Російський Генштаб малює «переможні» карти
Начальник Генштабу ЗС Росії В’ячеслав Герасимов 30 серпня підвів чергові «переможні» підсумки. За його словами, під час весняно-літнього наступу «звільненно понад 3,5 тисячі км² української території та 149 населених пунктів». Насправді це – «типовий зразок агресивної кремлівської брехні та пихи», – заявив у відповідь Генштаб ЗСУ. А за оцінкою Інституту вивчення війни, заснованою на вивченні відео та фото з фронту, російська армія зайняла лише 2 тисячі 346 км² і 130 населених пунктів.
Найбільша невідповідність між даними Генштабу РФ та ISW стосується того самого Куп’янська, де росіяни зазнали масштабних утрат, але в місто так і не увійшли.
«Ветерани СВО Москви» vs Генштаб ЗС РФ
Підтверджують це і Z-блогери. «НГШ Герасимова хтось дуже сильно незграбно підставив. За його словами, ˮз’єднання і військові частини угруповання військ «Захід» практично повністю блокували місто Куп’янськ і звільнили близько половини його територіїˮ. Але ж у підсумку все це доповідають Верховному. І це, м'яко кажучи, дуже велике перебільшення наших успіхів на цій ділянці фронту», – пише відомий російський воєнний «аналітик» (з понад 3 млн підписників) Юрій Подоляка.
Про шалені втрати кажуть і в столиці РФ. Координатор «асоціації ветеранів СВО Москви» Олексій Кузінков відкрито розповів про величезні безглузді втрати, яких зазнала армія Росії під Куп’янськом: «Із мого загону із 189 осіб тільки 17 залишилися живими. Під Куп’янськом просто тупо на м’ясо гнали вперед. В останні рази хлопці просто йшли хоча б забирати своїх. Ми знаємо точки, де вони, «200-ті», «300-ті», лежать, але витягнути не можемо, хоча б для виплат їхнім родинам, які до того ж практично зупинилися».
Хроніки «переможних» реляцій із Донбасу
На окрему історію заслуговує й карта, яку показав Генштаб ЗС РФ. OSINT‑дослідник D’Mithridates, порівняв її з картою, яку складає моніторинговий проєкт DeepState. Порівняння показало, що ЗС РФ позначають як «свою» територію не тільки так звану «сіру зону», але навіть ту, де хоча б раз вдалося «засвітитися» російським ДРГ.
Наприклад, карта показує контроль РФ над усією зоною російського прориву біля Добропілля (і навіть більше), хоча відомо, що це вклинення було частково зрізане ЗСУ. На карті Генштабу ЗС РФ під російським контролем позначені також південні околиці Покровська, куди в липні вдалося зайти кільком десяткам російських військових – згодом усі вони були або вбиті, або потрапили в полон. «Схоже, що для Генштабу ЗС РФ, де б не був помічений російський солдат, – там її контроль», – пише D’Mithridates.
Насправді подібних «звільнень» за час повномасштабного вторгнення в Україну було вже чимало. Починаючи з сумнозвісного «Херсон із Росією назавжди». Після цього Бахмут «остаточно звільняли» щонайменше п’ять разів (і лише протягом одного року). Мар’їнку – щонайменше шість. Опитне – не менше п’яти. Про Піски було чотири «переможні» заяви (з них три – у серпні 2022 року). Рубіжне «звільняли» понад четверо разів. Вугледар, Зайцеве, Павлівку, Сіверськ – по два рази. Із Соледаром взагалі смішно – росіяни повідомляли про взяття міста три дні поспіль, до того ж двічі автор – Пригожин, а потім МО РФ.
Цікаво, що подібними «реляціями» обурюються російські штурмовики. І не тільки тому, що генерали отримують підвищення чи зірочки на погони, а через те, що стають першими безглуздими жертвами таких «реляцій». Бо артилерія відмовляється надавати підтримку у визначеному районі. Бо, за доповідями, що пішли наверх, його вже «звільнено». Таких прикладів є доволі.
Отже, після того як окупанти зрозуміли, що з Донбасом не виходить, бо жодний його справді великий населений пункт під час весняно-літнього наступу 2025 року окупанти так і не взяли хоча б «під контроль», росіяни вирішили «звільняти» інші регіони. Одним із останніх відомих випадків трапився з ними в селі Маліївка Дніпропетровської області. Вони увіткнули прапор РФ після цього чого заявили, що село нібито «звільнили». Однак уже за кілька годин групу ворожих «прапороносців» знищили (про що голосно волала вся «воєнкорівська» сітка).
А повертаючись до брехні особисто Герасимова, то у грудні 2021 року він переконував, що «інформація про ймовірне вторгнення в Україну – неправда». А вже за два місяці почалося повномасштабне вторгнення.
Узимку 2022–2023 років Герасимов урочисто оголосив про зимовий наступ із метою захопити весь Донбас. У реальності й тодішній наступ виявився повільним і малорезультативним.
Під час Курської операції Герасимов звітував про захоплення «понад 190 населених пунктів» і «виконання усіх завдань». Реальність була іншою: OSINT‑проєкт DeepState водночас констатував, що під контролем ЗСУ залишається 496 км² Курської області.
Який стосунок Куп’янськ має до Тяньцзіня
Цього разу, підбиваючи підсумки весняно-літнього наступу, Герасимов окремо наголосив на «контролі над 50 % території Куп’янська». Зазначмо, публічно він виступає досить рідко. Зазвичай у ролі штатних «переможців» виступає МО РФ. Достатньо згадати його офіційного спікера Конашенкова, який ще в перші тижні повномасштабного вторгнення «знищив ЗСУ», або командира «Ахмата» генерала Алаудінова, який заявляв, що «ЗСУ ми вже перемогли, тепер воюємо винятково з НАТО». Або ту ж пропагандстку Симоньян, яка переконувала, що «Україну в гарячий війні ми переможемо за два тижні, що там тієї України!». Але то пропаганда. Робота в неї така. Тож навіщо саме начальник Генштабу ЗС РФ Герасимов 30 серпня 2025 вирішив повернутися до цієї незавидної ролі й наполовину «взяв» Куп’янськ?
Відповідь лише одна – Верховний головнокомандувач на прізвище Путін наказав йому «взяти» хоч щось. Крім «стратегічного» задуму щодо «мирних переговорів», у нього є й тактичний. Путіну треба чимось хвалитися в китайському місті Тяньцзінь, де він перебуває на саміті ШОС та згодом буде на військовому параді, який обіцяє бути дуже масштабним. Тому Герасимову й довелося вигадувати щось «масштабне».
А те, що над цим сміються навіть власні «воєнкори», російського Генштабу не обходить. Він такі українські «переможні» карти ще намалює.
Макс Мельцер
