Путін сам є ковалем свого нещастя

03.01.2017 18:49 2351

Кремль розколов американську еліту, чим породив собі в США смертельного ворога 

Візит до Києва Джона Маккейна,  Ліндслі Грема і Емі Клобушар – трьох американських сенаторів - був чи не найпозитивнішою політичною новиною в Україні у переддень Нового року. Сенатори наговорили чимало приємних для українців слів, суть яких можна висловити в короткому «Оборудки з Путіним не буде!». Тобто, Україну Путіну американці не віддадуть. Загалом, про Росію і Путіна ми почули від американських гостей тільки суворі й безкомпромісні слова.

Але: чи є позиція Маккейна, Грема та Клобушар переважаючою в американському істеблішменті?

У будь-якому разі США спробують домовитися (в сенсі вирішити проблему) з Путіним, це очевидно. У принципі, наразі ніхто в США не проти цього, адже всім зрозуміло, що агресивну активність Кремля треба зупиняти, далі зволікати, розмірковувати, обирати варіант дій вже неможливо. Як казав один герой Жванецького, «надо уже что-то решать!» Зміна президента США – чудовий привід для цього.

Однак головне суперечливе питання: як саме і, відповідно, про що саме домовлятися з Путіним? Шукати компроміс, тобто залишити Росії якусь частину її збройних завоювань за останні три роки (Крим, Донбас, Сирія), чи, застосувавши усю економічну міць і вплив у світі США, змусити її як мінімум повернутися до статус-кво 2013 року, як максимум – залишити в спокої ті держави – колишні республіки СРСР, які не згодні бути зоною впливу Москви.

Схоже, Трамп представляє першу, «компромісну», позицію щодо Росії, Маккейн (образно) – другу, «безкомпромісну». Схоже, також, що суперництво цих позицій стає незвично жорстким і незвично публічним як для США.

Наївно вважати, що позиція Трампа пояснюється тим, що, як про це сьогодні багато і залюбки пишуть-натякають, КДБ-ФСБ ще з 1987 року давно і успішно «працює» з ним, і Трамп є мало не штатним російським шпигуном. Якби ж то було все так просто! На жаль, позиція Трампа – це позиція частини американської політичної та бізнесової еліти, яка вважає (спрощено), що Росія наразі не є для США ворогом № 1, ним є – ні, не ІДІЛ, - а Китай. Відповідно, з Росією треба замиритися, щоб, по-перше, мати одного, а не двох ворогів (тобто, щоб не було «війни на два фронти» - обов’язкове правило будь-якої стратегії), по-друге – використати Росію як молодшого партнера у протистоянні Китаю. І задля реалізації такої глобальної стратегії США віддати Путіну якийсь Крим чи навіть всю Україну – не вельми велика плата.

Погодьмося, у такому підході Трампа і тих, хто за його спиною, до реалій світової політики є своя логіка. Інша справа, що Україні вона аж ніяк не може подобатися. Нам до серця позиція опонентів Трампа, котрі, теж логічно, вважають, що Росія, принаймні – сьогодні, більш небезпечна, ніж Китай, що сила Китаю та його райдужні перспективи на найближче майбутнє сильно перебільшені, що Росія ніколи не стане активним помічником США у грі проти Китаю, бо насправді вже дуже від Китаю залежна. Відповідно, такі як Маккейн вважають, що Росію треба негайно і жорстко «ставити на місце», що кардинальне вирішення «російської проблеми» з позиції сили зміцнить позиції США у світі настільки сильно, що дозволить їм впевнено вирішувати будь-яку світову проблему, з китайською включно.

Прибічники жорсткої політики щодо Росії застосували у згаданій суперечці справді убивчий аргумент: Росія здійснила агресію не тільки проти України чи Сирії (країни, до яких байдуже більшості американських обивателів), а й проти самих США. Йдеться про втручання за допомогою хакерів у внутрішні справи США, конкретно – у політичне змагання за посаду президента. Таке проігнорувати американський істеблішмент просто не може, якраз тут американський обиватель може сказати своє вагоме слово. Санкції, які ввів проти Росії 29 грудня президент Обама, не просто болючі для Путіна, вони є дуже серйозною перешкодою для самого Трампа, бо буквально в’яжуть йому руки, позбавляють маневру у майбутніх перемовинах з Путіним.

У Києві американські сенатори, зокрема – Маккейн, відкрито говорили, що американський конгрес не дозволить Трампу скасувати чи пом’якшити антиросійські санкції. Навіть більше – введе нові, а якщо Трамп не підпише відповідного указу, то обійдеться і без цього – рішенням двох третин членів Конгресу. Взагалі-то, це рідкісне явище, коли американські законодавці за кордоном говорять про намір протидіяти політиці президента США. Воно відбиває незвично високу напругу нинішніх політичних суперечок всередині США.

Трамп поки що вперто не сприймає жорстку антиросійську, або точніше – антипутінську, позицію частини американського істеблішменту. 2 січня майбутній прес-секретар Білого дому Шон Спайсер заявив, що «здається, там не буде переконливих доказів»  того, що Москва стоїть за хакерством під час виборів. Він мав на увазі спільну доповідь розвідслужб США про причетність Росії до хакерських атак на системи американських структур під час президентської кампанії. Та й сам Трамп 1 січня висловив сумнів у тому, що до кібератак причетні російські хакери: «Це міг бути хтось інший».

Зовсім скоро ми побачимо, чи витримає команда Трампа натиск її політичних опонентів. Але якщо навіть Трамп, після зустрічі з керівниками американських спецслужб, яка має відбутися найближчими днями, продовжить стверджувати, що переконливих доказів російського втручання нема, то конфлікт всередині американської еліти лише загостриться.

Парадокс: саме цього – розколу в американському істеблішменті  - добивався Путін, коли втручався у внутрішні американські політичні процеси. І ось мети досягнуто, але саме цей розкол віщує смертельну небезпеку для нього самого: у США виникла надпотужна антипутінська сила, і коли вона врешті-решт візьме гору над Трампом (а це тільки питання часу, бо Росія не зможе утриматися від того, щоб не підкидати для опонентів Трампа нові докази свого агресивного втручання у внутрішні справи США), ось тоді Путіну і справді буде погано. Дуже погано.

Юрій Сандул. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-