Чи варто миритися з диктатором? Хроніки Черчілля
25 липня 1934 року в офіс канцлера Австрії Дельфуса увійшла група «зелених чоловічків». Це були бойовики так званого австрійського легіону, які прийшли таємними альпійськими стежками з Баварії. Дольфус був смертельно поранений двома пострілами. Інша група «ополченців» захопила радіостанцію і оголосила по радіо про відставку канцлера і прихід до влади «народного губернатора» нациста Антона фон Рінтелена.
Так Гітлер за 80 років до Путіна почав збирання земель свого «німецького світу».
Правда, цього разу шоу не вдалося: австрійська армія була ще вірна уряду. Але саме так починався той «Гітлер до 39-го року», якого обожнює придворний політолог Путіна Андранік Мігранян. Дуже схоже, що і кремлівський вождь з олівцем у руці вивчав плідний досвід свого попередника у справі об'єднання земель. Адже маємо дуже багато спільного.
Звичайно, людей, які захопили будівлю австрійського уряду, «зеленими чоловічками» тоді не називали, і Рінтелен оголошував себе зовсім не «народним губернатором»... Усе це винаходи часів Путіна. Але дві речі - і це вражає - залишилися незмінними. Перша: у своїх стосунках і контактах з лідерами Європи того часу Гітлер ніколи не сказав ані слова правди. Друге: європейці щиро вірили в цю брехню і кожного разу «залишали Гітлеру» шанс виправитися.
Про «політику умиротворення» Гітлера написано багато, але найціннішими в цьому плані є мемуари Уїнстона Черчілля «Друга світова війна». І не лише тому, що сер Уїнстон був учасником тих подій (за часів «напучення» Гітлера він обирався депутатом від опозиції), а й тому, що його оцінки і прогнози звучать сьогодні як попередження.
Отже наберімось терпіння й читаймо.
ГІТЛЕР І «ДУРНІ-ВИРОДЖЕНЦІ»
Перша спроба Адольфа Шикльгрубера по-швидкому «віджати» чужу територію не залишилася непоміченою. Але в Лізі націй (ООН того часу), запанувала дивна позиція: Німеччину пожаліли – адже країна після Першої світової війни втратила свої володіння. І замість того, щоб покарати диктатора, йому дали цукерочку. А саме, пообіцяли повернути перепідпорядковану Лізі націй за умовами Версальського договору Саарську область - маленький клаптик території, який, до речі, був багатий на вугільні родовища і металургійні заводи. Як торжество демократії подали в Лізі націй факт проведення в області плебісциту про самовизначення. І більш як 90 відсотків жителів області проголосували за те, щоб повернутися в лоно великої Німеччини!
Сьогодні ми знаємо, як проводяться подібні плебісцити. На Нюрнберзькому суді розповіли, як "референдили" в Саарі: процес, яким, як вважали в Лізі націй, керують вони, насправді контролювався Рейхом через потужний нацистський центр.
Плебісцитом Європа настійно натякала Гітлеру, як добре бути членом представницького демократичного клубу. Але, пише Черчілль, «докази неупередженості і справедливості Ліги націй зовсім не умиротворили Гітлера і не справили на нього аж ніякого враження. Без сумніву, вони лише підтверджували його думку, що союзники - це дурні-виродженці».
Виграний плебісцит, пише Черчілль, став «моральним тріумфом націонал-соціалізму і підніс престиж Гітлера».
Навчати свиню їсти ножем і виделкою - ідіотський замір.
Скільки б не називали диктаторів тупими і звіроподібними, одна логічна здатність у них розвинена надто сильно. Це здатність знаходити слабкі сторони ворога. В європейців Гітлер знайшов як мінімум три: 1. Схильність до компромісів. 2. Гострий економічний інтерес. 3. Підозрілість щодо один одного. На цьому він усіх і "розвів".
