Мирні часи Росії можна вирахувати на пальцях

На нещодавній зустрічі з окупантами, пораненими на війні в Україні, Путін сказав одному з них: «Ось дивися, ти не знав, як твій дід воював, а сам воюєш, як дід! Це говорить про те, що це в генах у нас...»

Насправді Путін останнім часом чи не вперше сказав правду. Воювати – істинно в генах росіян. Якщо розглядати Росію (Московське царство та імперію), то періоди повного, абсолютного миру, коли вона не вела жодних воєн, не мала зовнішніх чи внутрішніх конфліктів, були вкрай рідкісними та надто короткочасними.

Від Китаю до Сирії

Загалом багато істориків стверджують, що з моменту заснування Московського князівства і до розпаду Російської імперії держава постійно перебувала у стані війни. Повністю мирних років в її історії знайти майже неможливо. Хіба що виділити проміжки між великими зовнішніми війнами.

Одним із найтриваліших (у контексті повномасштабних війн) можна назвати хіба що час із 1878 по 1904 роки, після закінчення російсько-турецької до початку російсько-японської війни. Але навіть у цей період тривали інтенсивні «СВО» на Кавказі, в Середній Азії (наприклад, завоювання Туркестану, які фактично були повноцінними колоніальними війнами) та придушення заворушень (козацькі повстання, селянські бунти тощо) всередині імперії.

Тож царська Росія практично не мала тривалих періодів цілковитого миру, що охоплювали б усю імперію. Видається, після найкривавішої Другої світової війни, де СРСР утратила найбільшу кількість людських життів, можна і треба було б схаменутися. Проте Юрій Христензен – експерт медіа-центру «Одеська політична платформа» на підставі російського ж закону «О ветеранах» підрахував, що після 1945 року війна з Україною стала для Кремля «ювілейною», 40-ю.

Почалося ще з бойовий дій проти Китаю в 1946–1950 роках. Подальша географія просто вражає: Бангладеш, Камбоджа, Мозамбік, Лаос, Чехословаччина, Угорщина, Ефіопія, Таджикистан, Ангола, Сирія, Ємен, В’єтнам, Єгипет, Корея тощо.

Уже пострадянська Росія продовжила традиції військового втручання загалом на території колишнього СРСР:

 – Придністровський конфлікт (1992). Втручання 14-ї армії РФ.

– Громадянська війна в Таджикистані (1992–1997). Прикордонні війська та 201‑ша військова база РФ.

Перша російсько-чеченська війна (1994–1996).

– Друга російсько-чеченська війна (1999–2009).

– Війна в Грузії (2008). Російсько-грузинська війна, яка призвела до окупації Абхазії та Південної Осетії.

– Війна в Україні (з 2014 року):

– Військова операція в Сирії (з 2015 року).

Отже, фактично жодного відносно мирного періоду немає і в новітній історії Росії.

«Акулам» потрібні гроші

На цьому тлі цілком зрозуміле бажання Путіна «шукати нову еліту Росії серед героїв СВО». Він ужив низку заходів щодо їхньої імплементації у владні структури РФ. Однак нові «герої» вбудовуються в них значно важче, ніж влаштовують «криваве сафарі» в самій Росії.

Останній випадок: 30 жовтня стало відомо, що в селищі Нова Таволжанка Бєлгородської області російський військовий убив місцевого жителя, після чого зґвалтував його дружину. Про це повідомило регіональне управління Слідчого комітету РФ. А ось історія річної давнини. 37-річний Азамат Іскалієв відбув менше третини дев'ятирічного строку за вбивство (зарізав свою дружину влітку 2021-го, тому що вона хотіла розлучитися). Потім був звільнений в обмін на участь у війні в Україні. Повернувшись до цивільного життя, в жовтні минулого року він понад 60 разів ударив ножем жінку через відмову від його залицянь. Тепер його засудили на понад 19 років буцегарні.

Ця справа є одним із численних моторошних прикладів проблем, які чекають на Росію, коли сотні тисяч таких «іскалієвих» повернуться додому. Проблема настільки наочна, що її офіційно визнали в силових структурах. Офіційна статистика МВС РФ свідчить, що торік 11 327 осіб загинули в Росії в результаті злочинів, спрямованих на умисне заподіяння смерті або тяжкої шкоди здоров'ю. (Це – абсолютний максимум. У 2023 році від насильницьких злочинів загинули 8792 людини. У 2022-му – 9366).

