Світ утратив орієнтири поступу

Епоха докорінних суспільних змін — це не час марень і глибоких снів, бо, як писав колись російський містик-публіцист Олексій Хомяков, "реальність як півень: коли ти бачиш найсолодші сни, обов'язково розбудить тебе своїми криками".  Ось і Україні цей півень прокричав два роки тому в Криму, а далі й у Донбасі. І прокинулись ми не просто в умовах розв'язаної Росією "гібридної війни". Сталося те,  що передвіщав Тарас Шевченко: "І в вогні її, окраденую, збудять".

                                            Крик «червоно півня»

Будьмо мужніми визнати: не була б Україна настільки окраденою — не було б таких жахливих наслідків російської агресії.  Не тішить нас і міжнародна ситуація "гібридного миру". Світ майже втратив орієнтири поступу і притлумив свою гуманітарну складову. Час від часу нагадує про себе "дуга нестабільності" від Північної Кореї до Малі, від Бразилії до Болгарії і від Греції до Occupy Wall Street у США. Напруга терористичних актів пронизала різні суспільні системи, формації і цивілізації — у тому числі й демократичні. Глобальне політичне пробудження, яке провістив свого часу Збігнєв Бжезінський, стало в наші дні банальною повсякденністю. Конфлікти виникають у світі постійно, і цьому немає ради. 

Крик "червоного півня" пролунав уже й над дрімотною Європою. Після вибухів у Парижі й Брюсселі прокинулися від сну не лише депутати Євросоюзу й чиновники НАТО. Свій вітер у паруси під гаслами "антитерористичного інтернаціоналу" всіляко намагається ловити й Росія. Та от халепа: заступник генерального секретаря НАТО Олександр Вершбоу категорично відмовився піти на поступки Росії щодо Криму, не "купившись" на її заклики.  Чи означає цей крок згортання боротьби з тероризмом? Аж ніяк. Але поняття "тероризм" (а таких у світі понад сто!), очевидно, потребує свого переосмислення. Нині це вже не вузькоспрямований сегмент небезпеки, а явище глобального й гібридного статусу. З одного боку, сучасний тероризм є інструментом впливу дуже багатих людей, котрі використовують бідних і дуже бідних як знаряддя (Олег Покальчук).  Але так само слушно й те, що для бідних — це акт відчаю, коли культ смерті протиставляється ненажерливому золотому тельцю. Із цього погляду тероризм — лише зовнішній симптом недуги. 

                                         Зяюче соціальне провалля

Глибинні ж соціальні її прояви дослідники зафіксували ще два десятиліття тому поняттям "прекарність". А носія цього феномену — прекаріат — нині позиціюють як альтернативу пролетаріату, як нового гробаря буржуазії.  Прекаріат: зяюче соціальне провалля.  Вважається, що термін "прекаріат" увів у вжиток (апелюючи до античності) професор соціології Мюнхенського університету Ульріх Бек. Поняття походить від латинського precarious — ризикований, нестабільний, ненадійний, загрозливий. У підсумку в суспільних науках прекаріатом почали називати людей, яким нав'язано ненадійну, нестійку, непостійну трудову зайнятість.

Звідси ще один термін — "прекарітет", що означає юридичне оформлення таких неповноцінних, з обмеженням прав найманого працівника, трудових відносин, які можуть бути припинені в будь-який час.  Отже, йдеться про проблему соціальної нерівності, що досягла в сучасному глобалізованому світі фантастичних масштабів. Англійський дослідник Ентоні Гідденс свого часу зазначав, що ми живемо в несправедливому, немилосердному й висококонкурентному світі. Згідно з даними британської благодійної організації Oxfam (що не відрізняються, до речі, від аналогічних показників Credit Suisse), статки 1% найбагатших людей на землі — а це близько 73 млн людей — зрівнялися зі статками решти людства.

Як сказано в доповіді Oxfam, "замість економіки, яка працює на загальний добробут для майбутніх поколінь і планети, ми створили економіку для 1%".  У підсумку 50% загальносвітового багатства належить "елітному" 1% найбагатших людей, ще майже 45% — вузькому прошарку досить заможних людей, які становлять всього одну п'яту частину населення Землі. А решті людства — тобто 80% населення світу — лише близько 5% глобальних статків. Оце зяюче соціальне провалля рано чи пізно має датися взнаки.  На ці тенденції ще 1997 року звернув увагу французький соціолог П'єр Бурдьє: іде процес формування нового суперкласу як "гробаря буржуазії" (висловлюючись термінологією Комуністичного маніфесту). І щоб не було жодних сумнівів, Бурдьє стверджував, що це не "десь там", а нині, "ось тут", наростає загрозливий суспільний феномен: "прекаріат скрізь" — у формі короткострокової і непевної роботи, що сповнює життя неспокоєм і робить його непередбачуваним.  Дійсність показала, що дослідник не помилився.

