Вішалка Верховного суду

Вішалка Верховного суду

Блоги
2370
Ukrinform
За Станіславським, театр починається з вішалки.

Саме тому в кожній реформі, кінцевому «ітого» має передувати відповідальний етап кристалізації цього результату. В реформуванні силового блоку цим основоположним принципом знехтували с самого початку, імлементувавши в прогнилу систему іноземний досвід: міліцію нашвидкуруч переатестували і перевдягнули, а Збройні Сили перевдягнули і піднавчили інструкторами. В результаті маємо химерне поєднання провідного досвіду з напівсовковими традиціями, і що з цим робити – не зрозуміло нікому. Але менше з тим, поскільки розмова не про силовиків, а про чи не найбільше болото країни – судову систему.

Суди, як одна з основоположних гілок влади в уявленні пересічного громадянина, вже давно перетворилася на систему, в якій рушійною силою є не закон, а його правильна трактовка після необхідної мотивації недоторканої особи в мантії. Розірвати це зачароване коло мала ґрунтовна реформа, перш за все Верховного суду (бо ж ми впевнені, що риба гниє з голови).

Рік тому, Верховна рада України ухвалила, окрім іншого, переможні прикінцеві положення до закону «Про Судоустрій і статус суддів», які чітко визначали строки обрання членів Верховного Суду – 6 місяців з дня набрання чинності норм закону.

Оскільки закон набрав чинності 30 вересня 2016 року, то за якою методикою не рахуй, але в кінці березня 2017 суд мав би бути сформований. Принаймні так випадає, якщо користуватися григоріанським календарем, однак в Вищій кваліфікаційній комісії, яка опікується проведенням конкурсу на посади суддів ВСУ, календар свій, окремий. Інакше чим пояснити факт грубого не виконання закону? Халатністю і безвідповідальністю? Хотілося б вірити, проте на думку чомусь спадає інше – затримки у призначенні суддів Вищого суду мають всі ознаки свідомої провокації.

24 березня 2017 року голова ВККСУ Сергій Козьяков, під час кругового столу щодо українських реформ у Відні переможно звітував, що нарешті феміду в Україні представлятимуть не тільки судді, але і науковці з адвокатами, яких оцінюватимуть за трьома основними критеріями: компетенція, професійна етика та доброчесність (для останнього навіть створили спеціальний дорадчий орган при ВККСУ – Громадську раду доброчесності».

Однак, в переможних реляціях на тему формування в Україні незалежної та професійної судової системи Сергій Козьяков забув згадати один важливий аспект – недотримання строків формування Верховного Суду, визначених законом і навіть орієнтовним планом самої ВККСУ, що ставить під сумнів увесь спектакль навколо цього формування.

Скажімо в практиці Європейського суду з прав людини існує чимало прецедентів, які вказують на можливість оскарження рішень суддів, призначених на посади з порушенням внутрішнього законодавства та оскарження самого факту призначення такого судді. Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово посилався на ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує право на «суд, установлений законом».

Голова ВККСУ Сергій Козьяков і навіть цілий заступник голови АП Олексій Філатов в цьому проблеми не бачать, що і не дивно, оскільки вони є давніми друзями, ще по роботі у юридичній фірмі «Проксен» в середині 90-х. Мабуть саме завдяки цій дружбі, Вища кваліфікаційна комісія за мовчазної згоди Адміністрації Президента продовжує закладати в процедуру обрання суддів Верховного Суду зерна смути.

Окрім свідомо «прогавлених» строків обрання суддів, сама конкурсна процедура викликає низку запитань. Скажімо, для чого комісія спочатку відсіює кандидатів на посади суддів, які набирають менше встановленого мінімального балу на першій стадії конкурсу, а потім не застосовує аналогічне рішення по відношенню до другої стадії, більше того, заявляє про обчислення загального балу на основі двох стадій першого етапу? Навіть для неозброєного ока стає очевидним, що на першій стадії відсіюються всі не цікаві кандидати, після чого ВККСУ та АП починає проробляти інших, надаючи їм переваги з виходу до другого етапу – психологічному тестуванню та співбесіди, яке планувалось провести 4-15 квітня.

Однак і цієї смути Кваліфікаційній комісії виявилось замало і вона розпочала другу спробу анкетування кандидатів, шляхом розсилання їм «листів щастя», з запитаннями, які мають до доброчесності таке ж відношення, як морська свинка до моря: чи були ви помічені у стані алкогольного сп’яніння за кермом, чи перебувають ваші родичі в бандформуваннях ЛНР та ДНР, чи скаржився хтось на вас за лайку і грубість?

Зрозуміло, що Громадська рада доброчесності при ВККСУ хоче якось пояснити громадськості і, насамперед собі, необхідність свого існування, але ж не треба перегинати палицю і стрімко еволюціонувати з ради доброчесності в раду пошуку здорового глузду.

Жарти-жартами, але весь цей процес все більше починає нагадувати браконьєрську ловлю осетра на нересті, причому в ролі ведмедя виступає Адміністрація Президента, яка бажає у підсумку отримати ручних суддів з бездоганною репутацією. Нонсенс? Аякже. У нас чи не всі реформи такі.

Євген Шаян

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>