Чи повернеться в Росію «Чорний серпень»?
Розпочався останній місяць літа. Зараз вже якось призабули, що донедавна його приходу в Росії чекали з тривогою – за традицією, закладеною з далекого 1991 року. Тоді, 19-21 серпня, в СРСР стався путч ДКНС, через що Союз і розпався. Після цього п'ятнадцять країн зажили по-різному в різному ритмі, йдучи різними шляхами. При цьому у 14 з 15 країн ніяких легенд про великий і жахливий місяць серпень не склалося. Тобто – у всіх, крім Росії.
ПРИГОДИ «ЧОРНОГО СЕРПНЯ» В РОСІЇ
А в РФ наступного року сталося ось ще що – 27 серпня в Іваново зазнав аварії Ту-134. Загинули 84 людини. Ще через два роки, у 1994-му, серпень почався з краху фінансової піраміди МММ (4-го числа). 7 серпня в Башкирії прорвало греблю великого водосховища – 29 загиблих. 11 серпня у Білгородській області в результаті аварії електрички загинуло ще 20 осіб. Після цього і з'явилася стійка думка, що саме серпень для Росії – місяць найбільш нещасливий. І майже кожного року відбувалися якісь події, які начебто підтверджували цю думку.
Неприємності можна розділити на кілька видів – технічні катастрофи (скажімо, загибель підводного човна «Курськ» у 2000-му або авіарейсу Анапа-Петербург у 2006-му, аварія на Саяно-Шушенській ГЕС у 2009-му), фінансово-економічні крахи (тут найбільше згадується дефолт 1998-го року під час прем'єрства «кіндер-сюрпризу», нинішнього путінського підручного Сергія Кирієнка), численні теракти (тут список занадто великий, щоб згадати щось одне), війни (початок Другої Чеченської війни у 1999 році; війна 08.08.08, тобто російська агресія в Грузії у 2008-му), природні катаклізми (повені, пожежі, урагани з численними людськими жертвами).
Поступово протягом 2000-х років остаточно склалася канонічна назва для цього явища, або навіть швидше психологічного феномену у сприйнятті колективним несвідомим – «Чорний серпень». Поняття перекочувало за кордон і там отримало назву August curse/Серпневе прокляття (дещо інший акцент ймовірно пов'язаний з тим, щоб не плутати з відомим палестинським угрупованням «Чорний вересень»).
З часом в результаті напруги сил колективного журналістського розуму з'явилося доволі струнке і логічне пояснення феномену «Чорного серпня». Серпень – час наймасовіших відпусток, персоналу на різних підприємствах мало. Посилюється навантаження на тих, хто працює, погіршується уважність і якість технічного обслуговування. Внаслідок цього – підвищений ризик аварій. Літо загалом характеризується спадом ділової активності. Що, зі свого боку, іноді призводить до фінансових ускладнень до кінця літа. Ну і в середніх широтах, де розташована Росія, у серпні часті грози, зливи, шквали, а також пожежі, ризик яких різко збільшився після «реорганізації» оперативної протипожежної авіації.
Поступово в російській пресі навіть склалася традиція до 1 серпня попереджати про можливі серпневі катастрофи у різних сферах життя. А до кінця місяця підбивати підсумки чергового серпня, чи то «чорного», чи то «білого». І в цьому майже безглуздому занятті не було нічого особливого – треба ж журналістам у мертвий сезон відпусток знаходити хоч якісь теми для своїх видань.
Але ось яка цікава штука: в «десяті роки» тема «Чорного серпня» в путінській Росії пішла в тінь. Чому? Головна причина, як мені здається, в тому, що країна вступила в нову пору – «стабільності» і «розвинутого путінізму». Стабільність диктувала неприйняття будь-яких несподіванок, хоч «чорного лебедя», хоч «чорного серпня». «Розвинений путінізм» мав на увазі нову інформаційну епоху – повний контроль над інформполем країни і умами значної частини росіян. Справді, ще до початку «крымнаша» і агресії в Україні телекритики відзначили дивовижне явище – підвищення популярності інформаційних програм. І пізніше саме на цьому тренді було простіше починати вакханалію ненависті до «фашистської Україні». Потрібно було тільки підсилити потужність сигналу та тривалість опромінення росіян.