Як пише Черчілль, європейську стратегію Гітлера можна позначити одним словом - «поодинці». Розділити переможців і посварити їх один з одним - заради цього Гітлер готовий був пообіцяти все і всім. По-перше, він добився, що кожна з провідних європейських країн почала потихеньку торгувати з Німеччиною. Порушуючи Версальський договір. Порушення, кожне окремо, були незначними, але в результаті Гітлер, усупереч усім заборонам, швидко створив авіацію, яку можна було порівняти з англійською, а одночасно підписав з Британією (таємно від її союзників) договір, який дозволив йому випередити всіх у будівництві бойових лінкорів.
Коли все це стало відомо (не без зусиль Гітлера), вибухнув скандал. З найнищівнішими наслідками. Скандинавські країни, які голосно критикували Гітлера за введення загального призову, замовкли і надулися на Британію. Розлючений лідер фашистської Італії Муссоліні, щоб помститися, вторгся (так вважає Черчілль) військами в Абіссінію.
Версальський мир посипався. Теза про те, що в Англії немає вічних друзів, а є вічні національні інтереси (в даному випадку економічні) зіграла з Британією злий жарт.
Забувши про Гітлера, Ліга націй взялася за дуче. А які «найрішучіші дії» зазвичай застосовувала Європа проти ворогів демократії? Правильно: санкції! Але такі, щоб не дуже образити диктатора і щоб він, не дай Боже, не почав війну (війна в Абіссінії, очевидно, такою в Лізі націй не вважалася).
З санкціями проти Муссоліні, як пише сер Уїнстон, був той ще анекдот. Поставки в Італію заборонили, але тільки не нафти, без якої дуче не протримався б в Абіссінії і тижня. Заборонили ввезення алюмінію, хоча це був єдиний метал, якого надмірно виробляла Італія. Перекрили імпорт металобрухту, якого металурги дуче практично не використовували, а обмежити ввезення сталі і чавуну «забули»...
«Ліга націй, пише Черчілль, взялася за порятунок Абіссінії, заздалегідь переконана в тому, що нічим не можна перешкодити вторгненню італійської армії».
Чому ж так прямо і не сказати своєму народу, що боротися з фашистами - справа безнадійна? А у Британії були парламентські вибори, пояснює Черчілль. «Але тільки-но вибори пройшли і міністри побачили, що вони мають більшість, Англія твердо заявила, що за жодних обставин не стане воювати через Абіссінію». Мало того, подумав-подумав кабінет міністрів Британії і вирішив, що поділ Абіссінії, це в принципі справа вирішена. Аналогічну позицію зайняли і французи... Головне, не допустити світової війни!
Як показав подальший хід історії, тут лідери провідних країн Європи дуже прорахувалися. Санкції проти дуче агресора не ослабили, але неабияк розлютили. І завзятий захисник незалежності Австрії за часів першої спроби перевороту в 1934 році Муссоліні раптом «зметикував», що збирання німецьких земель - це навіть дуже гідна справа. Майже як Мігранян.
Ось і вся ціна європейським санкціям...
ГІТЛЕР І «СУТО СИМВОЛІЧНА ОКУПАЦІЯ»
«Муссоліні вдався його блеф, і з цього факту один важливий спостерігач зробив для себе далекосяжні висновки. Гітлер вже давно прийняв рішення почати війну за розширення володінь Німеччини. А тепер у нього склалася думка про звиродження Великобританії... Про неї у Німеччині стали говорити з презирством», - пише сер Уїнстон.
Тим часом настала черга нової жертви: так званої Рейнської області.
Демілітаризована зона в цій області була обумовлена Версальським договором. Німеччині заборонялося створювати тут укріплення і збройні сили. Локарнським договором гарантувалися недоторканість німецько-бельгійського і німецько-французького кордонів. За порушення договору обіцялася «кара небесна». Намагаючись її уникнути, Гітлер зіграв роль цивільного «добрячка» в м'якому фетровому капелюсі: широким жестом запропонував європейцям пакт про мир у цій зоні терміном на 25 років і демілітаризацію...
