Україні потрібно повернути своїм містам Магдебурзьке право, економічну свободу
Одна із серйозних системних криз, яка на нас може чекати в майбутньому (і про яку в нас ніхто не говорить), – це глибока урбаністична криза українських міст-мільйонників (або наближених до параметра одного мільйона жителів). Далі про це – в матеріалі експерта аналітичного центру «Об’єднана Україна».
Ремарка: криза районних та обласних центрів у нас уже давно в самому розпалі. Економіка майбутнього – це економіка міст. Багато експертів кажуть, що майбутнє світової економіки формуватимуть не держави і навіть не коаліції країн, а приблизно 50 найбільших мегаполісів світу, 20 з яких буде сконцентровано в Китаї.
За аналогією: так у 70-х роках минулого століття стався економічний крен у бік нагромадження капіталу у форматі 50 найбільших банків світу, 20 з яких були зосереджені в Японії. Тепер профіль світової економіки визначає 50 найкрутіших корпорацій світу, 20 з яких зосереджені у США. Приблизно так і рухається тренд альтернативного американському полюса впливу: від США після Другої світової війни до Японії (у 70-х ХХ ст., коли американці трощили японські автівки на знак протесту); потім від Японії в бік Китаю і далі у формат інтернаціоналізації лідерства. Поки що корпоративна вісь світової економіки забезпечує домінування США у світовій економічній системі. Але так буде лише до моменту переходу до мегаполісної моделі впливу у світі.
Одна з ідей нобелівського лауреата з економіки Пола Ромера – створення так званих чартерних міст. За цією моделлю в неефективних економіках мають з'являтися надміста, що володіють високим рівнем самоврядування. У чартерних містах має бути своя, більш ефективна, судова система, побудована за принципом міжнародних арбітражних судів, і надійна система захисту титулів власності. Економічний акцент у таких центрах пріоритетного розвитку має бути на нових технологіях та економіці знань. Базовий принцип тут – якщо в рамках неефективної країни не можна зі зрозумілих причин побудувати творчу економіку нового типу, то чому б не створити її в рамках кількох окремих міських центрів.
Переваги тут очевидні. Населення не чекатиме, поки місцеві «еліти» дозріють до створення якісного середовища життя в рамках цілісної національної економіки. Якщо низка виборів не призводить до появи в країні ефективного державного менеджменту, люди голосують не руками, а ногами, тобто мігруючи в інші країни. Причому з кожною хвилею міграції шанси на побудову нової економіки в демографічно знекровленій країні стрімко скорочуються, і рано чи пізно національна економіка опиняється за точкою неповернення.
Водночас створення чартерних міст – це не просто поява нових точок зростання і драйверів економічного розвитку, а й поява внутрішньодержавних міграційних магнітів. Ліпше нехай населення мігрує до своїх мегаполісів, ніж до чужих країн – податки і споживання в такому разі працюватимуть на національну, а не на чужу економіку.
В Україні модель кластерного розвитку могла б містити і розвиток регіональних надміст, що розвиваються на принципах економічної свободи. Модель кластерних міст – це фактично «урбанізація» державної неефективності для створення анклавів ефективності. Якщо є важко розв'язувана системна економічна неефективність, вона може бути частково нівельована створенням точок, анклавів ефективності.
Але повернемося до України. У нас є міста-мільйонники: Київ, Львів, Харків, Дніпро, Одеса. Наближені до них за параметрами Запоріжжя, Кривий Ріг. Майже всі вони перебувають у глибокій урбаністичній кризі. До війни цю кризу камуфлювали туризмом і сектором послуг, але тепер банкрутство цієї моделі стає щоразу очевиднішим. Навіть Київ, незважаючи на уявну стабільність, і Львів, попри уявний умовний спокій, після війни в рамках аграрної моделі розвитку країни можуть опинитися на порозі урбаністичної кризи.
Аграрна модель просто «не витягує» модель великих міст-мільйонників. Необхідний розвиток промисловості, сектора послуг, фінансів. Але не тільки про «жорстку інфраструктуру» йдеться. Необхідно «розкрутити» творчу енергію міст, повернути їм економічну свободу і розкріпачити підприємницьку активність населення. Потрібно дійти до формату «креативного Києва», в якому домінуватимуть інтелект, знання, наука і сучасні технології.
Ричард Флорида, американський економіст і концептолог із розвитку креативного класу, виокремлює в мегаполісах жорстку інфраструктуру (енергетику, дороги, розв'язки, метро, мости тощо) і «м'яку інфраструктуру» (міське середовище, креативний клас, підприємницьку активність).
Класичний приклад м'якої інфраструктури – це сучасна історія міста Більбао, центру басків, яке ще кілька десятків років тому асоціювалося з терором і провінціалізмом. На тлі кризи в Іспанії, в 90-х роках минулого століття, мер Більбао вирішив профінансувати будівництво музею сучасного мистецтва Гуггенхайма. Місто витратило 200 млн дол. і вже через кілька років заробило понад 2 млрд дол. на туризмі. І далі заробляє, незважаючи на всі світові кризи.
Це так звана політика розгортання – свою країну і своє місто потрібно розвивати будь-якими доступними методами, попри циклічні спади в економіці.
Шедевр Френка Гері в Більбао продемонстрував, що навіть відносно неблагополучне місто може стати відомим на весь світ у позитивній, а не негативній конотації. І інвестиції окупляться стократ.
Успіх привертає не депресивне світовідчуття, яке проявляється в міському середовищі, а яскраве, життєствердне, динамічне міське середовище, яке має колосальний внутрішній потенціал розвитку. Найчастіше навіть один проєкт у змозі змінити настрій і економіку мегаполісу з негативу на позитив.
За концепцією Пола Ромера, Україна точно може входити до двадцятки країн з найбільш розвиненим урбаністичним потенціалом. Проблема лише в тому, що цей потенціал згасає, а не використовується для розвитку країни.
Майже 30 китайських мегаполісів володіють регіональним валовим продуктом у розмірі понад 1 трлн юанів у кожному, тобто 140 млрд дол., що можна порівняти з ВВП України (але в цьому разі – це ВРП тільки одного китайського середнього мегаполісу). Динаміка зростання економіки в містах, як бачимо, перевищує темпи зростання китайської економіки загалом.
По суті, Україні потрібно повернути своїм містам Магдебурзьке право, повернути їм економічну свободу. Ми «сидимо на золоті» і, не помічаючи його, втоптуємо його в бруд.
Автори:
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама