Новий виборчий кодекс – «троянський кінь» і системна загроза для української демократії

Новий виборчий кодекс – «троянський кінь» і системна загроза для української демократії

Блоги
1444
Ukrinform
Чому не можна приймати Виборчий кодекс

«Карфаген має бути зруйнований!». Новий Виборчий кодекс (законопроект № 3112-1) (далі – «ВК») не може бути прийнятий і застосований на наступних парламентських і місцевих виборах! І зовсім не тому, що комусь не подобаються розрекламовані «революційні» новації, запропоновані ВК, зокрема – виборча система так званих «відкритих партійних списків». Скоріше, навпаки – тому що в упаковці привабливих цілей ВК пропонує низку технологічних механізмів виборчих процедур, які можуть мати наслідки, протилежні обіцяним. В очах українських громадян на довгі роки можуть бути дискредитовані цінності демократії, інституту виборів як єдиного інструменту здійснення влади народом взагалі та ідей «відкритих виборчих списків» зокрема.

«ОГЛАСИТЕ, ПОЖАЛСТА, ВЕСЬ СПИСОК!» («Операція Ы»)  

Асоціація народних депутатів України (АНДУ) – всеукраїнська громадська організація, яка об'єднує народних депутатів різних скликань – на своїх Річних зборах у січні цього року прийняла Звернення щодо радикальної реформи виборчого законодавства, в якому висловила свою глибоку стурбованість з приводу продовження практики прийняття виборчих законів на основі егоїстичних підходів і ущемлення виборчих прав громадян, в тому числі й ВК. Водночас АНДУ звернулася до Президента, Верховної Ради, до усього суспільства із закликом поновити суспільну дискусію щодо нових світоглядних підходів до виборчого законодавства (повний текст Звернення дивись тут) та запропонувала як основу цієї дискусії власний проект закону «Про вибори до Верховної Ради України».

Але викликає великий жаль і тривогу, що це звернення ніким не почуте. У суспільстві, політикумі, експертному середовищі практично відсутні жодні серйозні дискусії, публічні обговорення щодо основних технологічних аспектів виборів у ВК та наслідків їх можливого застосування. Немає жодної обгрунтованої відповіді, пояснення авторів і прихильників ВК щодо зауважень про його істотні, принципові і навіть кричущі недоліки (в частині парламентських і місцевих виборів), які видаються більш ніж очевидними. Зокрема:

Перш за все, ВК розроблений на засадах подальшого ущемлення виборчих прав громадян, причому як активного виборчого права (права обирати), так і пасивного (права бути обраним). Крім обмеження в частині прямого виборчого права усіх виборчих прав виборців (крім права голосувати, але з новими обмеженнями свободи вибору), ВК запроваджує такі ж обмеження виборчих прав кандидатів. Виборці і кандидати перетворюються з носіїв виборчого права на німотних незначущих статистів, які свої виборчі права (зокрема, висувати кандидатів, фінансувати та проводити агітацію, брати участь у формуванні виборчих комісій, у спостереженні за виборами тощо) можуть реалізувати лише непрямо, опосередковано, через певних уповноважених осіб партій та відповідно до їх волі.

Попри розрекламовану «відкритість» виборчої системи регіональних партійних списків, специфіка розподілу мандатів у ВК передбачає розподіляти значну частину мандатів за системою «закритих» списків. Тобто не за волею виборців, а за рішенням партійного керівництва, за найгіршою з відомих виборчих систем – електорально-правової основи партократично-олігархічної системи управління державою. Моделювання процесу (на базі результатів виборів 2014 року) засвідчує, що ВК передбачає прямий перерозподіл не менше 20% мандатів на загальнонаціональному рівні. Причому ця частка суттєво збільшується у партій та у регіонах, де розподіляється відносно менше мандатів. Особливо значним цей перерозподіл буде на місцевих виборах, де в округах розподілятиметься менше мандатів. Крім того, матимуть місце й розподіли мандатів фактично за «закритою» системою ще за низкою прихованих, неочевидних механізмиків в непрогнозованих обсягах.

Специфіка ВК допускає випадки розподілу мандатів прямо всупереч волі виборців. Так, мандат може не отримати кандидат, який набрав максимальну, навіть найбільшу кількість персональних голосів виборців у регіоні, якщо цей кандидат включений не до «того» виборчого списку. І навпаки, мандат може отримати кандидат, який набрав мінімальну кількість персональних голосів виборців у регіоні, навіть – нуль голосів.   

