Кремль володіє унікальним талантом: майстерно створювати собі проблеми, а потім «героїчно» долати їх шляхом технологічного регресу та замазування проблем пропагандистською сажею. В останньому випадку — з московським НПЗ, що розташований у Капотні. А проблема була лише в тому, щоб свого часу погодитися на енергетичне перемир'я з Києвом.

Нагадаємо, ідея такого перемир’я з’явилася ще в березні 2025 року після телефонних розмов президента США Трампа з Путіним. Однак, оголосивши готовність призупинити удари по українській генерації, Москва негайно її порушила. Станом на середину квітня рахунок відповідних російських ударів перевалив за три десятки.

Наприкінці січня 2026 року Трамп під час засідання уряду публічно заявив, що провів телефонну розмову з Путіним. Трамп зазначив, що особисто попросив російського диктатора оголосити тижневий мораторій на обстріли Києва та інших українських міст через екстремальні зимові холоди. За словами Трампа, Путін на це погодився. Проте й тоді період затишшя завершився вже в ніч на 3 лютого 2025 року, коли Росія здійснила масований цілеспрямований удар (із застосуванням рекордної на той час кількості балістики) по енергетичних об'єктах України. Все це вкотре доводило: домовленості з Москвою нічого не варті.

У принципі в цьому немає нічого нового. Російська стратегія «гібридного перемир’я», як відомо, базується на простій формулі: «Москва лише обіцяє, а Київ тільки виконує».

Протиповітряна оборона Москви пропускає п'ятий «гол»

Щодо Капотні, то Сили оборони України атакували в ній НПЗ (забезпечує близько 50 % палива для московського регіону) вже щонайменше вп’яте. Перший прорив «непробивних кіл ППО Москви» стався 1 вересня 2024 року, коли один із дронів пошкодив технічне приміщення заводу. Пожежі тоді присвоїли найвищий — п'ятий —  номер складності, а завод призупинив роботу комбінованої установки «Евро+» та наполовину знизив обсяги переробки нафти.

Друга атака сталася в березні 2025 року. Третя — у травні цього року. Четверта — 16 червня, коли українські БпЛА уразили «серце» заводу — головну установку первинної переробки нафти ЕЛОУ-АВТ-6. А 18 червня по ньому був здійснений «контрольний постріл».

Мер Москви Собянін (який зазвичай пише, що «всі дрони збиті») був вимушений визнати чергове потрапляння у головну паливну артерію столиці. Бо заперечувати очевидне безглуздо. Відео з ефектними «грибами» (незважаючи на офіційну заборону їхньої публікації) та відповідними коментарями розійшлися в інтернеті.

Від «локальних перебоїв» до паливного середньовіччя

Насправді справжня слава Капотні вже розійшлася значно ширше і швидше за відео з полум’ям. Те, що Росії вже важко прикидатися навіть «бензоколонкою», було зрозуміло ще в жовтні минулого року.  Але тоді це ще були «квіточки». Справжні «ягідки» з’явилися з настанням тепла.

Вже в травні атак зазнали щонайменше вісім із десяти найбільших російських НПЗ. Деякі — неодноразово. Станом на середину цього місяця — їх уже сім. Це призвело до падіння загальної нафтопереробки до 16-річних мінімумів (4,28–4,58 млн барелів на добу). Вже в перший тиждень червня, за оцінками аналітичної компанії Energy Intelligence, обсяг упав уже нижче 4 млн барелів на добу — мінімального показника за 21 (!) рік, а виведені з експлуатації потужності уражених російських НПЗ сягнули 2,14 млн барелів на добу — третини всього виробничого потенціалу парадної економічної галузі РФ.

Усе це призвело до визнання вкрай непривабливого для «світової бензоколонки» факту:  якщо нещодавно Кремль ще переконував росіян у «локальних бензинових перебоях на місцях» та порівнював їх із дефіцитом гречки в супермаркетах, то тепер обмеження та черги фіксуються на близько 7 тисячах АЗС (приблизно кожної четвертої заправки) у 53 регіонах РФ і окупованих нею територій України.  Але це хороша новина.

