голова профільного комітету і додає, що завтра у Верховній Раді спочатку відбудеться рейтингове голосування, за результатами якого оберуть законопроект, який поставлять на основне голосування.
На запитання Укрінформу, чому він підтримує саме цей законопроект, Микола Княжицький відповів, що вважає його найсучаснішим і таким, що найширше регулює галузь застосування мови: “Я підтримую закон 5670-Д, бо він розроблений за участі найширших кіл як громадськості, так і політиків, обговорений з науковцями і, на мою думку, реальний до втілення”.
Іван Заєць, народний депутат, один із співавторів Конституції теж робить ставку на законопроект 5670-Д через те, що у ньому закладено механізми та інституції, які контролюватимуть використання української мови. Проте він наголошує, що у цьому законопроекті є моменти, які необхідно вилучити.
“У пункті 2 статті 1 йдеться, що “статус української мови як єдиної державної мови не може бути підставою для заперечення мовних прав і потреб осіб, що належать до національних меншин”. Це принцип, який закладати не треба, бо він суперечить логіці побудови національної держави, коли традиції і звичаї української мови кладуться в основу формування соціуму. Цей принцип суперечить і європейській хартії регіональних мов, де навпаки йдеться, що “охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх”. Якщо залишити цей пункт – це стане ложкою дьогтю у бочці меду”. Також Іван Заєць говорить, що має застереження і щодо назви закону, вважаючи кращим варіантом “Про українську мову”.
Голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» Павло Мовчан підтримує законопроект, напрацьований робочою групою під керівництвом Василенка та погоджується з Іваном Зайцем щодо абсурдності згаданого пункту:
“Якщо зберегти цей пункт – законопроект стане просто красивою обгорткою. У такому випадку нацменшини матимуть пріоритет над державною мовою. Можна послатися на досвід Ізраїлю – там це фундаментальне питання розв’язали з самого початку. Державна мова – іврит, і ніякої арабської чи ідишу. При цьому велика кількість євреїв-сефардів були арабомовними, і це несло великі загрози: чи не перетвориться ця двомовна суміш у домінування арабської, як сталося це в Україні, де російська домінує 300 років. Деколонізація можлива тільки через мову. Мовне питання – фундаментальне. Все інше можна виправити”.
Пан Мовчан наголошує на важливості саме двох факторів у процесі державотворення – церкві та мові. «Мовне питання не вирішувалося майже 30 років. Всі роки незалежності України були фіктивними, бо вона пристосовувалася до російської моделі, за цим принципом формувалася і вся структура влади як олігархічна, і економічна модель, яка була спорідненою з російською, і церква. Багато хто сподівався, що рано чи пізно ми інтегруємося в Росію. Та логіка розвитку вимагає зараз іншого. У світі вже зрозуміли, що епоха імперій минула. Особливо це помітно нині у США. А у нас цю тенденцію намагаються торпедувати так звані «інтернаціоналісти», присутні в мас-медійному просторі, де вони захищають інтереси олігархів, які мають капітал, зрощений з російським. Мовне питання, як і церковне, ламає цю схему. Якщо щодо української мови у нас буде закон у такому ж форматі, як є закон про польську мову чи французьку мову, то це дасть можливість захиститися від спекуляцій», – говорить Павло Мовчан.
Микола Голомша, співголова громадського форуму «Українська альтернатива» також підтримує законопроект авторства Володимира Василенка:
«Проект передбачає засади і принципи впровадження української мови як державної, інструментарій і функціонал, який повинен бути запроваджений у державних установах, а також рівнозначне функціонування мов нацменшин і дає можливість збалансувати всі погляди і вподобання.
Хочу навести приклад Литви, де кілька років тому прем’єр-міністр поспілкувався зі студентами в позаурочний час російською мовою і був оштрафований. У нас же відсутній елемент контролю, який передбачає, що мова – це основний атрибут державності. А у нас українська не є основною мовою спілкування держслужбовців. Якщо державні органи дотримуватимуться закону України про мови, то вона стане популярною в нашій країні, а у світі нас розпізнаватимуть, не приймаючи за росіян. Громадськість має тиснути у цьому питанні на владу».
Щоправда Микола Голомша зауважує, що має застереження щодо того, який законопроект і в якому вигляді буде винесено в зал для голосування: «Маємо небезпеку, що на голосування в парламент можуть виставити закон, розрахований на політичні вподобання певних сил, еліт, які хочуть компромісу. Якщо Опоблок погоджуватиметься з певним законопроектом – значить у ньому прихована небезпека».