Попри анафему і прокляття на адресу «мажоритарки», насправді ВК не викорінює цю систему визначення отримувачів депутатських мандатів, а лише модифікує і розширює масштаб її застосування. Мажоритарною по суті (за внутрішніми змістом і правилами) буде боротьба за мандат по-між кандидатами в одному регіональному партійному списку. Тільки ця боротьба відбуватиметься у значно менш передбачуваній і врегульованій формі – за невідому кількість мандатів (від 0 до 10-15, а переважно – нуль), у виборчому регіоні (окрузі) розміром у цілу область, в умовах відсутності правових механізмів індивідуальної агітації.  

З тих же причин, попри урочисті обіцянки і радісні очікування щодо сприяння «новим обличчям», насправді виборча система за ВК практично закриває будь-які перспективи для отримання мандатів політичними новачками, у яких, як правило, немає жодних додаткових «нестандартних» ресурсів щоб просто розказати про себе виборцям. Тобто, у «нових облич» не буде жодного шансу подолати непереборний бар'єр різноманітних власних ресурсів у «старих облич» – конкурентів у тому ж регіональному виборчому списку партії за гіпотетичний персональний мандат. 

Взагалі проведення власної виборчої компанії стане складною і заплутаною проблемою для усіх кандидатів. Екстремальні умови, запропоновані ВК, провокуватимуть застосування прихованих і нестандартних форм агітації (тобто, ті ж традиційні фінансові, адмін-, медіа- та інші позаконкурентні ресурси), а також внутрішньопартійні конфлікти між кандидатами. 

ВК істотно ускладнює здійснення вибору виборцями. Пропозиція обирати з 300-500 кандидатів, які одночасно балотуються в одному виборчому регіоні, вже є профанацією свідомого вибору як такого. Особливо в умовах, коли кандидати не матимуть можливості для ведення індивідуальної агітації, а голосування виборців за конкретних кандидатів є необов'язковим, факультативним. Крім того, заміна способу голосування – позначки «+» або іншої напроти прізвища кандидата або партії на написання по трафарету двох пов'язаних двозначних чисел номерів партії та кандидата (обов'язково із списку тієї ж партії) – різко збільшить складність і тривалість голосування, особливо для літніх виборців та осіб з фізичними вадами, і, відповідно, кількість помилок. 

Справжню головоломку ВК пропонує й керівникам виборчих кампаній. Зокрема – скільки кандидатів від партії потрібно висувати у тому чи іншому виборчому регіоні, якщо невизначеною і важкопрогнозованою є кількість мандатів, які можуть розподілятися між кандидатами відповідного виборчого списку (від 0 до 10-15) ? Або - як вести з єдиного виборчого фонду партії в регіоні передвиборну агітацію за кожного окремого кандидата з регіонального виборчого списку, який містить від 5 до 15-30 осіб, і всі є конкурентами один одному? 

Немає у ВК і нових правових механізмів забезпечення рівних правових можливостей партій та кандидатів у проведенні агітації та фінансуванні виборчої кампанії та запобігання зловживанням. Не спрощуються й окремі найбільш трудомісткі й надміру, невиправдано складні виборчі процедури.

Настільки ж дискусійними, м'яко кажучи, є десятки інших важливих правових механізмів у ВК. Отже, елементарне моделювання ймовірних наслідків застосування ВК демонструє, що основні зміни виборчої системи у ВК мають вельми умовну новизну по своїй суті і є, скоріше, своєрідними модифікаціями існуючих правових механізмів. Тільки – серйозно ускладненими і заплутаними для практично усіх категорій учасників виборів (виборців, кандидатів, керівників виборчих кампаній тощо). Тобто, дуже схоже на ілюстрацію до відомого афоризму М. Жванецького: «Очень тяжело менять, ничего не меняя, но мы будем!». Тож гасло «Ні! Виборам за законом Януковича» щодо ВК виглядає дещо перебільшеним.

Крім того, запровадження ВК на парламентських виборах системно загрожує перманентною політичною нестабільністю в країні. Оскільки в умовах нинішніх політичних розкладів в Україні пропорційний розподіл мандатів тільки між політичними партіями, без своєрідного балансуючого впливу мандатів незалежних депутатів, практично виключає створення не тільки сталої, а й будь-якої парламентської більшості/коаліції. Причому, як свідчать усі соціологічні опитування та відповідні розрахунки, – за будь-якого вірогідного результату виборів. 

