Шимарон, шураску та борщ: Марина Гримич розповіла про українську кухню в Бразилії

Докладніше про особливості української кухні в Бразилії розповіла українська письменниця, докторка історичних наук, дослідниця, авторка першої докладної наукової монографії про історію та культуру сільського населення Бразилії українського походження Марина Гримич в авторській програмі Олени Брайченко "У своїй тарілці" на Радіо "Культура", повідомляє Українське радіо.

"Українці емігрували до Бразилії наприкінці XIX століття переважно із Галичини та Буковини і зберегли свою культуру в сільських місцевостях у штатах Парана й Санта-Катарина аж до сьогодні. Звичайно, частина діаспори живе в містах. Вони час від часу вживають інші страви, у них кухня більш вишукана, вони взагалі вважають себе бразильцями українського походження. А в селах і досі себе значною мірою вважають українцями, там можна почути українську говірку", - розповіла Марина Гримич.  

Як зазначила дослідниця, борщ у місцевих українців займає особливе місце. "Борщ готують. Це святе. В побуті борщ вариться подібно до нашого. Проте вони ніколи не кладуть туди картоплі, квасолі та моркви. Роблять засмажку із борошна, щоби борщ був ситнішим. Буряки можуть відразу кидати, а можуть відварити окремо й потім кинути. Борщ так само дуже смачний та поживний. Власне, коли я питала: "Чому ви не кладете картоплю?", вони відповідали, що в них не прийнято, можуть варити інший картопляний суп. Інколи вони окремо варять маніок (є найважливішою складовою раціону харчування народів Африки й Латинської Америки. Споживання маніока в тих регіонах за обсягом можна порівняти зі споживаним нами картоплею — ред.) і для ситності кидають у борщ", - розповіла Марина Гримич. 

Вона додала, що ті, хто любить вироби з картоплі, не можуть оминути маніок. "Це такий продовгуватий корінь, схожий на велику редьку. Для нас це екзотична культура, а там вона росте й називається "манжоха". Взагалі там існує українсько-португальський суржик. Для кислинки в борщ додають оцту або лимона. Цитрусових там повно", - зазначила письменниця.

Полюбляють українці Бразилії й шимарон, розповіла Марина Гримич. «Інколи в магазинах продаються пакетики чаю-мате (із цієї рослини). Власне, це листя, яке росте на кущах. У тому регіоні вона називається "ерва". Українці інколи листя називають —"герба".

До речі, в українців до цієї рослини особливий сентимент, зауважила письменниця. "Коли вони тільки приїхали в Бразилію наприкінці XIX — на початку XX століття, то їх кинули в дикі ліси. Якось виживати потрібно. Раніше це була дика рослина. Це вже зараз її культивують. Отож українці збирали це листя, сушили та продавали мішками на ярмарках. Листя скуповували посередники, які його перевозили в Аргентину, де культ вживання шимарону був дуже поширений. Потім цей звичай перекинувся й на українську спільноту. Почали пити чай із листя", - поділилася дослідниця.

Вона зауважила, що зараз "це не просто напій, це соціальний звичай". "Коли ти приходиш у гості, то перше, що тобі дають — кую (чашечка із гарбуза) і "бомбу" (соломинку чи тростинку), через яку п'ється цей чай. Заварюється він по-різному. Є різні варіанти. Ця куя з однією "бомбою" передається по всьому колу. Така собі люлька миру", - пояснила Марина Гримич. 

А ось вареники і голубці українці в Бразилії готують частіше, ніж ми: це у них повсякденна страва, а місцеві голубці й вареники такі ж самі, як і в Україні, каже письменниця.

"У сільських районах Бразилії бувають церковні храмові свята чи фести, де українці готують вареники та голубці, а люди з околиць приходять та купують ці страви. Голубці там такі самі, як і в Україні. Там їдять багато рису. Тому готувати голубці — це абсолютно логічно. Загортають і в кислу капусту, і в солодку. На півдні Бразилії росте рослина "кова", за фактурою схожа за лободу. Її листя вживають просто в салат, як у нас шпинат. Час від часу, коли вдома немає капусти, цю рослину використовують для голубців. Обов'язково до голубців додаються шкварки", - розповіла дослідниця. 

Марина Гримич розказала і про шураску – це практично шашлик із телятини чи яловичини. Тривалий час українці не "підсідали" на цей звичай, він був суто бразильський. "Шураску — це цілі шматки м'яса, причому різні шматки називаються по-різному, залежно від того, з якої частини туші вирізані. Українці запозичили цю страву. Сьогодні на весілля закуповують биків і роблять шураску. Це обов'язковий компонент. Великі шматки м'яса печуться на вугіллі, потім вони наштрикуються на великий патик, до вас підходить чоловік з гострим ножем і питає: "З якого місця вам відрізати?". Відрізає вам на тарілку. Потім до вас підходить інший чоловік, який приносить іншу частину туші і запитує те саме", - розповіла дослідниця. 

Як додала Марина Гримич, цей звичай прийшов порівняно пізно, «бо українці традиційно вирощували корів для молочних продуктів, а для м'яса вирощували свиней, правда, рідко». «Взагалі, якщо чесно, тривалий час вони були бідними, і в них переважала вегетаріанська кухня. До останнього часу вони не мали холодильників. Коли різали бика, його потрібно було відразу з'їсти. Тому був такий звичай, що деякі шматки залишали собі, а решту роздавали сусідам», - пояснила дослідниця.

Марина Віллівна Гримич – українська письменниця, доктор історичних наук, кандидат філологічних наук, директор видавництва «Дуліби», продюсер літературного проекту Люба Клименко. Член Спілки письменників України, член Національної спілки краєзнавців України.