З цим зауваженням погоджується і Георгій Філіпчук, академік Національної академії педагогічних наук України, зазначаючи, що невідомо, яка модель законопроекту пройде перше читання, та головним буде те, які цінності в ній будуть закладені:
“Закон про мову має звучати так – щоб всі державні інституції, публічна сфера, а також громадяни України виконували свій обов’язок щодо захисту української мови як державної”, – підсумовує пан Філіпчук.
Учора ж стало відомо, що 149 письменників, вчених та громадських діячів, серед яких Ада Роговцева, Сергій Жадан, Іван Дзюба, Тарас Петриненко підписалися за інший законопроект №5556 “Про мови в Україні” авторства народного депутата Ярослава Лесюка.
“Вважаємо, що лише один із зареєстрованих законопроектів, а саме проект Закону України "Про мови в Україні" № 5556 найбільш повно і виважено регулює у відповідності до Конституції України порядок застосування державної мови та мов корінних народів і національних меншин (...) Ми закликаємо народних депутатів України прийняти законопроект "Про мови в Україні" №5556 у першому читанні за основу. Прийняття нового закону про мови сприятиме консолідації суспільства, формуванню і захисту національного мовно-інформаційного простору, посиленню національної безпеки та суверенітету України”, – йдеться у зверненні культурних і наукових діячів. Щоправда схоже, що підписи згаданих громадських діячів збиралися вже давно, адже у листі на підтримку цього законопроекту не зазначено дати збору підписів і згадується про три мовні законопроекти замість наявних чотирьох. Крім того, серед підписантів є й ті, хто уже відійшов у вічність: Левко Лук'яненко, Мирослав Попович та Іван Драч.
Натомість Сергій Оснач, член Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України, вказує на суттєвий недолік цього законопроекту – відсутність чітких норм використання української мови під час обслуговування населення, на телебаченні, в книговиданні, друкованих ЗМІ та електронних ресурсах, що відкриває простір для мовних маніпуляцій, а також відсутності контролю й санкцій за порушення вимог закону.
Законопроект №5669 авторства екс-міністра юстиції Сергія Головатого наразі мало обговорюється. Він також запроваджує наявність таких інститутів як Національної комісії зі стандартів державної мови та Центру української мови, як і законопроекти №5670 і №5670-Д. Та головним мінусом проекту Головатого, як і проекту Лесюка, експерти вважають те, що у ньому регулюється не лише вживання державної мови, а й мов національних меншин.
Тарас Марусик, експерт з мовних питань, заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури раніше пояснював, чому потрібно розділяти регулювання цих питань двома різними законопроектами:
“Підхід, коли в одному проекті йдеться і про державну, і про інші мови, є хибним. Це стосується і законопроекту "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні" № 5669 від 19.01.2017. Поняття "державна мова", "мови національних меншин", визначені Конституцією України, мають різну природу: державна мова є невід’ємним атрибутом конституційного ладу держави, в той час як використання мов національних меншин є одним із елементів забезпечення прав національних меншин. Використання термінів "мови", "мовна політика" було штучно нав’язане для того, щоб послабити захист державної мови. Мабуть, невипадково, у більшості європейських країн застосовано такий підхід”.
Упевненості в тому, що довгоочікуваний мовний закон, за який голосуватимуть наші парламентарі, буде нарешті чітким і однозначним у своїй основній меті – захисті державної мови, наразі, немає. Адже ми не раз спостерігали, що у пристойний на перший погляд законопроект раптово, ніби ті блохи, пролазять малесенькі правки, що інколи докорінно змінюють його суть. Ну що ж – спостерігаємо і не залишаємось байдужими.
Юлія Горбань. Київ
P.S. Законопроекти, які буде винесено в зал ВР для рейтингового голосування:
1 - №5556 “Про мови в Україні” авторства народного депутата Ярослава Лесюка.
2 - №5669 “Про функціонування української мови як державної” авторства Сергія Головатого, екс-міністра юстиції, а нині — судді Конституційного суду.
3 - №5670 “Про державну мову”, напрацьований робочою групою під керівництвом професора Володимира Василенка при Міністерстві культури.
4 - №5670-Д “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, який є доопрацьованою версією законопроекту №5670 комітетом з питань культури і духовності.
