Адміністративно занизити ціну на газ – «дурна справа нехитра». Що потрібно насправді?

Адміністративно занизити ціну на газ – «дурна справа нехитра». Що потрібно насправді?

Блоги
1582
Ukrinform
Єдиний сенс заяви Тимошенко щодо ГТС – відлякувати потенційних міжнародних партнерів

У продовження допису про заяви Тимошенко відносно Нафтогазу.

Юлія Володимирівна каже, що продаж 49% відсотків акцій оператора ГТС приблизно за 7 млрд дол. буде якоюсь жахливою оборудкою.

Це каже політик, яка, за інформацією ЗМІ, пропонувала віддати ГТС у концесію Газпрому.

Тобто не продати, а просто віддати. І не 49%, а повний контроль.

Газпром би платив за концесію? З огляду на те, як Тимошенко домовляється з Путіним, скоріш за все - ніяких грошей би реально не отримали. Все, що платив би Газпром, автоматично поверталося б Газпрому як плата за газ. Ми мали би ще й доплатити у пару разів більше.

Факт: за контрактом Тимошенко-Путіна Нафтогаз платив у середньому за 2009-2014 роки на 5,8 млрд дол., або у 3 рази більше за газ, ніж отримував за транзит газу. Тільки після того як Нафтогаз домігся в міжнародному арбітражі перегляду цих кабальних контрактних умов, Нафтогаз, наприклад, у 2017 році отримав за транзит на 660 млн дол. більше, ніж заплатив за імпортований газ.

Вартість ГТС у 300 млрд дол., яку вказує Тимошенко – це нічим не підкріплена цифра, яку взяли просто «зі стелі». Міжнародна аудиторська компанія EY оцінила відновлювальну вартість (з урахуванням зносу) української ГТС станом на кінець 2017 року у 419-460 млрд грн або 14,9-16,4 млрд дол.

Давайте подивимося на цифру Тимошенко ще й з іншого боку. Україна за контрактом Тимошенко-Путіна отримувала за транзит у середньому 2,55 млрд дол. на рік. Якщо порівняти це з 300 млрд дол., про які каже Тимошенко, виходить, що Тимошенко домовилась із Путіним, що Україна буде отримувати 0,85% на рік від вартості ГТС. У той же час уряд Тимошенко дав державну гарантію під запозичення Нафтогазу під 9,5%. Виходить, шо Тимошенко домовилися з Путіним, що Україна буде отримувати від Росії в 11 разів менший відсоток, ніж буде сплачувати за кредитами.

Що ви сказали б, якщо ваше житло здавали б в оренду з доходністю 1% від її вартості, і водночас на ваше ім’я взяли кредит під 10%? Ви би за шахрайство не позивалися?

Повертаючись до варіанту продати 49% акцій оператора української ГТС приблизно за 7-8 млрд дол. – це був би не такий уже поганий варіант. Бо такі гроші були б найкращою гарантією того, що Україна збереже транзит газу.

Погодьтесь, ніхто не заплатить такі гроші, якщо транзит не буде збережений і він буде прибутковим, особливо враховуючи, що внутрішнє транспортування газу є збитковим. Є, правда, нюанс: мені особисто не відомо, щоб хтось уже запропонував такі гроші. Уряд, який рік тому перебрав на себе ініціативу з залучення міжнародного партнера з управління ГТС, поки взагалі не оголосив жодної пропозиції.

Тому єдиний сенс заяви Тимошенко – це відлякувати потенційних міжнародних партнерів. Щоб зараз нічого не заважало будівництву Північного Потоку 2, а після виборів щоб нічого не заважало укласти з Путіним чергову кабальну угоду, щоб викачувати гроші з України?

*     *    *

Тепер про заяви Тимошенко щодо цін на газ.

Тільки спочатку я вам наведу цифри, щоб усі зрозуміли, що ми особисто не зацікавлені, щоб українці платили більше за газ.

Факт: Додаткові надходження Нафтогазу від транзиту газу Нафтогазу в 8,5 раза перевищують всі витрати на апарат управління Нафтогазу за нового керівництва (з другого кварталу 2014 року по кінець першого півріччя 2018 року).

В той же час Нафтогаз, наприклад, у першій половині 2018 року на 2,4 млрд грн. більше перерахував грошей своїй газовидобувній компанії, Укргазвидобування, ніж отримав від реалізації газу.

Тобто всі витрати на зарплати, премії, авто тощо фінансуються не за рахунок коштів, які українці сплачують за газ, а за рахунок грошей, які ми стягнули з Газпрому.

Наші зарплати і премії ніяк не залежать від ціни на газ. При цьому вони залежать від обсягу власного видобутку.

А премії за перемогу в Стокгольмі по транзитному контракту ми якраз отримали за вже стягнуті з Газпрому 2,1 млрд дол. у вигляді газу. Ми цей газ відібрали у Газпрому у 2014-2015 роках й відразу продали його в Україні. При цьому арбітраж спочатку зменшив суму, яку ми мали заплатити за цей газ майже на 1,8 млрд дол., а потім у 2018 році виніс рішення, за яким 2,1 млрд дол. було автоматично стягнуто з Газпрому як залік проти суми, яку нам залишалося заплатити Газпрому, а 2,6 млрд дол. Газпром має ще додатково нам заплатити.

