Чому Курт Волкер став таким балакучим?
Спеціальний представник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер, перед тим як зустрітися завтра в Дубаї з помічником президента РФ Владиславом Сурковим, завітав до Києва. Особливістю цих його відвідин України стала надвисока медійно-публічна активність пана Курта. За два дні він провів купу зустрічей - від Президента України до нещодавно звільнених з російського полону українських військових. У цей перелік увійшли також секретар РНБО Олександр Турчинов, начальник Генерального штабу Віктор Муженко, лідери “Опозиційного блоку” пп. Льовочкін та Бойко, низка опозиційних та просто депутатів Верховної Ради. І це тільки ті зустрічі, про які сказано публіці. Волкер також не скупився на інформацію для журналістів, дав інтерв'ю російській службі ВВС, Радіо Свобода, Deutsche Welle. Єдине, чого не зміг зробити спецпредставник із запланованого — побувати на Донбасі, близько до фронту — завадили “несприятливі погодні умови” (пояснення посольства США в Україні).
Зазвичай дипломати, яким доручена така делікатна місія, як перемовини щодо “гарячих” конфліктів, воліють із зрозумілих причин більше мовчати. А Курт Волкер говорить справді багато. Щоправда, коли тільки починалися його зустрічі з Сурковим, він поводився, як і належить, дуже стримано з журналістами. Сурков тоді був балакучіший. А тепер — зовсім навпаки. Волкер не тільки охоче спілкується зі ЗМІ, а й дає жорсткі й однозначні оцінки, які аж ніяк не можуть подобатися Росії — іншому учаснику “делікатних” перемовин. Приміром, Волкер вкотре повторив, що Росія є учасником конфлікту, а не посередником, що врегулювання на Сході України залежить насамперед від бажання Росії, що якби таке бажання було — досягти цілковитого миру можна за 12 місяців, що “це, безумовно, не громадянська війна”, що російськомовні громадяни України страждають тільки там, де їх взялася захищати збройно Росія, і ще багато подібних вкрай неприємних для Росії висловлювань дозволяє собі спецпредставник держдепу США.
Звичайна логіка підказує, що принаймні перед самою зустріччю з опонентом не варто його сердити, дратувати, злити. Якщо, звісно, розраховуєш домовитися. Навіщо за день до зустрічі заявляти ось таке: “Росія сподівалася привести до влади більш дружній уряд в Києві, щоб утримати Україну в сфері свого впливу, але це спричинило протилежний ефект. Все завершилося трагедією, оскільки дуже багато людей постраждали внаслідок цього конфлікту. Більше десяти тисяч людей загинули і понад мільйон людей стали вимушеними переселенцями, проте Росія своїх цілей в Україні не досягла"? Тобто, фактично звинувачувати Росію у смерті “більше десяти тисяч людей”. Йдеться не про те, правда це чи не правда (звісно, правда), а про те, чи варто напередодні перемовин публічно проголошувати цю правду.
Пояснень багатослівності Волкера може бути кілька, але тільки не його наївність, недосвідченість, нерозуміння. Безумовно, є цілком прагматична виправдана причина такої поведінки.
Можливо, Волкер жорсткими оцінками дій Росії намагається заперечити побоювання, що США та Росія спробують домовитися за рахунок України. “США не будуть вести переговори про Україну без України”, - підкреслює він. Можливо, він вважає, що максимум інформації про війну на Донбасі у публічному просторі потрібен, аби у Європі та світі не знижувалася увага до неї, щоб проблема, якою наразі він займається, залишалася, як-то кажуть, на порядку денному.
Але одне можна стверджувати напевне: “балакучість” Волкера означає, що у нього нема сподівань на те, що завтрашня зустріч з Сурковим дасть позитивний результат. Вже очевидно, і сам Волкер про це говорив ще у грудні (“крок назад”), що сторони міцно стоять на своєму (зокрема, щодо бачення ролі миротворців ООН), компромісу не видно, і цей глухий кут зробити ще глухішим відвертими розмовами із журналістами просто неможливо.
Звісно, це не означає, що і Волкер, і Сурков не бачать сенсу далі зустрічатися. По-перше, не вони одні це вирішують, по-друге — якщо не вирішити щось, то просто поговорити американцям і росіянам завжди є про що. А тим часом американці, схоже, вдаються до нового способу тиску на Росію: багато розказувати у публічному просторі, що Росія — агресор, що Росія тримає на Донбасі війська, що мирне врегулювання залежить виключно від політичної волі Кремля тощо. Щоб був такий собі світовий громадський осуд. А він здорово допоможе зберігати і посилювати санкції проти Росії в умовах, коли Кремль розраховує протриматися у своїй непоступливості, поки прихильники скасування санкцій, яких чимало у Європі, переважать.
Що ж, це цілком адекватна реакція на вперте небажання Кремля відмовитися від своїх “завоювань” в Україні, здобутих брутальним порушенням міжнародного права, очевидною збройною агресією та цинічною державною політикою брехні. І відповісти Росії на цей “прожектор”, який виводить з тіні всі її ганебні дії, вже нічим. Час, коли російській брехні вірили, минув. Репутація вже не та.
Юрій Сандул, Київ