На оплески європейцям було відведено рівно дві години. Після цього 35 тисяч німецько-фашистських миротворців увірвалися на територію Рейнської області і швидко зайняли всі міста.
Занімілим від нахабства Гітлера американцям і англійцям він слізно присягнувся, що «окупація має суто символічний характер». «Це було розрадою для тих, хто живе по обидва боки Атлантики і хотів бути обдуреним»,- жорстко коментує Черчілль.
Найсумніше, пише автор мемуарів, що Франція у той час була настільки сильніша за Гітлера, що могла його вигнати з Рейнської області самостійно, навіть без допомоги Британії. Але її немов параліч розбив...Після довгої театральної паузи, що виникла на світових політичних підмостках, один з відомих англійських лордів підбив підсумок вторгнення: «Зрештою вони просто вступають у свої власні володіння».
ГІТЛЕР І «АВСТРІЙСЬКІ СМІХОТВОРНІ ОПУДАЛА»
Втім, Шикльгрубер заспокоїв тих, хто сумнівався: «Усі територіальні претензії Німеччини задоволені», наводить його слова Черчілль. Розчулена Ліга націй попросила Гітлера не робити більше нічого поганого на кордонах. Не виключено, що під «чесне слово». Сьогодні це виглядає смішно, але багато авторитетних політиків того часу вважали великою перемогою - узяти з Гітлера «чесне слово».
(«Чесне слово" - це дійсно надзвичайний аргумент в приборканні диктатора! Як це Меркель і Олланд досі не здогадалися застосувати цю страшну зброю проти Путіна).
21 травня 1936 року чемпіон з надання чесного слова - заявив, що «у Німеччини немає ніякого наміру або бажання анексувати Австрію». 11 липня 1936 року він з великою помпою підписав з австрійцями договір, зобов'язавшись не «тиснути» на австрійський уряд і не підтримувати австрійських нацистів - прибічників аншлюсу. Але вже через п'ять днів цим самим нацистам було доручено готувати путч у Відні. А німецький генштаб почав планувати окупацію Австрії.
(У дужках зазначимо, що тільки Нюрнберзький процес дав змогу відкрити всі карти і допоміг Черчіллю побудувати хронологію обману. Хоча і в середині 30-х, в принципі, мало хто вірив у щирість Гітлера. Як мало хто вірить сьогодні в щирість Путіна. Невже лише новий Нюрнберг змусить європейців сплеснути руками і вигукнути: «Боже, який він негідник!»?)
5 лютого австрійського канцлера Шушніга дотиснули. Як того вимагали німці, він ввів до складу уряду міністром внутрішніх справ і начальником австрійської поліції нацистського агента Німеччини Зейсса Інкварта (привіт міністру МВС Захарченку!) Зашуганим канцлером стали помикати як шавкою. Формулювання Черчілля безпощадні: «Австрійський канцлер Шушніг був викликаний (на розмову з фюрером) у Берхтесгаден. Шушніг послухався…»
А далі був монолог:
«Гітлер: Варто мені тільки віддати наказ - і в одну ніч усі ваші сміхотворні опудала на кордоні будуть зметені. Чи не думаєте ви серйозно, що зможете стримати мене хоч на півгодини?»
Нічого не нагадує? Про Київ і два тижні?
Читаємо тираду Гітлера далі: «Війна означає нескінченні страждання для мільйонів. Чи готові ви взяти на себе таку відповідальність, пан Шушніг? Англія? Англія не ворухне жодним пальцем заради Австрії... Франція? Два роки тому, коли ми увійшли до Рейнської області з купкою батальйонів, - у той час я дуже ризикував. Якби Франція виступила тоді, нам довелося б відступити... Але зараз для Франції надто пізно!»
Шушніг ще намагався щось зробити: об'єднуватися чи ні з Німеччиною, він вирішив запитати у самих австрійців - за допомогою плебісциту.