Так от щодо ціни на газ. Тимошенко каже, що за її прем’єрства була низька ціна на газ, і, якщо вона стане президентом, вона відразу знизить ціну на газ удвічі. Правда, для іншої аудиторії вона каже, що вона – за ринкові ціни (які навіть на оптовому ринку є вищими за поточні ціни для населення). Ну і повноваження адміністративно обмежувати ціни є в уряду, а не у президента, але «то таке».

Адміністративно занизити ціну на газ – «дурна справа нехитра», як кажуть у народі.

Зараз ціна на газ для потреб населення адміністративно обмежена на рівні фактично в два рази нижче ціни на точно такий же газ на оптовому ринку з вільним ціноутворенням. Тільки не дозволяйте себе дурити розмовами про «український газ» й імпортний газ – це «віртуальний» поділ, ніколи так не було, щоб населенню фізично йшов газ власного видобутку, а промисловості – імпортний. Просто населення менше платило за такий самий газ, як отримує промисловість. Відповідно, при розподілі коштів Нафтогаз менше отримував.

Адміністративне заниження ціни призводить до зменшення доходів держбюджету (тобто за рахунок платників податків), до неефективного споживання газу (бо ціна для споживача не відображує економічну цінність газу) і до корупції (маніпуляції з обліком газу).

Може проблему з недовірою людей до використання коштів державного бюджету в інтересах українців потрібно вирішувати не шляхом адміністративного заниження цін на газ? Може краще зробити так, щоб люди отримували вищі зарплати і пенсії, які дозволять їм платити ринкові ціни?

Чи може держава вплинути на зниження ринкової ціни? Може. Але для того, щоб зменшилася ринкова ціна, потрібно набагато більше видобувати і набагато менше споживати газу – щоб його експортувати, а не імпортувати. Це не можливо зробити за день, за місяць чи навіть за рік. Для цього потрібні роки. І тільки якщо за ці роки будуть проведені відповідні ринкові реформи.

При цьому цинізм ситуації полягає у тому, що якби не Тимошенко, то ринкова ціна Україні зараз була б на 2350 грн/тис.куб.м дешевше!

Тобто – на такому ж рівні, якби Україна значно б збільшила видобуток і почала б експортувати, а не імпортувати газ. Нижче ринкова ціна навіть теоретично може бути тільки, якщо Україна би видобувала у рази більше газу, а експорт би був би заборонений.

Адже перед тим, як Тимошенко домовилася з Путіним про ціну на газ у 2009 році, Газпром пропонував ціну на рівні «експортного паритету» (ціна у Німеччині мінус витрати на транспортування). Але Тимошенко домовилася про більш високу ціну! За рахунок цього Україна переплатила Росії 16,8 млрд дол.

І це при тому, що Нафтогаз тоді мав необхідну аргументацію щодо ще нижчої ціни – оскільки у 2009 році ще не була розвинена торгівля газом на біржах, то за європейськими принципами на той час ціна імпортованого газу могла бути прив’язана до вартості альтернативних енергоносіїв на українському ринку. Якщо був би прийнятий варіант Нафтогазу, то Україна би заплатила взагалі на 28.8 млрд дол. менше.

*   *   *

Власний видобуток газу. Ми і самі були б раді видобувати набагато більше газу. Але для цього замало розмов.

Нафтогаз профінансував збільшення видобутку за рахунок додаткових коштів від транзиту. 

Без Нафтогазу всі розмови про збільшення видобутку залишилися би на папері. Нагадаю, видобуток зріс до рекордного за 23 роки рівня, і це в умовах, коли Нафтогаз не отримує від держави дозволи на видобуток в достатньому обсязі.

*   *   *

Висновок. Ліквідувати потрібно неприродні монополії. На ринку газу – це монополія Фірташа (облгаззбути). Потрібно виставити на чесні аукціони ліцензії для видобутку газу. Потрібно завершити реформу ринку газу – щоб споживачі бачили реальну конкуренцію. Потрібно також завершити реформу корпоративного урядування державних компаній – щоб люди бачили, що політики не наживаються на державних компаніях.

Політики взагалі не мають втручатися в операційну діяльність державних компаній. Як організовувати процеси виробництва та реалізації продукції – це справа професійних менеджерів, а не політиків. Нагадаю, що менеджери Нафтогазу – не політики і не чиновники, ми не наділені повноваженнями органів державної влади.

Спільною метою менеджерів державних компаній та політиків має бути підвищення зарплат і пенсій – щоб у значної більшості українців була можливість без прихованих (через адміністративно обмежену ціну газу) або навіть адресних субсидій забезпечити затишне життя своєї родини.

Ми сумлінно виконуємо свою частину роботи – збільшивши свою частку в чистих (навіть після вирахування витрат на субсидії) доходах держбюджету в 7 разів навіть у порівнянні з довоєнним 2013 роком. Якби так само було у всій економіці України – то зараз би зарплати та пенсії українців були на середньоєвропейському рівні.

Юрій Вітренко
FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>