Зростання тяжких злочинів пов'язане саме з війною в Україні. Такі висновки містяться у статті «Вплив спецоперації на злочинність у Росії» співробітника Уральського юридичного інституту МВС Віллі Маслова, який вказує, що «проведення СВО негативно позначається на криміногенній ситуації у країні в цей час, і варто очікувати продовження негативного впливу надалі».

Загалом, за різними оцінками станом на початок 2025 року, у війні проти України брали участь понад 1,5 мільйона російських чоловіків і жінок. Щобільше з них почнуть демобілізуватися і повертатися додому, то сильніше Росія зіткнеться з подальшим ще страшнішим насиллям. Недаремно у владних коридорах  Москви вже відкрито кажуть про те, що «героїв СВО непогано було б направити на будівництво "нової сибірської Росії"».

Станом на жовтень минулого року всередині Росії жертвами тих, хто повернулися з війни в Україні, стали майже 500 осіб – щонайменше 242 були вбиті і ще 227 отримали важкі поранення. Що буде далі в разі масштабного повернення таких людей у мирне життя, здогадатися неважко.

Зауважмо, ген насильства не відрізняє «свій–чужий». Видання «Верстка» перерахувала 101 російського військового, які можуть бути причетні до «обнулень» своїх же бійців на фронті. Ось двоє з найбільш кровожерливих. Курабек Караєв, позивний Курорт, полковник, командир 36-ї окремої мотострілецької бригади 29-ї армії. «Віддавав команди добивати наших поранених хлопців скиданнями із дронів, – каже свідок злочинів Курорту. – Спочатку він сказав це зробити простим солдатам – вони відмовилися. Хто відмовлявся іти в бій, тих прив'язували до дерева, били батогом, потім зачиняли в підвалі, і вони стікали кров'ю».

Ілхом Петер, позивний Акула. Капітан, командир штурмовиків 80-го танкового полку 90-ї танкової дивізії угруповання «Центр». «Акула наказав обнулити хлопця з позивним Фікса. За те, що той відмовився йти «розкривати» позицію хохлів (тобто виступати в ролі живої приманки), – розповідає свідок страти. – Він був без зброї, без бронежилета... Акула змусив усіх хлопців виписати ПІН-коди від карток. І перед завданням усе видати йому (нібито для того, щоб у разі загибелі передати їх родичам). Звісно, картки ніхто з родичів не отримав. Дуже багато було загиблих. Практично всі».

Зажерливість Акули легко пояснюється. Адже, крім морально-психологічних проблем, із поверненням таких «героїв», є й матеріальна проблема. Багато з тих, хто повернеться до цивільного життя, вже ніколи не зароблятимуть стільки, скільки отримують зараз.

Для прикладу: контрактник із Москви може заробити не менше ніж 5,2 млн рублів (майже 65 000 доларів США) за перший рік служби в Україні, включно з бонусами за підписання контракту в розмірі 1,9 млн рублів (24 000 доларів США). Це майже дорівнює середній річній зарплаті у столиці РФ, де зарплати найбільші в Росії. Що вже казати про тих, хто повернеться в різні депресивні регіони, які і є основними постачальниками путінського війська. Ось тому «нова еліта» Путіна й повинна надалі воювати з «героями СВО».

Дехто в Москві вже стогне: «Іноді здається, що краще б у часи героїв і загального героїзму не жити, а пожити спокійно. Як персонаж Анатолія Папанова у фільмі «Холодне літо п’ятдесят третього», сказав, що йому нарешті після всіх випробувань, що випали на його долю і на долю країни, хочеться пожити по-людськи. Але не дожив. «Невже і на нас чекає приблизно така сама доля?» – розмірковує герой кінокартини.

На жаль, так. Навіть у разі припинення бойових дій в Україні, війна Росії не закінчиться. Проти кого вона буде: «нової еліти» проти «героїв СВО», мігрантів, чи чергових сусідів – не відомо. Російських «акул» вже не переробиш. Путін лише модифікував грошима їхній історичний ген насильства.

Макс Мельцер