У Берліні цим були обурені. Герінг по телефону вимагає у Шушніга відмінити референдум і подати у відставку з поста канцлера на користь німецького Інкварта, «інакше почнеться вторгнення німецьких військ в Австрію».
Шушніг здався, але президент Австрії Міклас виявивcя упертим і відмовився призначити канцлером нациста. 11 березня, Гітлер віддав німецьким збройним силам наказ окуповувати Австрію. Захопивши Відень, він проголосив ліквідацію Австрійської Республіки і приєднання її території до Рейху. Справу було зроблено.
У.Черчілль: «Європа зіткнулася з програмою агресії, добре спланованою і розрахованою. Ця програма здійснюється етап за етапом, і не лише для нас, а й для інших країн вибір один - або підкоритися, як Австрія, або вжити дієвих заходів, поки ще є час відвернути небезпеку. Скільки разів удаватиметься блеф, поки, нарешті, сили, що безперервно збираються під прикриттям цього блефу, дійсно будуть накопичені? В якому становищі ми опинимося через два роки, коли всі малі країни втечуть з Женеви, щоб висловити свою повагу зростаючій міці нацистської системи і домовитися з нацистами на кращих для них умовах?»
ГІТЛЕР, «НА ЯКОГО МОЖНА ПОКЛАСТИСЯ»
Однак вистава одного актора тривала. У день наступу німецької армії в Австрію, згідно з повідомленням посла Франції у Берліні, Герінг дав чехословацькому посланнику в Берліні урочисте запевнення, що у Німеччини немає «жодних злих намірів щодо Чехословаччини».
(Десь ми це вже чули?)
Найдивніше, що замисливши захопити Чехословаччину, Гітлер навіть не змінив тактику, що стала йому у пригоді в Рейнській області і Австрії.
Цього разу п'ятою колоною стали німці, які живуть у Судетській області Чехословаччини. Було зібрано, перебільшено і сфальсифіковано «скарги судетских німців, які мали деякі підстави». Оперуючи цими "фактами», Гітлер 20 лютого 1938 року у рейхстазі почав кампанію проти Чехословаччини такими словами: «Більше десяти мільйонів німців, - заявив він, - живуть у двох суміжних з нами державах». Захист цих співвітчизників і забезпечення їм «свободи - загальної, особистої,політичної та ідеологічної - обов’язок Німеччини».
На той час нацистська партія Судетської області на чолі з Генлейном вже вимагала автономії для районів Чехословаччини, що межували з Німеччиною. Англійський і французький посланники у Празі стали вмовляти Чехословаччину «зробити все можливе для врегулювання цього питання.»
Свого часу французький прем'єр-міністр Блюм урочисто заявив чехословацькому посланнику у Парижі, що Франція беззастережно виконає союзницькі зобов'язання щодо Чехословаччини, якщо на ту нападуть. Але Гітлер був впевнений, що ні Франція, ні Англія не стануть воювати за Чехословаччину. 28 травня він віддав розпорядження про підготовку до нападу на Чехословаччину 2 жовтня.
Найцікавіше, пише Черчілль, що німецьке верховне командування з недовірою поставилося до цієї ідеї. Генерали «не могли повірити, що блеф Гітлера увінчається успіхом вчетверте. Розумним людям уявлялося неймовірним, щоб великі нації-переможниці, які мали явну військову перевагу, ще раз збочили зі шляху, продиктованого їм не тільки обов’язком і честю, а й здоровим глуздом і обережністю».
7 вересня французи попросили Англію «роз'яснити свої позиції у разі німецького нападу на Чехословаччину». Відповідь отримали приблизно таку: «У принципі ми за Чехословаччину, але обставини можуть скластися по-різному».
12 вересня Гітлер виступив на з'їзді нацистської партії з грізними нападками на чехів. У відповідь ті запровадили військовий стан у бунтівних районах республіки; 14 вересня переговори з Генлейном були остаточно перервані, а 15 вересня він втік до Німеччини.
