Розірвати розірване, або Як договір про дружбу з РФ став не вартим паперу, на якому написаний

Президент Порошенко під час виступу на безпековому форумі в Києві заявив, що запропонує Верховній раді переглянути Договір про дружбу і співробітництво з Російською федерацією, а саме виключити з нього окремі статті – про стратегічне партнерство та про співпрацю з Росією у військовій галузі. Цією заявою Президент знову активізував дискусію щодо збереження дипломатичних стосунків з агресором. І не лише.

Мабуть усі без винятку сучасні українці давно чекали розірвання цього договору, тому заява Порошенка викликала певне збентеження – чому розірвати договір лише частково, а не повністю? Або ж чому така ініціатива з’явилась лише на п’ятому році війни? Втім, це позиція не лише Президента і вона така: договір не можна розривати повністю, адже він містить кілька важливих для України положень, зокрема ті, в яких йдеться про повагу до територіальної цілісності та підтвердження непорушності існуючих між ними кордонів. А як же той очевидний факт, що Росія вже 4 роки як наплювала на договір, продемонструвавши бандитську зневагу до кордонів і суверенітету України?

А чи можна взагалі розірвати договір «частково»? Дипломати кажуть, що це виключено. Зокрема, колишній генеральний консул України в Стамбулі та Единбурзі Богдан Яременко заявив, що відповідно до норм міжнародного права двосторонні договори розірвати можна лише повністю. Частково, тобто відмовитись виконувати окремі положення можна лише якщо це передбачено в самому договорі. І такого пункту в Договорі про дружбу і співробітництво України з Росією – немає.

Щоб розібратись в правових нюансах скандалу навколо Договору про дружбу з РФ, Укрінформ звернувся до українського дипломата, Надзвичайного та Повноважного посла України в Білорусі в 2010-2011 роках Романа Безсмертного.

- Романе Петровичу, чи можна з юридичної точки зору розірвати частину такого договору?

- Договір про дружбу і взаємовідносини з РФ належить до категорії договорів, в яких передбачена процедура періодичного продовження, яка діє за принципом замовчування. Тобто, якщо сторони не заперечують, то дія договору продовжується. Але такі норми, виходячи тексту договору, діють лише коли його зміст виконується.

Крім того, на сьогоднішній день відповідно до факту, а не до формального тлумачення будь-якої із сторін, країни знаходяться у стані війни. І це підтверджено як внутрішніми правовими і політичними заявами з боку Російської Федерацію як агресора, так і міжнародними політичними і навіть судовими рішеннями, якими Росія також визнається агресором.

За таких умов, договори, зі змістом, що не відповідає суті поточного моменту, не вважаються дійсними. Тобто вони вважаються розірваними з моменту початку процедури чи дій, які порушують зміст договору. Це означає, що з моменту початку агресії всі угоди, що укладались щодо партнерства, взаємодії, дружби – втрачають дію автоматично. Так само, як мали б бути розірвані і дипломатичні відносини. І це не політичне тлумачення, а юридичний факт, який визначає у відповідності до міжнародного права і міжнародної традиції те, що країни перебувають у стані війни. Тому можна вважати цей договір не дійсним. Цей договір також не може бути аргументом в судах, адже з моменту початку війни він припинений.

Тому дискусія, яка ведеться – чи розривати договір, чи не розривати, чи розривати частково – це суто політична дискусія, яка спрямована на внутрішнього споживача.

- А як же з дипломатичними відносинами?

- Країни, які знаходяться у стані війни, можуть зберігати посольства з різних причин – економічних або політичних. У відповідності до Віденської конвенції стосунки країн, між якими ведеться війна, вибудовуються на міжнародному праві. Якщо, наприклад, фактично дипломатичні відносини розірвані через війну, це не означає, що посольство і дипломати мають виїжджати. Віденська конвенція дозволяє їм здійснювати свої повноваження. Хоча вони можуть і покинути країну, з якою ведеться війна, в такому разі вступає в дію правова традиція, коли відбувається заміщення функцій та збереження майна іншою країною, наприклад, Швейцарією.

- Очевидно, що повністю обривати зв’язки з РФ немає можливості. То на яких умовах мали б підтримуватися стосунки між Україною та Росією саме зараз?

- В цій ситуації українській стороні належало б ініціювати переговорні процеси, і при бажанні говорити про укладання нової угоди, яка, по-перше, вирішила б питання припинення війни, а по-друге, регламентувала б стосунки на перехідний період, до моменту укладання нового договору, якщо таким буде рішення сторін.

Тоді буде абсолютно чітко визначено правовий статус обох сторін і зникне подвійне тлумачення, про яке ми зараз говоримо. Адже формально між країнами ведеться війна, а юридично країни перебувають в якомусь незрозумілому статусі – ні війни, ні миру. Адже не випадково в документах, прийнятими парламентом, не вживається термін "війна", але Росія називається агресором.

- А чи були такі випадки в міжнародній практиці?

- Якщо обидві сторони вважають, що на даному етапі конфлікт дійшов до ситуації, коли можна вступити в переговори і укласти якийсь перехідний документ – це можливо. І такі випадки були не один раз, коли країни у стані війни укладали договори – на багатосторонній основі, на двосторонній основі, за посередництва міжнародних та інших організацій. Такі практики застосовуються. Але сам факт таких переговорів буде ще одним доказом того, що попередні двосторонні угоди фактично припинили дію.

- Петро Порошенко серед усього іншого пропонує денонсувати пункт про співпрацю з Росією у військовій сфері. Виходить, в інших Україна може продовжувати співпрацю з ворогом?

- Навіть це ваше запитання говорить про політичний характер цієї дискусії. Між країнами ведеться війна, і якщо та чи інша сторона вчинятиме певні політичні чи економічні кроки – їх можна розцінювати або як зраду своїх інтересів на користь іншої сторони, або як перемогу, якщо вони принесли країні якісь вигоди.

Звідси й дискусія щодо торгівлі під час війни, хоча мало б бути все однозначно: якщо б в результаті такої торгівлі економіці Росії було завдано шкоди, то такі дії українських посадовців, фізичних або юридичних осіб треба було б вважати подвигом. Але якщо в результаті було, навпаки, нанесено шкоду українській економіці, армії або громадянам – це зрада батьківщини. Тож треба розбиратися, але це вже не міжнародне право, а державне – кримінальне, адміністративне абощо.

- Президент також запропонував офіційно припинити участь України в органах Співдружності незалежних держав. Чи можуть з цим виникнути якісь складнощі?

- Україна ніколи не була членом СНД, знаходилась там лише на правах спостерігача, і жодного разу не ратифіковувала жодних документів. Ми підписували лише окремі багатосторонні угоди в рамках СНД. Україна може без проблем вийти з тих угод. Це визначається інтересом країни – якщо він є, треба виходити.

Ви зараз в підтексті мені говорите, що СНД – читай, Росія. Але юридично в рамках СНД багатосторонні угоди укладались за принципом рівності кожної із сторін. І там є угоди, наприклад, із співробітництва в сфері зв’язку, з яких Україні варто було б вийти.

Зауважте, угоди в рамках СНД – не двосторонні, з країнами Співдружності ми не перебуваємо в стані війни. І Україна може спокійно з них вийти. А у випадку двосторонньої угоди з країною, яка проти нас воює – факт ведення воєнних дій означає припинення такої угоди.

Микола Романюк, Київ