Та й центральна ідея прийняття нового виборчого закону саме як кодексу – уніфікація  виборчих процедур – реалізована досить дивно. Замість очікуваного спрощення пропонуються додаткові неабиякі ускладнення законодавства. П'ять законів виборчої тематики загальним обсягом 391 статті замінюються кодексом у 538 статей. До того ж, практично усі основні процедури будуть регулюватися у двох частинах ВК - загальній і у тій спеціальній, яка стосується відповідних виборів.

ПЕРСПЕКТИВА ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КАТАСТРОФИ

Проте, уся сукупність названих особливостей ВК є сумною обставиною, але не катастрофічною. Україна і український народ неодноразово переживали і пережили експерименти такого роду над своїми правами, в тому числі у виборчих процесах. Справжньою ж трагедією для демократії в Україні може обернутися передбачена ВК технологія забезпечення «відкритості» виборчих списків кандидатів від партій, особливо в частині встановлення результатів та підсумків голосування.

З десятків систем «відкритих партійних списків», що реально застосовуються у світі, автори ВК обрали систему так званих «регіональних списків», що в умовах України означає балотування у 27 виборчих регіонах (як правило, ціла область) по 40-50 регіональних виборчих списків партій з від 5 до 15-25 і більше кандидатів у кожному списку. Розподіл мандатів між кандидатами (у межах кількостей, визначених за пропорційною системою), тобто – «відкритість» виборчих списків, реалізується у спосіб порівняння результатів голосування виборців за конкретних кандидатів, яких у кожному регіоні, на кожній виборчій дільниці пропонується виборцю для вибору у кількості 300-500, а може й більше осіб.

Саме ця особливість виборчої системи за ВК є його фундаментальною вадою, справжньою «бомбою» під виборчий процес парламентських виборів. Необхідно буде на кожній дільниці підрахувати додатково (до існуючого рівня) голоси для 300-500 кандидатів з 40-50 виборчих списків, внести усі відомості до протоколу дільничної виборчої комісії (ДВК), оформити 50 чи більше примірників і копій протоколу. Усі ці нововведення збільшують складність і трудомісткість відповідних виборчих процедур для членів ДВК у 10-20 разів (!) порівняно з нинішнім рівнем, який і так вже досяг критичної межі складності.

Рутинні процедури стануть важковирішуваними проблемами. Наприклад, протокол ДВК з одного аркушу формату А3 (4 сторінки А4) перетвориться на багатосторінкову брошуру з новими проблемами виготовлення, тиражування та забезпечення ідентичності і достовірності кожного примірника, кожної сторінки. І навіть така дрібниця, як запакування документів у разі додаткових 300-500 пакетів з голосами за кожного кандидата, які має підписати кожний член ДВК, стане для членів ДВК окремим тривалим мордуванням.

Не менші ускладнення виборчих процедур ВК передбачає для процесу прийняття виборчих документів від ДВК на засіданні окружної виборчої комісії (ОВК) та встановлення підсумків голосування в межах територіального округу. Зокрема - ускладнення, збільшення витрат часу у 10-20 разів (у зв'язку з 300-500 додатковими показниками) на обов'язкові процедури оголошення на засіданні ОВК відомостей протоколу ДВК та внесення їх до автоматизованої інформаційно-аналітичної системи «Вибори» або повторного підрахунку голосів виборців на окремій ВД.

Апофеозом технологічного абсурду стане складання зведеної таблиці результатів голосування в межах виборчого округу – обов'язкової частини протоколу ОВК. Матриця даних з 400-600 показників для 100-300 виборчих дільниць перетворить тривіальний протокол у товстезний том, а процес виготовлення, підписання і завірення кожної сторінки протоколу та десятків його примірників і копій – у багатоденний видавничий марафон.

Абсолютно очевидно, що такі колосальні, нелюдські ускладнення виборчих процедур встановлення результатів виборів, схожі на тортури для майже мільйона учасників виборів, виходять далеко за межі фізичних можливостей людини, з непередбачуваними наслідками для виборчого процесу. Очевидною є загроза технологічного хаосу і колапсу на заключному етапі виборчого процесу, схожого на гуманітарну катастрофу, та, відповідно, повної втрати довіри суспільства до результатів виборів, до виборів і демократі й взагалі.

«ЗРИ В КОРЕНЬ !» (Козьма Прутков)

Виникає закономірне питання – чому усі прихильники ВК так завзято підтримують його і намагаються нав'язати суспільству («с гибельным восторгом» як у В.Висоцького?), ігноруючи очевидні для усіх, начебто, бажаючих принципові недоліки і системні загрози ВК, серйозні ускладнення і заплутаність виборчих процесів для практично усіх учасників виборів?

Найперше очевидне пояснення – практично ніхто з цих прихильників просто не читав тексту проекту ВК, не знає його змісту, в тому числі – усі пересічні щирі симпатики, які ходять на масові акції з підтримки виборчої реформи або підтримують її у соцмережах, практично усі «експерти» (як правило, з грантозалежних чи біляпартійних організацій), політики, депутати і навіть дехто з формальних авторів законопроекту. А якщо й читали, то не аналізували, не моделювали елементарно різні ситуації застосування ВК. Або не мають достатнього досвіду та знань, щоб адекватно оцінити особливості ВК. Відповідно, такі прихильники не утруднюються заглибленням у деталі і не вступають у дискусії, сприймають на віру усі аргументи своїх кумирів на користь ВК, їх влаштовують агітаційні гасла та спрощені міфи, які, як конспективно зазначено вище, мають мало спільного з дійсністю. 

Безумовно, є й фахівці, які знають усі деталі і нюанси ВК, розуміють можливі наслідки його використання. Тобто, усвідомлюють, що роблять, коли генерують ідеї і правові механізми для ВК та міфи і рекламні штампи про його переваги. Але й вони не вдаються до детальних публічних пояснень, уникають дискусій щодо хоча б найважливіших особливостей ВК та моделювання іх застосування. Не виключено, що з метою приховати справжню мету тих чи інших нововведень. Можливо, тому й обмежуються лише посиланнями на свій фах і досвід як на єдиний аргумент або абстрактними відмовками («так вирішило “громадянське суспільство”!»; «так роблять в інших країнах»; «чим ми гірше Польщі чи Естонії?» тощо).

Можна, звичайно, дивуватися чи навіть обурюватися барській байдужості й феодальній зверхності ідеологів ВК у ставленні до членів виборчих комісій та інших учасників виборів і тяжкості їх праці як до робочої худоби («зроблять, що звелять, їм же партії чи кандидати приплачують гроші»). Проте подібна філософія є скоріше типовою для сучасної політичної еліти країни. Більш важливим є з'ясування ключового питання - заради ж якої «світлої» мети насправді затівається цей фантасмогоричний експеримент у формі запровадження ВК? Якщо, як можна було побачити, жодна з рекламованих цілей ВК реально не досягається, практично для усіх учасників виборів різко погіршується якість виборчого процесу, зростає його складність і заплутаність, а усі ці «здобутки» ВК передбачає забезпечити нереальним, замежним ускладненням у гігантських масштабах виборчих процедур встановлення результатів виборів.

Керуючись правилом Дж. Пірпонта Моргана («У людини завжди бувають два мотиви для кожного вчинку: один, який красиво виглядає, и другий, справжній»), мусимо визнати, що, як показано вище, усі публічні аргументи на користь переваг ВК, які доводилося чути, це – те, що красиво виглядає. І про нові обличчя (кандидатів), і про права виборців, і про відкритість списків, і про знищення мажоритарки, підкупу виборців тощо і тощо. А справжні мотиви – у відповіді на питання стародавніх римлян «cui bono ?» (лат. – «кому вигідно? у чиїх інтересах?»).

ФЛЕШ-АТАКА «ТЕЛЕЗІРОК»

Висновок про головного бенефіціара вигод, які дає виборча система у ВК (у редакції законопроекту № 3112-1), є неочевидним на перший погляд, але однозначним, якщо змоделювати застосування ВК. Серед усіх категорій учасників виборів, які явно програють, образно кажучи, від впровадження ВК (виборці, кандидати, члени виборчих комісій, спостерігачі, організатори виборчих кампаній), є одна, яка отримує очевидні нові переваги перед гіпотетичними конкурентами у виборчій боротьбі. Це – політики, кандидати у депутати з розпіареною медійною впізнаваністю, широко відомі політики-«телезірки». 

ВК не передбачає утворення виборчих фондів у окремих кандидатів для проведення передвиборної агітації, що ідеологи Кодексу вважають однією з найважливіших і недоторканих його новел. Відповідно, ВК не передбачає будь-яких правових механізмів легального ведення індивідуальної агітації окремими кандидатами на свою підтримку. У надзвичайно складних умовах ведення агітації (гігантська територія виборчого регіону – ціла область, тисячі виборчих дільниць і кілометрів доріг, сотні сіл, десятки міст, мільйони виборців, 300-500 кандидатів для вибору на кожній виборчі дільниці) ця особливість формуватиме нову специфіку, іншу природу самих виборів як таких.