Сьогодні в Україні ми вже починаємо забувати, що є стабільні суспільні класи — пролетаріат, селянство, інтелігенція, середній клас, підприємці й фінансисти. Усі вони нині потерпають від наслідків кримінальної приватизації;  відсутності правової держави (Джозеф Стігліц). До того ж навіть статки великих власників не захищені правом, а переважно їх місцем у владній ієрархії державних структур. Про права трудящих згадують уже з іронією, а добробут працюючих людей повністю залежить від сваволі роботодавців. Профспілки, замість захищати права трудящих, виконують роль хіба що декоративних китичок.

                                 Четверта промислова революція

Отже, настав час визнати, що поява прекаріату — не чергова ідеологічна вигадка. Цей процес має під собою потужний суспільно-економічний тренд.  Усесвітній економічний форум у Давосі в січні 2016 року провістив явлення світу "Четвертої промислової революції", або, іншими словами, — "Індустрії 4.0.". Мається на увазі створення на базі окремих автоматичних систем комплексних роботизованих структур. Такі системи можуть взаємодіяти одна з одною в режимі реального часу і самоналаштовуватися. Визначальною рисою Четвертої промислової революції, зважаючи на все, стане нарощування інтелектуального рівня промислових підприємств. Підприємство майбутнього являтиме собою кібернетичну систему з механічних та електронних компонентів, що дасть змогу об'єднати весь процес у єдине ціле. Це схоже на звичайну роботу на комп'ютері, до якого підключено різноманітні пристрої, що їх ПК миттєво розпізнає. Система працює за принципом "підключай і виконуй".

Першорядну роль на "розумних підприємствах" відіграватимуть автономні роботи. Прогнозується, що впродовж найближчих двох років у Німеччині запустять кілька таких "розумних" підприємств, а в наступному десятилітті буде створено мережу інноваційних підприємств по всьому світі, що зробить випуск продукції вигідною в країнах з високою заробітною платою. Якщо праця стане дешевою і у власній країні, то компанії згорнуть своє виробництво в Китаї.  Разом із тим "Індустрія 4.0" — це могутній виклик міжнародному співтовариству. Четверта промислова революція докорінно змінить ланцюжок створення додаткової вартості і спричинить зникнення цілих галузей. 

                                       Проблема "зайвих людей"

Описування соціальних наслідків цієї революції уже викликає глибокі сумніви: чи то нас лише попереджають про небезпеку соціальних вибухів, чи то вже відверто програмують людство на фатальне поглиблення соціальної нерівності.  Експерти Всесвітнього економічного форуму зазначають, що розповсюдження "розумних" виробничих систем неминуче призведе до збільшення масового безробіття. Уже до 2020 р. роботи і нові технології можуть залишити без роботи 5 млн людей (створені новітні 2 млн місць не зможуть покрити 7 млн ліквідованих робочих місць). Найбільші скорочення очікуються серед офісних і адміністративних працівників — за чотири роки їх поменшає на 4,7 млн.

Але все це — лише перші ластівки. Як сказав у Давосі генеральний секретар Міжнародної федерації профспілок UNI Global Union Філіпп Дженнінгс: "Погляньмо на масштаби проблеми, що постала перед нами. У нас уже є 200 млн. людей безробітних, половина робочої сили у світі живе лише на кілька доларів у день і працює в неофіційному секторі. Якщо до цього додати цифрову революцію, з її впливом на робочі місця, і всі наявні статистичні дані, то охоплює паніка".  Крім того, прихід "розумних" виробництв скоротить доходи від праці. Суспільство спіткає величезна проблема: дешеві товари, виробництво яких швидко нарощуватиметься завдяки роботизованим лініям, навряд чи матимуть належний збут. Люди, залишившись без роботи, скоріш за все, не зможуть їх купувати.  Але це лише економічний аспект проблеми. Головне ж — можлива соціально-політична реакція людей, викинутих з процесу життєдіяльності через те, що вони не становитимуть інтересу для міжнародних корпорацій ні в ролі виробників, ні в ролі споживачів. Навряд чи люди змиряться з такою долею.

Василь Кремень

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства