Колись «Газпром» продавав Європі газ, світу — міф про велич Росії, а собі — мрію про трильйонну капіталізацію. Тепер усе це дедалі більше схоже на інструкцію з корпоративного самогубства. Бо труба раптом виявилася стволом самовбивчого кулемета.

До липневої бавовни на російських НПЗ додалося «національне надбання Росії», як називає себе сам «Газпром». Його нафтопереробний завод у Салаваті (Башкортостан) призупинив переробку нафти та газового конденсату після атаки дронів. За оцінками, на нього припадала помітна частка російської переробки: близько 7,5 млн тонн нафти на рік.

Тепер у новинній стрічці поруч із Сизранню, Саратовом, Омськом, Нижнім Новгородом, Капотнею стоїть Салават. Один НПЗ можна назвати випадковістю, два — неприємністю, три й далі — вже не випадковість, а суха виробнича статистика війни.

«Сили Сибіру» не замінили «північних потоків»

Але найцікавіша історія з «Газпромом» цього тижня відбулася не в Салаваті, а з його акціями на біржах, які впали за ціною нижче за 1 євро за акцію. Насправді, до цього йшлося протягом останніх чотирьох років. До повномасштабного вторгнення в Україну Європа була не просто покупцем російського газу. Вона була касою, премією, гарантією, а головне — джерелом відчуття, що за допомогою вентиля Москва може диктувати політичну погоду в європейському домі. Почалося все навесні та влітку 2022 року, коли Росія в односторонньому порядку поетапно скоротила постачання газу до нього.

Трубопровід «Ямал — Європа», який обслуговував споживачів у Німеччині, було зупинено саме через російські санкції проти EuRoPol GAZ — оператора польської ділянки труби. Згодом, після того як «Газпром» відмовився забирати з Німеччини відремонтовану турбіну Siemens, зупинився і «Північний потік — 1». У підсумку обсяги експорту «Газпрому» за цей час упали втричі.

У жовтні 2022 року було прокачано лише 4,7 млрд кубометрів проти 13 млрд кубів того ж місяця рік тому. У листопаді експорт просів ще на 13 %. Паралельно під приводом відмови платити в рублях Росія повністю зупинила постачання газу Польщі, Болгарії та Фінляндії.

Логіка Путіна в той час була примітивно-садистською й випробуваною ще на українцях: європейці змерзнуть, злякаються і приповзуть домовлятися. Вийшло навпаки: Європа, хоч і болісно, але почала процес детоксикації й поступово злізає з російської газової голки.

Отже, втрата найбільш маржинального для себе ринку насправді стала результатом саме усвідомленого рішення Кремля, а не європейських країн (як це потім почав видавати Путін у стилі «ну вони й дурні»).

Роль рятівника мав зіграти Китай. Саме під нього Москва почала продавати казку: мовляв, Захід не потрібен, Пекін усе забере, а обидва «північні потоки» замінять обидві «Сили Сибіру». Але Пекіну Москва не прорахувала. Він побачив її слабкість та, за повідомленнями західних ЗМІ цього тижня, вимагає газ на умовах, близьких до внутрішньо російських. Так Китай, замість порятунку Путіна, виявився для нього пасткою.

Ferrari дорожча за весь «Газпром»

І саме ця новина потягла за собою різке падіння акцій «Газпрому», яке в підсумку пробило 17-річне «дно». За оцінками аналітиків, за 16 днів липня акції «Газпрому» подешевшали на 11 %, із початку року на 27 %. А з осені 2021 року головний гаманець Путіна взагалі схуд на майже 80 % своєї капіталізації.

Зараз «національне надбання Росії» коштує всього 26,5 млрд доларів США — у 36 разів менше за капіталізацію в 1 трлн доларів США, досягти якої свого часу обіцяв глава компанії Олексій Міллер.

Для розуміння, що трапилось: Ferrari зараз коштує більш ніж удвічі дорожче за «Газпром», хоча продає близько 13–14 тисяч автомобілів на рік. Онлайн-маркетплейс eBay оцінюють майже вдвічі дорожче за «Газпром». Coca-Cola коштує дорожче майже у 10–12 разів, Microsoft — у понад 100 разів, а NVIDIA — приблизно у 200 разів дорожче ніж все «національне надбання Росії».

Із цього приводу варто згадати події чотирирічної давнини. Тоді, 30 червня, індекс Мосбіржі (який відстежує капіталізацію чотирьох десятків найбільших російських компаній), упав максимально з 24 лютого. Це сталося після того, як «Газпром» оголосив, що не виплачуватиме дивідендів. 

Ситуація тоді була унікальна тим, що «Газпром» відмовився від них не просто вперше за роки свого існування, а за підсумками року, коли прибуток був рекордним. (Проте найголовніший маркер катастрофи стався за підсумками 2023 та 2024 років, коли «Газпром» став офіційно найзбитковішою компанією Росії, показавши чистий збиток у розмірі 12,89 млрд доларів США (понад 1 трлн рублів. Це перший випадок за чверть століття, коли компанія пішла в такий колосальний мінус).

Але тоді, 30 червня 2022 року, заступник голови компанії Садигов ще намагався видати перші спалахи фінансової «бавовни» за простий «хлопок». Мовляв, причина скасування виплат дивідендів у тому, що «у пріоритетах зараз газифікація російських регіонів, а також підготовка до зими».

Звичайно, ніхто нічого робити не збирався. І це тоді, коли загальний рівень газифікації всього Сибірського федерального округу (де зосереджено найбільші світові запаси газу), становить близько 28 %. Для порівняння: середньоросійський показник — близько 73 %.

Достатньо сказати, що найбільшим негазифікованим містом Сибіру є мільйонний Красноярськ. Крім нього, блакитне паливо так і не дійшло до Улан-Уде, Чити, Іркутська та решти інших міст, які досі опалюються вугіллям та дровами, поки «Газпром» купував ті самі Ferrari своїм топменеджерам, будував «Лахта Центр» у Санкт-Петербурзі та спонсорував пропаганду.

«Маршал Василевський» під мішками з піском

Підсумок простий. Фактично пів століття «Газпром» працював за чіткою та дуже прибутковою моделлю «добути, прокачати в Європу, отримати найвищу ціну». Зараз у нього немає ані Європи, ані Китаю, ані газу в самому Сибіру.

Тепер компанія має виживати. Єдиний доступний спосіб — підвищення тарифів для росіян. І не тому, що виросла собівартість видобутку, а тому що саме вони мають тепер закривати дірки в балансі компанії. (Або щоб домовитися з Китаєм).

І як вишенька на торті: нещодавно стало відомо, що для свого захисту «Газпром-флот» (є й такий) на своєму LNG-газовозі під назвою «Маршал Василевський» уже встановлює кулемети та викладає бруствери з мішків із піском.

Насправді цивільне судно з кулеметами — це ідеальна метафора Росії та самого «Газпрому». Компанія, яка колись претендувала на світове лідерство, тепер змушена ховатися за мішками з піском. Кремль свого часу натиснув на спусковий гачок газового шантажу, думаючи, що стріляє в Європу. Але зброя дала зворотну віддачу, і тепер «Газпром» добиває себе сам — у кулеметному режимі.

Макс Мельцер, Данило Опанасенко