Нобелівська премія з економіки 2026: як очікування стали інструментом економічної політики
Цього року Шведська королівська академія наук присудила Премію Банку Швеції з економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля 2026 року Робертові Е. Голлу та Майклові Вудфорду «за мікроекономічні основи макроекономічної стабілізації».
Двох лауреатів відзначили за дослідження того, як економічні очікування впливають на виробництво, інфляцію та ефективність економічної політики. Їхнє ключове питання звучало так: «Як уряд і центральний банк можуть стабілізувати економіку з урахуванням того, як люди реагують на державну політику?».
У 1958 році А. Філліпс виявив залежність, яку згодом назвали кривою Філліпса, – обернений зв’язок між інфляцією та безробіттям. Коли економіка працює майже на повну потужність (тобто безробіття низьке), зростання попиту, зокрема державного, призводить до підвищення цін, а не до появи нових робочих місць чи збільшення виробництва.
Натомість коли в економіці є незалучені потужності, стимулювання попиту може створити робочі місця. Саме в цьому полягала суть пропозиції Джона М. Кейнса, яка допомогла подолати Велику депресію 1930-х років.
Проте якщо уряд намагається стимулювати зайнятість через підвищення цін (інфляцію), крива Філліпса перестає працювати, адже фірми й люди відповідно коригують своє виробництво та споживання. Це стало цілком очевидно під час кризи 1970-х років, яку, на відміну від Великої депресії, спричинили обмеження з боку пропозиції (дефіцит нафти), а не перевиробництво.
Як і будь-яка криза, це спонукало економістів переглянути свої моделі з урахуванням нової інформації. Першим переглянув кейнсіанську парадигму Роберт Лукас, лауреат Нобелівської премії 1995 року, який запропонував ідею раціональних очікувань, тобто того, що люди й фірми дивляться в майбутнє і реагують на оголошену державну політику. Відома «критика Лукаса» стверджує, що не можна оцінювати вплив економічної політики, спираючись лише на історичні дані. Цьогорічні лауреати розвинули цю ідею. Роберт Голл дослідив, як люди планують своє споживання з огляду на поточний та очікуваний майбутній дохід. Майкл Вудфорд поєднав ці ідеї з реальністю затримок у зміні цін і зарплат і розробив теоретичні основи нової кейнсіанської моделі. Сьогодні макроекономісти здебільшого використовують цю модель та її модифікації, щоб пояснювати або прогнозувати вплив тих чи тих макроекономічних заходів.
Рисунок 1. Зміни у споживанні неможливо передбачити
Джерело: Шведська королівська академія наук
Примітка: Голл висунув гіпотезу, що зміни у споживанні неможливо передбачити, адже вони залежать від нової, а отже, непередбачуваної інформації.
Рисунок 1 ілюструє концепцію Голла. Якщо людина очікує підвищення на роботі, вона може почуватися впевненіше щодо майбутніх доходів і тому витрачати більше вже сьогодні. Натомість якщо людина не очікує підвищення, вона може витрачати менше й більше заощаджувати. Розуміючи, як очікування впливають на рішення щодо споживання, уряд може краще передбачати реакцію людей на економічну політику й відповідно розробляти ефективніші заходи.
Щоб ефективно керувати економікою, уряд має враховувати не лише фактичні економічні показники, які збирають статистичні служби, а й реакцію людей і компаній на його рішення, а також те, як оголошення державної політики впливають на очікування. Рисунок 2 відображає ідею нових кейнсіанських моделей: треба зазирнути «усередину коробки», тобто врахувати механізми, за якими окремі суб'єкти ухвалюють рішення, що впливають на макроекономічні результати. Ці моделі припускають, що люди й фірми ухвалюють раціональні рішення на основі всієї інформації, доступної на певний момент.
Рисунок 2. Нові кейнсіанські моделі ґрунтуються на мікроекономічних засадах
Джерело: Шведська королівська академія наук
Примітка: Традиційні кейнсіанські моделі будувалися на статистичних та історичних зв’язках між макроекономічними змінними. Нові кейнсіанські моделі ґрунтуються на мікроекономічних засадах – рішеннях, які ухвалюють окремі люди та бізнеси.
Вплив очікувань на реальну ситуацію ми спостерігаємо щодня.
Наприклад, улітку 2026 року після масованих російських атак на склади у київських супермаркетах спорожніли полиці. Люди скуповували продукти першої потреби – крупи, олію, борошно, консерви, – побоюючись, що ці товари надовго зникнуть або різко подорожчають. Виробництво харчових продуктів переважно не постраждало (ба більше, через скорочення експортних можливостей унаслідок російських атак на порти й судна ціни на продукти місцевого виробництва мали б знизитися). Однак порожні полиці через порушену логістику змусили частину людей панікувати й купувати більше, ніж зазвичай, що лише поглибило дефіцит.
Ще один приклад самоздійснюваних очікувань – панічна купівля солі навесні 2022 року: нетривалий час після новин про зупинку підприємства «Артемсіль» попит на сіль і ціни на неї різко зросли – дехто купував значно більше, ніж міг спожити за рік. Після того як уряд пояснив, що сіль можна легко імпортувати, попит і ціни швидко знизилися.
Приклад із бізнесу – ціни на пальне. У березні 2026 року, коли США розпочали війну з Іраном, українські АЗС за кілька днів підвищили ціни на пальне. Хоча бензин і дизель, які тоді продавали, були закуплені ще до блокади Ормузької протоки, продавці очікували подорожчання нафти й підняли ціни на випередження.
Рисунок 3. Ціни на бензин і дизельне пальне в Україні, грн за літр
Джерело: Мінфін
Примітка: Ціни вказано з урахуванням акцизу та ПДВ.
ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ ДЛЯ УКРАЇНИ
Ідея, що економічні агенти враховують не лише минуле, а й свої прогнози щодо майбутнього, має наслідки насамперед для політики центрального банку. У 2015 році НБУ перейшов до інфляційного таргетування, яке прямо враховує очікування бізнесу й домогосподарств щодо майбутньої інфляції. Ще більше, центральний банк може впливати на ці очікування. Тому комунікація є невіддільною частиною цього режиму. НБУ не лише пояснює свої рішення щодо облікової ставки, а й публікує прогнози облікової ставки, які економічні агенти можуть враховувати під час ухвалення власних рішень.
Хоч економічні агенти не цілком раціональні, новокейнсіанські моделі корисні, оскільки привертають увагу до того, як ухвалюють рішення люди й фірми, а також до потреби зменшувати невизначеність і вибудовувати довіру між економічними агентами й тими, хто формує політику.
Автори:
Вікторія Агапова, «Вокс Україна»
Юлія Дідківська, «Вокс Україна»