Погана в тому, що у Москви, вочевидь, немає реальної протиотрути від «птахів Мадяра» та інших українських дронів. Тому вона імпровізує на ходу.  До кінця липня заборонено експорт бензину і дизельного палива, а експорт авіакеросину обмежено до 30 листопада. «Роснефть», «Башнефть» і ТНК припинили продаж бензину в каністри на території всієї РФ. «Татнєфть» взагалі обмежила його продаж на всіх своїх АЗС.

У тимчасово окупованому Криму місцеві готельєри пропонують обмін номерів на бензин. Цей дивний маркетинговий прийом — діагноз усієї російської економіки, в якій пальне вже коштує більше, ніж гроші.

Кремлівська імпровізація вже дійшла до дозволу виробництва бензину нижчого класу «Євро-3» (замість «Євро-5») і повної заборони на його вивезення до країн «союзників» по ЄАЕС. Фактично внутрішній паливний ринок Росії стає «бочкою» сурогатного бензину.

Але він — це не просто продукт нафтопереробки, який заливають у бак. Це справжня політична рідина.  В історії різних країн із різним політичним устроєм є чимало випадків, коли вона запалювала так, що владі було непереливки. У 2022 році на Шрі-Ланці нескінченні черги за бензином (та регулярний блекаут) зрештою призвели до розлюченого натовпу в басейні президентського палацу та ганебної втечі самого президента. Того ж 2022 року колотнеча в Казахстані також почалася з банального стрибка цін на скраплений газ, а завершилася вогнем, що охопив урядові будівлі, та введенням військ того, що заведено називати ОДКБ. А тригером для напівзабутого повстання французьких «жовтих жилетів» також стало підвищення податку на паливо.

Саме тому нинішні судоми російського уряду навколо бензинової кризи та легалізації сурогатного «Євро-3» — це не просто екологічний, а панічно-політичний маркер того, що  у Кремлі судомно намагаються втримати хоча б фізичну наявність палива на АЗС будь-якою ціною. Бо якщо воно зникне зовсім, «сажа Капотні» може дуже швидко розмазатися на стінах вже урядових будівель РФ. І силовики тут не допоможуть.

Є ще одна проблема. Через дозвіл на той самий горезвісний бензин «Євро-3» Москва фактично запустила процеси, які ускладнять подальше повернення усієї своєї «парадної» економічної галузі до стандартів світового ринку.

Тому удар по московському НПЗ — це не тільки ефектно, а й ефективно. Це чергова крапка на міфах про «щільну московську ППО» і про «Росію — енергетичну наддержаву». Україна не просто має, а щодня нарощує ресурси для подальших ударів по ній.

І наостанок ще трохи історії.  Бавовна в Капотні почалася ще 11 вересня 2022 року на Харківщині, де окупанти після «кроків доброї волі» з неї вдарили по місцевій ТЕЦ-5. А вже як системна, масштабна та цілеспрямована кампанія з метою занурити Україну в повний блекаут вона стартувала в жовтні 2022-го, коли новим командувачем російського окупаційного угруповання став генерал Сергій Суровікін (відомий під промовистим прізвиськом Генерал Армагедон).

Саме тоді Україна здригнулася від першого масованого і безпрецедентного ракетного удару по ТЕЦ, ТЕС та високовольтних підстанціях по всій країні. Суть «доктрини Суровікіна» полягала в переході від «точкової СВО» до тотальної війни на виснаження через руйнування цивільної інфраструктури. Розрахунок робили на те, що знищення трансформаторів та генерації залишить мільйони українців взимку без світла, тепла та води. Це мало викликати гуманітарну катастрофу, нову хвилю біженців до Європи та змусити українське суспільство й керівництво вимагати капітуляції на умовах РФ.

Доктрина Суровікіна зазнала краху. Попри надважкі зими усіх цих років, українська енергосистема вистояла завдяки ППО та титанічній праці енергетиків. Сам Армагедон був усунутий із посади, а після заколоту Пригожина щез із усіх радарів.

Підсумок цієї історії один: для Кремля насправді свого часу все було просто — погодитися і, головне, дотримуватися енергетичного перемир'я. І не було б тоді ані бавовни на численних «капотнях», ані черг на АЗС, ані заборони на експорт, ані арешту «тіньового флоту», ані «Євро-3». Але тепер уже запізно: його розпечені вогнем бумеранги енергетичної війни повернулися вже в «рідну гавань».

Макс Мельцер