По-перше, для виборців набуває рис абсурду сама суть персонального вибору – з 300-500 кандидатів і практично наосліп, що дискредитує ідею «відкритих» партійних списків. А, по-друге, колосальні неконкурентні преференції, непереборні переваги перед своїми німотними партнерами у регіональному виборчому списку кандидатів (в тому числі – так званими новими обличчями) фактично отримають розпіарені до виборів політики, кандидати-«телезірки». Причому, чим менше буде агітації за окремих кандидатів під час виборів, тим вище особисті шанси на мандат у кандидатів з найбільшою до-виборчою «медіа-історією».

На користь цього висновку свідчить і дружня (хоча не дуже аргументована і шаблонна) підтримка ВК з боку якраз «телезірок» з різних професійних цехів – не тільки чинних депутатів і політиків, а й «експертів», журналістів тощо, які, очевидно, не позбавлені амбіцій легкої політичної кар'єри (а чим вони гірші колег, які сьогодні засідають у парламенті?!) і, більше інтуїтивно ніж аналітично, відчувають, що ВК дарує шанс.

Тобто, виглядає, що супер-переваги у боротьбі за депутатський мандат, які виразно отримують кандидати-«телезірки», і є тією самою над-ідеєю, тим самим «справжнім» мотивом просування законопроекту № 3112-1 його адептами. Причому мотивом настільки, напевно, привабливим, що затьмарює об'єктивну і відповідальну оцінку усіх системних небезпек і загроз від застосування ВК, в тому числі – перспективу технологічних потрясінь.

Відтак суспільно-політична суть головної ідеї ВК виглядає як намір політичних груп за новою ознакою (політики-«телезірки») по-дорослому «відкусити» від «пирога» особливих електоральних можливостей. Тобто, замість радикальної реформи виборчого законодавства – знову своєрідна політична «батрахоміомахія», спроба банального переділу неправедного ресурсу привілеїв у виборчому процесі. Замість повернення повноти реалізації виборчих прав їх єдиному конституційному носію – виборцям, громадянам, народу України – ВК пропонує тему «поділитися» нинішнім фактичним розпорядникам цих узурпованих прав – володільцям політичних, фінансових, адміністративних та інших вагомих ресурсів.  

«ПЕ-РЕ-МЕН ! ТРЕБУЮТ НАШИ СЕРДЦА !» (Віктор Цой)

У той же час стан країни дійсно вимагає реальної реформи виборчого законодавства, виборчої системи як основної складової, серцевини політичної реформи - головної і необхідної передумови цивілізаційного поступу країни. Як і 30 років тому потрібний не «косметичний макіяж» політичного режиму чи рокіровки отримувачів виборчих привілеїв, а глибинні зміни базисних відносин у суспільстві, не просто «нові обличчя», а – реальні зміни якості влади, її реальна підконтрольність і підзвітність суспільству, реальна переорієнтація з егоїстичних корпоративних цілей на загальносуспільні інтереси і цінності. 

Потрібний реальний злам партократично-олігархічної системи і повернення реального народовладдя (демократії) як фундаментальної державоутворюючої основи відповідно до вимог ст.ст. 1, 5 Конституції України (КУ). Потрібно повернути інституту виборів їх високе конституційне призначення – практично єдиного інструменту здійснення влади народом (ст.69 КУ). Відповідно, новий виборчий закон має забезпечити під час виборчого процесу справжнє повновладдя громадян («єдиного джерела влади») – перш за все, повноту реалізації усіх виборчих прав виборців з повним дотриманням конституційних принципів і свобод, зокрема - загального, рівного і прямого виборчого права (ст.ст. 71, 76 КУ). 

Досвід подій 30 років тому свідчить, що саме реальна реформа основ виборчої системи може мати суспільно-політичний ефект термоядерної потужності. Після ялових реформ «ускорение»-«гласность»-«перстройка» саме конституційна реформа 1988 р., перш за все - коротка поправка щодо забезпечення свободи висування кандидатів на виборах, мала наслідком тектонічні зміни в усіх сферах життя колишнього СРСР. Перші реально вільні вибори 1989 р. і 1990 р. вивільнили колосальну суспільну енергію і спричинили революційні реформи. Усього за три роки - від 1 грудня 1988 р., дня прийняття поправки до Конституції СРСР, до 1 грудня 1991 р., дня проведення референдуму на підтримку Акту проголошення незалежності України - відбулися глибинні історичні трансформації, які змінили Україну, колишній СРСР і світ, кілька справжніх революцій в країні, зокрема – державного устрою, політичної, економічної та ідеологічної систем.

