Справа авіарейсу МН-17: світ давно знає, хто збив літак, але не знає, що робити з тим знанням

Справа авіарейсу МН-17: світ давно знає, хто збив літак, але не знає, що робити з тим знанням

Аналітика
1105
Ukrinform
Росія ніколи публічно не визнає злочини держави, але непублічно завжди готова заплатити “компенсацію”. На своїх умовах

Отже, Міжнародна слідча група, яка розслідує збиття “Боїнгу” малайзійської авіакомпанії (рейс МН-17) офіційно заявила: 17 липня 2014 року літак був вражений ракетою зенітно-ракетного комплексу "Бук", який належав 53-й зенітно-ракетній бригаді ППО російських збройних сил, що дислокується в Курську. Тобто, перший винуватець трагедії — держава Росія, другого — це конкретні особи з прізвищами — ще належить виявити.

На висновки слідчих відреагували всі, хто хотів, і хто не хотів, але мусив. Останні — це, звісно, офіційні росіяни. МЗС та міністерство оборони звично сказали: це не Росія!, а президент Путін трохи схитрував: мовляв, доповіді слідчої групи ще не читав, але ми не можемо погоджуватися з її висновками, оскільки не брали участі у слідстві. Іншими словами, Путін не визнає російської провини з причин, які в середовищі різних депутатів-парламентарів та інших бюрократів-правників зазвичай називають процедурними. Тобто, особисто Путін не сказав: “Росія не збивала!”.

Повністю погодилися з висновком слідчої групи (і висловилися про це публічно) США, ЄС, Німеччина, НАТО, Велика Британія, Нідерланди, Австралія. Тобто, ці країни та НАТО однозначно заявили: держава Росія відповідальна за злочин!

Слідство простежило маршрут
Слідство простежило маршрут "Бука" з Курська

Детально розглядати всі правові нюанси висновку міжнародної слідчої групи, міжнародну реакцію на нього, правові перспективи подальшого слідства (тобто, озвучення прізвищ), перспективи судового розгляду, тощо — нема особливо сенсу. Все-таки головне питання, яким переймається широка публіка, і особливо у нас в Україні, коли і яким чином будуть покарані винуватці. Чи цього не буде ніколи?

У пошуках відповіді зауважимо очевидне: покаранню Росії заважає не відсутність доказів провини, не заплутаність справи, і взагалі не правові обставини, а суто політичні. Адже йдеться про злочин світової держави — постійного члена Ради Безпеки ООН з найбільшим у світі (поряд зі США) арсеналом ядерної зброї. Це вам не Лівія часів Каддафі, не КНДР і навіть не Іран. Ніхто й ніколи не сумнівався на Заході, буквально з першого дня, хто збив “Боїнг” у небі над Донбасом. Знали, але не знали, що робити з тим знанням. Питання у тій самій горезвісній “політичній волі”. Щоб змусити Росію визнати скоєння злочину і притягти до відповідальності усіх причетних (а починати треба з самого Путіна — головнокомандувача збройних сил), треба спочатку виграти у Росії війну - “гарячу” чи “холодну”. Політичної волі у західних лідерів не вистачає саме на це: оголосити таку війну і воювати до перемоги.

А що ми бачимо сьогодні? Хоч би й у реакції на висновок міжнародної слідчої групи? Департамент США видав найбільш жорстку заяву, там вжито вираз “брехня” щодо позиції Росії: “Настав час для Росії припинити свою брехню й відповідати за свою роль в ураженні літака”. А ось Німеччина, чиї громадяни теж були серед загиблих пасажирів рейсу МН-17, з висновком слідства погодилася, а далі (із заяви офіційних представників уряду Німеччини): “Ми очікуємо, що Росія візьме більш конструктивну участь у розслідуванні цього жахливого злочину”.

Звісно, можна розцінити “очікування” німців як вияв звичайної дипломатичності, але американці чомусь змогли обійтися без неї.

Добре, до закінчення війни Заходу з Росією, якщо така буде. Поки що маємо жорстке протистояння, але не війну. Коли йде війна, то спільні газопроводи не будують. А що буде завтра-післязавтра? До чого ж все-таки змусять Росію у справі МН-17? Хоча б до визнання Росією своєї провини? До компенсацій? До речі, міністр закордонних справ Нідерландів Стеф Блок заявив, що Нідерланди та Австралія “попросили Росію вступити в переговори, спрямовані на пошук рішення, яке б відповідало величезним стражданням і шкоді, спричиненими знищенням MH17”. Іншими словами, ці дві країни хочуть добитися від Росії грошової компенсації родичам жертв, причому пропонують переговори, тобто без суду. Доб'ються?

Можна було б впевнено стверджувати, що так, росіяни виплатять компенсації, якби не війна Росії й України. Принципова позиція держави Росії — сьогодні і завжди — полягає в тому, щоб ніколи і за жодних обставин не визнавати публічно злочини держави. Так, є винятки з цього правила: під час “перестройки” та відразу після неї Росія, наприклад, публічно визнавала наявність секретних протоколів до “пакту Молотова — Ріббентропа” і провину за розстріл польських офіцерів у 1940 році у Катині. Однак, по-перше, сьогодні російська держава знову цього публічно не визнає, а, по-друге, й тоді намагалася спихнути провину на конкретних осіб — Сталіна чи “колегію НКВС”, але не на державу. І все ж таки, попри цей принцип, непублічно росіяни завжди готові заплатити за свої “косяки”. Тобто, офіційно казатимуть “ні, це не ми!”, а неофіційно запропонують: “ми вам заплатимо, якщо ви перестане нас публічно звинувачувати”.

Такий варіант, безумовно, підійшов би Росії і в даному випадку. Якщо Захід (увесь, а не тільки, скажімо, Нідерланди чи Австралія) облишить говорити про МН-17, припинить роботу слідчої групи під яким завгодно приводом, взагалі прибере цю тему з публічного простору, то Росія виплатить родичам жертв компенсації, причому будуть вони дуже щедрими. Тому, зробимо припущення: відповідні закулісні перемовини чи “зондаж” на ймовірність такого варіанту вже йдуть чи вже були. От тільки потрібного росіянам результату, на щастя, нема (поки).

До чого тут українсько-російська війна? До того, що росіяни остерігаються, чи не використають її згоду на непублічні компенсації (а зовсім приховати їх неможливо) як доказ агресії Росії проти України на Донбасі? Змальований нами бажаний для Росії варіант “вирішення проблеми” можливий, коли загалом стосунки Росії й Заходу є мирними, і нема такого напруження, як зараз. Приміром, Росія (СРСР) колись мусила визнати, що привласнила весь золотий запас Іспанії, і після підрахунків (вартості поставленої радянської зброї республіканському уряду Іспанії) виплачувала різницю у вигляді постачання нафти. Але все це відбувалося, ясна річ, неофіційно, бо публічно Росія (СРСР) ніколи не визнавала крадіжки іспанського золота, і в роки (60-і минулого століття), коли стосунки Росія — Захід були набагато спокійніші.

Замість підсумку. Справді неможливо спрогнозувати, як далі розвиватиметься справа про загибель літака рейсу МН-17. Рішення не бачать ні у Кремлі, ні на Заході. Тому, до речі, й триває так довго слідство (і ще триватиме, а потім — такий самий тривалий суд), що політики не знають, як вчинити. На час (що він покаже) сподіваються усі. А тим часом одні брешуть, другі — закликають не брехати, і це поки що все.

Юрій Сандул, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-