Росіян не хвилює вбивство «маленької личинки чурки»

У підмосковному селищі Горки-2 учень 9 класу 15-річний Тимофій прийшов до школи з ножем, яким поранив кількох учнів і охоронця, – десятирічний таджицький хлопчик Кобилджон від отриманих ран помер. Тимофій зробив селфі біля його трупа.

Убивця не приховував, що захоплювався ідеями неонацизму та радикального антигуманізму. Носив речі з написами No Lives Matter («Нічиї життя не важливі»), вів телеграм-канал, у якому висвітлював процес підготовки до злочину, фото екіпіровки. На його шоломі були написи «Бей жидов, спасай Россию» тощо. Він написав і поширив серед однокласників 11-сторінковий маніфест «Мій гнів», в якому заявив, що ненавидить суспільство та ділить людей залежно від національності та релігії.

Чергова «крапля в морі крові»

Пропагандисти відразу ж ухопилися за трагедію в Горках-2 й почали писати, що влада, з одного боку, «перекачала» мігрантську тему, а з іншого – «занадто лояльно ставиться до правих рухів». Ті це відчувають і реагують відповідно. ДШРГ «Русич» назвала зарізану таджицьку дитину «краплею в морі». Ультраправого блогера Владислава Позднякова це «аж ніяк не хвилює», він списує вбивство юного таджика на «чергову провокацію хохлів». «Русская община» вважає, що в убивстві дитини винні «сонні агенти Заходу, які через злочин одинака-колумбайнера хочуть дестабілізувати ситуацію в Росії і повісити все на законослухняних правих патріотів». А ресурс Alex Parker Returns і поготів цинічно констатував: «Як же шкода маленьку личинку чурки на ім'я Кобилджон. Росія знову втратила видатного вченого, інженера, винахідника. Пом'янімо».

Звісно, є й інша думка. Відома z-пропагандистка Анастасія Кашеварова скиглить: «Війна, ненависть, агресія, безпорадність, безідейність… У Росії навіть сформулювати не можуть, куди вона рухається. Основні постулати патріотизму не можуть розшифрувати. Та що вже говорити, навіть цілі «СВО», які повинні бути досягнуті, ДОСІ не сформульовані. Куди йдемо? Навіщо йдемо? Що несемо? Проти чого і за що?»

Насправді відповідей на ці питання немає. Ще задовго до лютого 2022 року насилля в російських навчальних закладах стало нормою. Широкого розголосу набувають лише по-справжньому обурливі випадки. Ось коротка хронологія та географія останніх із них.

Найкривавіший (на сьогодні) випадок стався 2018 року в політехнічному коледжі окупованої Керчі. Нападником був студент, унаслідок дій якого (використовував вогнепальну зброю та вибухівку) 21 особа загинула і десятки людей отримали поранення.

У 2019-му в Благовіщенську (Амурська область) студент місцевого коледжу будівництва та ЖКГ убив двох осіб і кількох поранив.

У 2021 році в казанський гімназії колишній учень убив сімох дітей і двох учителів, понад 20 осіб поранив. У Пермському державному університеті студент убив шістьох осіб (понад 40 постраждалих). А в Серпухові (Підмосков’я) в навчальному жіночому монастирі підліток убив одну людину й кількох поранив.

У 2022 році в Іжевську (Удмуртія), в місцевій школі колишній учень убив 18 людей (11 дітей), понад 20 поранив. У селищі Вешкайм Ульяновської області в дитячому садку «Горобинка» загинули чотири людини.

Після кожного такого випадку влада зазвичай декларує «посилення безпеки навчальних закладах», але проблема, звісно, глибша. Бо подібні регулярні трагедії в Росії не виникають у вакуумі. Вони поєднують: хронічне насильство у школі (булінг, приниження, ієрархію); авторитарну модель виховання; соціальну безвихідь і головне – культ сили (та зброї) як єдиного способу самоствердження. Проте й це просто ґрунт. Добриво – це пропаганда, яка роками транслює меседжі на кшталт «Силу поважають». Саме тому насильство в Росії вже сприймається як належне.

Як поєднати «жидів» і «хохлів»

Важливе значення має образ «ворога», який став у путінській Росії універсальним поясненням. У жахливому теракті у «Крокусі», що стався 22 березня минулого року, й досі вперто шукають «українській слід». Нікуди не зникла й тема «бей жидов, спасай Россию». Крім звичного побутового та історичного («смуга осілості») джерела антисемітизм у РФ має й державне підживлення.

Поєднання антиукраїнської тематики з антисемітською призводить до того, що українців лякають вигадками про «передачу земель євреям», а війну з Росією – як план Ізраїлю щодо «зачистки території». Історії про нібито «виділені Кнесетом 84 млрд доларів США на купівлю українських чорноземів» або «світовий глобальний уряд на чолі з євреями, який і влаштував бійню між двома слов’янськими народами» й досі широко поширені.

А якщо додати той факт, що Путін називає Президента України Володимира Зеленського «ганьбою єврейського народу», голова МЗС Лавров каже про «єврейське коріння Адольфа Гітлера», а очільник Чечні Кадиров – що «ізраїльський фашизм уже перевершує гітлерівський», – то дивуватися, чому, наприклад, дагестанські діти збиралися «різати єврейців» під час антисемітських заворушень у Махачкалі в жовтні 2023 року, не варто. Бо саме державна пропаганда і привчила їх шукати винних у своїх проблемах іззовні – серед євреїв і західних «джонів», і водночас усередині ділити «єдиний народ» на «русичей» і «кобилджонів».

А якщо додати до цього різноманітні «юнармії» та загалом культ війни і загальне знецінення життя, то випливає, що проблема навіть не стільки в «патріотизмі», скільки в тому, що агресія у РФ подається як норма, а емпатія – як слабкість. «Соловйови» не вчать говорити про страх, визнавати біль або просити допомоги, вони вчать «терпіти» та «бути мужиком». Саме тому негативні емоції подібних «тимофіїв» накопичуються – і знаходять вихід винятково через насильство.

На владному рівні такий зв’язок, звісно, всіляко заперечують. Після чергової шкільної різанини або стрілянини всі старанно шукають: а) «український/західний слід»; б) звинувачують комп’ютерні ігри, соцмережі, субкультури; в) перевіряють приватні охоронні структури, що працюють в навчальних закладах, і вдаються до імітації бурхливої діяльності.

Адже не можна визнавати, що саме на державному рівні сформована культура, в якій насильство в поєднанні з особистою кризою людини (й суспільства загалом) і є вибухонебезпечною сумішшю, яка підірве Росію.

І саме тому 15-річний «русич» Тимофій пише на касці «Бей жидов, спасай Россию» і йде вбивати таджиків. Бо йому і мільйонам інших щодня на найвищому рівні доводять «чиєсь життя справді не має значення». Ба більше – відкрито закликають їх іти вбивати, рекламуючи «СВО –роботу для справжніх чоловіків». Ось вони і влаштовують своє «СВО». Поки що в навчальних закладах. Потім перейдуть за їхні межі. Бо не можна на педагогічному рівні конструювати образ ворога і водночас розраховувати, що одні учні не різатимуть і не стрілятимуть інших. У путінській Росії цього досі не усвідомлюють.

Макс Мельцер