Під час великого вставання з колін, «боротьби з фашизмом», погроз «піндосам», «Гейропі» та решті Заходу минулі серпневі страхи забулися. У тому числі й тому, що були виключені з порядку денного російських ЗМІ. А в Росії так: чого немає у зомбоящику – того немає в країні.
Ще одна цікава деталь. І раніше доводилося бачити, як на конкретних прикладах, акуратно, ідеологічно вивірено, "госбезопасно" правляться нині статті в російській Вікіпедії. Ось і стаття «Чорний серпень», яка багато років там провисіла, з осені 2017 року поставлена в чергу на видалення (при тому, що написана вона цілком коректно, з усіма необхідними посиланнями). При цьому аналогічні статті англійською і французькою мовами спокійно живуть, без будь-якого ризику на зникнення.
Тобто, все чисто під контролем, як і належить в авторитарній країні. І в серпні 2018-го, здавалося б, теж немає особливих - зовнішніх - провісників того, що варто знову згадати про August curse (в очікуванні видалення статті з рос-Вікі переходжу на міжнародну термінологію). Однак, якщо подивитися на свіжі липневі соцопитування в Ерефії, то все не так очевидно.
СОЦОПИТУВАННЯ: НЕВДОВОЛЕННЯ КРІЗЬ СТРАХ
Втім, тут теж варто відразу обмовитися: соціологічні опитування в такій країні, як Росія – річ ненадійна і не цілком достовірна. Часто опитування збігаються з думками, які масово, часто, «щільно» висловлюють на російських телеканалах. До того ж – як можна вірити опитуванням в країні, де садять за лайки, перепости чи навіть збережені на жорсткому диску колекції мемів-демотиваторів? Страх, липкий, проймаючий, повсюдний, – «А навіщо говорити? Краще промовчати» – повернувся в Росію. І це теж факт... Але тоді навіть на більшу увагу заслуговують соціологічні опитування, які показують негативні для російської влади зміни.
І ось Левада-Центр в останній день середнього літнього місяця опублікував дані опитування «Одобрение институтов власти», проведеного 19-25 липня. Ці дані показують стабільне повернення показників схвалення-несхвалення до чисел докримнашівського періоду. Судіть самі.
У липні 2018 року вважають, що «Страна движется в неправильном направлении» 40% опитаних. У критичних, довоєнних 2011-2013 роках таких було 38-43%. Зараз не схвалюють «деятельность Владимира Путина на посту президента России?» 32%. Що також співпадає з показниками 2011-2013 років – 31-35%.
І це про Путіна, царя, якого росмедіа обіляють, звеличують, перекладаючи провину за все і вся на поганих бояр. Насамперед на смішного і безглуздого боярина Медведєва. Показники його несхвалення наразі взагалі безпрецедентні, рекордні – 69%. А діяльність уряду РФ у липні 2018 року не схвалюють 62% опитаних. Востаннє такий низький рівень довіри уряду був у 2005 році (64%), коли робилася спроба провести вкрай непопулярну монетизацію пільг, яка викликала масові протести пенсіонерів. Діяльність Держдуми не схвалюють 65% росіян. Раніше такі високі цифри невдоволення були у двох випадках. У 2003-2005 роках – коли в Думу вперше не пропустили демократичні партії («Яблоко» и «Союз правых сил»), і парламент під керівництвом Бориса Гризлова швидко став «не місцем для дискусій» – 60-68%. А також у період невдалої революції 2011-2013 років – 59-64%. (Тут можна зазначити, що прокремлівські соціологи з ВЦВГД зафіксували рекордне падіння рівня довіри до «Единой России» – 37,1%, що співвідносно з показниками революційного грудня 2011 року – 34,4%).