Тим часом британський прем'єр Чемберлен вирушив поговорити «по-свійському» з Гітлером. Один із англійських істориків, які супроводжували прем'єра, так описує свої враження про Гітлера: «Незважаючи на суворість і безпощадність, які, як мені здавалося, я побачив на його обличчі, у мене склалося враження, що це - людина, на слово якої можна покластися».
Як пише Черчілль, момент для візиту Чемберлена до Німеччини вибрали вкрай невдалий. Керівники Чехословаччини були збентежені: англійський прем'єр-міністр сам зробив візит Гітлеру у момент, коли вони вперше виявилися господарями становища у Судетах. Крім того, у так званому «четвертому плані» чехословацький уряд офіційно запропонував лідерам сепаратистів такі розкішні плани місцевої автономії, які перевершували навіть вимоги, висунуті Генлейном!
Однак німці найменше хотіли миру між чеським урядом і лідерами судетских німців. У день візиту Чемберлена до Мюнхена всі радіостанції Німеччини передали заяву лідера сепаратистів з вимогою анексії рейхом Судетської області. «Це, пише сер Уїнстон, було сплановано, оскільки питання про анексію ніколи досі не порушувалося ні німецьким урядом, ні Генлейном».
У Чемберлена від зустрічі з Гітлером залишилося враження, «що останній у бойовому настрої». А ось в бойовому дусі французів глава англійського уряду сумнівався. Тому не могло бути і мови про опір анексії. Деякі міністри знайшли втіху в розмовах про «право на самовизначення», «право національної меншості на справедливість». Інші вирішили «стати на бік слабкого проти брутальних чехів».
Чемберлен вирішив прийняти вимоги Гітлера. Залишалося разом з французами скласти текст ультиматуму для чехів. Цього разу також не передбачалося жодного плебісциту - Судети прямо передавалися Гітлеру. З самими чехами ніхто не мав наміру консультуватися.
На черговій зустріч з Чемберленом Гітлер заявив, що після захоплення Судетської області подальші події в Чехословаччині його не цікавитимуть. «Це моє останнє територіальне зазіхання в Європі», - додав він вкотре.
Повернувшись до Англії Чемберлен заявив: «Із Німеччини на Даунінг-стріт привезено почесний мир. Я вірю, що це буде мир для нашого часу».
Напала б Німеччина на Чехословаччину, якби Чемберлен проявив твердість у розмові з Гітлером? Черчілль наводить відповідь щодо цього фельдмаршала Кейтеля на Нюрнберзькому процесі: «Звичайно, ні. Ми не були досить сильними з військової точки зору».
У.Черчілль: «Безпека держави, життя і свобода співгромадян, яким вони зобов'язані своїм становищем, дають змогу і вимагають не відмовлятися від застосування сили як останнього засобу. Немає жодної заслуги у тому, щоб відтягнути війну на рік, якщо через рік війна буде набагато важчою і її важче буде виграти.»
ГІТЛЕР І «СВИНІ-ПОСЕРЕДНИКИ»
Мюнхенська змова відбулася. «Проте, зазначає Черчілль, німці були не єдиними хижаками, які шматували труп Чехословаччини». Одлразу ж після підписаної угоди польський уряд надіслав чеському ультиматум про «негайну передачу йому прикордоннго району Тешин». Чинити опір цьому брутальному натиску було неможливо. (Іронія долі: через рік територію Польщі так само жадібно ділили інші стерв'ятники). Далі - більше. Словаки, яких Німеччина використовувала як пішака на шахівниці, отримали ненадійну автономію. Угорщина «отримала шматок м'яса за рахунок Словаччини».
Коли питання про такі наслідки Мюнхена було порушено у Британській палаті общин, Чемберлен холоднокровно пояснив: «На цей час, ми просто є свідками перегляду кордонів, встановлених Версальським договором».