Певне deja vu щодо внутрішньої глибинної суті і характеру суспільно-політичної ситуації, процесів і відносин в сьогоднішній Україні породжує надію й очікування революційних перемін, в тому числі - шляхом прийняття справжнього реформаторського виборчого закону.

«ІДЕАЛЬНИЙ»/«ПРІСНИЙ» ЗАКОН ДЛЯ УКРАЇНИ

Платформою радикальної реформи виборчої системи цілком може бути проект закону «Про вибори до Верховної Ради України» (ЗВВРУ), підтриманий АНДУ. (Повний комплект матеріалів див тут).

ЗВВРУ є цілісною системною розробкою на основі нового світоглядного підходу, нових ідей і оновлених редакцій чинного закону. Проект містить комплекс конкретних правових механізмів усіх основних виборчих процедур, що забезпечують, перш за все, повноту реалізації усіх виборчих прав виборців, що складають «виборче право». Забезпечується, зокрема, повна свобода і повнота реалізації права висувати усі кандидатури у виборчому процесі в т. ч. шляхом самовисування (кандидатів у депутати, членів виборчих комісій, спостерігачів), повнота права, в т. ч. прямо і безпосередньо, вести агітацію та брати участь у фінансуванні виборчої кампанії. А, найголовніше, передбачається визначати усі результати виборів виключно на підставі прямого волевиявлення виборців, «закритих» списків немає.

ЗВВРУ пропонує оригінальну виборчу систему – персоніфіковану пропорційну, дещо схожу із системою виборів до Бундестагу ФРН та місцевих виборів в Україні 2015 р. Але, з суттєвими змінами, які забезпечують повне дотримання вимог Конституції України та обраного доктринально-світоглядного підходу. Передбачається повна свобода і поліваріантність висування кандидатів, усі кандидати балотуються одночасно у багатомандатному окрузі у відповідних виборчих списках та в одному з 300 місцевих округів. Виборці голосують двома бюлетенями – за виборчий список у багатомандатному окрузі та за конкретних кандидатів – у місцевому. Загальний політичний результат виборів – кількість мандатів для кожного виборчого списку кандидатів – визначається результатом голосування у багатомандатному окрузі за правилами пропорційного представництва, абсолютно тотожно системі, передбаченій ВК. В межах цих кількостей мандатів, отриманих виборчими списками, персональні мандати отримують кандидати з найкращими особистими результатами у місцевих округах. Переможець голосування у місцевому окрузі отримує прямий мандат.

На наше переконання, ця виборча система – єдиний можливий компроміс, що забезпечує дотримання вимог трьох принципових чинників: а) дотримання усіх вимог КУ щодо виборчих прав громадян; б) непереборного прагнення усіх політичних лідерів проводити вибори виключно за пропорційною системою; в) неприпустимості ускладнення виборчих процедур. Виборчий процес буде мати для виборців і членів низових виборчих комісій технологічний характер подібний останнім виборам, не складніше. Але інтерпретація результатів голосування принципово змінить політико-правову суть виборів і, відповідно, природу, походження депутатського мандату і, відтак, мотивацію майбутніх дій і рішень депутата.

Проект містить низки нових правових механізмів щодо забезпечення рівних правових можливостей партій, кандидатів, виборців під час агітації, у фінансуванні виборчої кампанії, а також посилення правових можливостей захисту прав учасників та чесності виборів під час голосування та встановлення результатів і підсумків голосування. Крім того, пропонується спрощення без шкоди для чесності виборів деяких надміру складних процедур. 

З певною частинкою самоіронії можна сказати, що цей проект – «ідеальний» для України. У нього є один суттєвий «недолік» – ЗВВРУ не надає жодних привілеїв, жодних нечесних переваг жодному суб'єкту виборчого процесу, жодній партії чи особі. Тому для діючих депутатів, навернутих до «аксіоми Лавриновича», такий «прісний» проект буде, ймовірно не до вподоби. Але вибори, виборчий закон це не забавка і не спортивно-політична гра виключно для вузького добірного кола достойників. Вибори – це спосіб здійснення влади народом («єдиним джерелом влади»), а виборчий закон – це технологія здійснення цієї влади. Тому майбутнє виборче законодавства – це справа кожного громадянина України, який має право голосу. Вона стосується кожного! Нам її й вирішувати!

Олександр Барабаш, віце-президент Асоціації народних депутатів України

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-