Схожі негативні, тривожні показники дали і проведені дещо раніше тим же Левада-Центром дослідження динаміки індексу соціальних настроїв (ІСН): «Население все больше разочаровывается в способности власти решать текущие проблемы и налаживать нормальную жизнь в стране. В июне нынешнего года опять, как и в 2011-2013 годах, оценки действий властей оказываются ниже, чем другие составляющие ИСН – оценки личного положения и ситуации в стране в целом. Более половины опрошенных (58%) считают, что правительство не сможет улучшить положение дел в стране в ближайший год, и доля таких ответов по сравнению с февралем увеличилась на 17%».
Причому, що важливо, невдоволення зростає не тільки серед пенсіонерів, стривожених збільшенням пенсійного віку, але і у більш молодих вікових групах: «В последние несколько лет все чаще оказывается, что уже к 40-летнему возрасту формируется тот низкий уровень социального оптимизма, который характерен для самых старших возрастов. Весной нынешнего года картина стала еще более удручающей – уже к 30 летнему возрасту российские граждане оказываются такими же скептиками, как и более старшие поколения».
Ще раз повторюся: зазначені високі показники невдоволення отримані в умовах країни, все більш затиснутої, заляканої, «підмороженої». До того ж і сам Левада-Центр тепер має статус «іноземного агента». Тобто його опитування, мабуть, виглядає приблизно так: «Здравствуйте! Мы – иностранные агенты. Расскажите нам, пожалуйста, насколько вы недовольны Путиным, Медведевым и Госдумой?».
Втім, перебільшувати значення цих показників не варто. У путінського режиму є доволі великий набір можливостей зменшити невдоволеність: різка зміна «поганих бояр» на «хороших», у більш рішучому варіанті – арешти «жахливих бояр»; якась чергова «маленька переможна війна»; посилення пропагандистського угару тощо.
Але можлива й інша тактика Кремля – баналізація тривожних очікувань росіян, їхнє перечікування. В надії на те, що люди звикнуть до нової реальності у вигляді збільшеного пенсійного віку, перестануть гостро реагувати на цей факт. Тоді їх можна буде захопити, відвернути розкруткою інших цікавих яскравих тем, скажімо, американськими Проміжними виборами-2018, що будуть проходити у листопаді цього року (з гаслами «Трампнаш!», «Нет-нет, мы ни во что не вмешивались!», у 2019 році – президентськими і парламентськими виборами в Україні (тут кремлівські гасла зрозумілі без пояснень).
Але це все напівзаходи, шулерські прийомчики, якими можна користуватися нескінченно довго. Тому й недооцінювати зафіксоване невдоволення росіян теж не можна. Суспільний настрій в країні змінюється. Інша справа, що якісь його переломні точки заздалегідь передбачити неможливо. Вибухове обурення може визрівати рік, три, п'ять, десять років... Але якщо якийсь великий «чорний лебідь» прилетить вже в новому місяці, то і він теж може стати «Чорним серпнем», на зразок того, що стався у 1991-му. А темп змін у цій країні її ж класик описав давно і точно: «Рассыпанное царство. Русь слиняла в два дня. Самое большее – в три... Поразительно, что она разом рассыпалась вся, до подробностей, до частностей» (Василий Розанов. «Апокалипсис нашего времени»).
Цікаво, що для Русі-України ця фраза може мати і інший сенс. Русь линяє з російської, радянської (а в майбутньому і путінської) імперії так швидко тому, що це не її реальність, не її геотоп, не її архетип. Русь – це Подніпров'я, ядро майбутньої, а для нас – нинішньої України.
І її реальність в тому, що не потрібно жити в очікуванні чорних лебедів і серпнів за кордоном на північному сході, а потрібно вирощувати своїх гусей, індичок і курей, які несуть золоті яйця.
Олег Кудрін, Рига.