Відомий журнал «Панч» помістив малюнок, на якому було змальовано Джона Булля (символа Англії), який пробуджується із зітханням полегшення від кошмару, тоді як всі жахливі чутки, нічні фантазії і підозри відлітають через вікно. У день публікації цього малюнка Гітлер пред'явив ультиматум хиткому чехословацькому уряду, який у результаті Мюнхенської змови втратив свої лінії укріплень. Німці увійшли до Праги. Залишки Чеської держави не могли чинити жодного опору. Реакція європейських лідерів була така: «Оскільки словацький парламент оголосив Словаччину самостійною, то це припиняє внутрішній розпад держави, кордони якої ми мали намір гарантувати, і уряд не може тому вважати себе пов'язаним з цим зобов'язанням».
Підходив час Польщі.
Передчуваючи зле, президент Рузвельт надіслав Гітлеру і Муссоліні особисте послання, в якому закликав їх дати гарантію, що вони не чинитимуть жодної подальшої агресії протягом десяти «або навіть двадцяти п'яти років, якщо можна так далеко передбачати майбутнє». Дуче прочитавши листа, зазначив: «Наслідок дитячого паралічу!»
Гітлер же форсував підписання пакту з СРСР, названого пізніше пактом Молотова-Ріббентропа. У цьому пакті і наступному договорі про мир і кордони, як і в його «віроломному порушенні» 22 червня 1941 року не було нічого ні нового, ні дивного. Гітлер так чинив з усіма своїми майбутніми жертвами...
Ще до повернення Ріббентропа із Москви і до публікації повідомлення про домовленості Гітлер звернувся до своїх найвищих воєначальників з такими словами: «Конфлікт з Польщею має відбутися рано чи пізно. Я вже ухвалив таке рішення навесні ... Нам немає потреби боятися блокади. Схід (очевидно, СРСР - Є.Я.) забезпечуватиме нас зерном, худобою, вугіллям... Я боюся тільки одного - що в останню хвилину якась свиня запропонує посередництво...»
Посередники знайшлися - Англія і Франція спробували змінити хід подій. І «миролюбний» фюрер відклав строки нападу на Польщу аж на...шість днів. «Його метою, як пише Черчілль, було не досягти угоди з Польщею, але дати уряду його величності (Британії) всі можливості ухилитися від виконання його гарантій....»
Але бути обдуреними вп'яте ні Англія, ні Франція вже не захотіли.
Гітлера можна було легко приборкати, коли він увійшов до Рейнської області, пише Черчілль. Якби вони пригрозили Гітлеру війною під час австрійської кризи, він би далеко не зайшов. Мало сенс вступити у бій за Чехословаччину у 1938 році, коли Німеччина була слабкішою за Францію. «Однак все це було визнано нерозумним, необережним, негідним сучасних поглядів і моральності».
І ось коли умови для Англії і Франції стали невимірно гіршими, а сила Гітлера зросла багаторазово, було вирішено розпочати війну. З розумінням того, що жертви і руйнування будуть жахливими. Чи варто було заради цього 6 років благодушно утихомирювати негідника?
Питання, поставлене Уїнстоном Черчіллем, відкрите і сьогодні. І стосується воно не підсумків Другої світової, а перспектив тієї війни, під час якої ми маємо нещастя жити.
Це неправда, що історія нічому не вчить. Вчить. Вся справа у старанності учнів. Черчілль залишив як домашнє завдання усім нам одну теорему, яку він довів. Суть її у тому, що сила тиранів, які претендують на світове панування, не в танках і літаках, не у мільйонах солдатів, і навіть не атомній бомбі. Сила їх, як це не жахливо звучить, у відсутності у них щонайменших проблисків моралі. Їх зброя: брехня і людожерська жорстокість.
І здолати їх можна тільки не вірячи їм, і не боячись їх.
Євген Якунов. Київ.
