Дерев’яне мереживо Чернігівщини: зникаюча краса чи сила, що вистоїть?

Цей текст я писала півроку. Довгі 6 місяців спроб зібрати докупи бодай якусь статистику. Але мені не вдалося. Оскільки телефони тих, хто вмів майструвати, хто знав найгарніші будинки, хто опікувався – не відповідали. Залишалося з’їздити на Чернігівщину ще раз. Сьогодні розповім про одне з найяскравіших традиційних ремесел України, проблеми з його охороною та мою поїздку в прикордоння – Чернігівське дерев’яне мереживо.

Уперше на зйомки дерев’яного мережива Чернігівщини ми з командою Made in Ukraine приїхали за кілька років до великої війни. Була така сама зима – сніг, легкий мороз, погані дороги, будиночки, наче з малюнків, і абсолютно казкова тепла пара, що виходила від кожного жилого будинку. На тлі білого-білого снігу так гарно виділялися сині, фіолетові, зелені, червоні будинки. А далі – просто казка для очей та естетів, бо на вікнах і під дахами – дерев’яна різьба. І чим далі від Чернігова – тим казковіше та складніше візерунки з дерева, тим яскравіше контраст. Ми закохалися у цей край. Збиралися знімати про нього кіно.

Але війна внесла корективи. І вдруге я вже поїхала сюди з друзями-волонтерами і з допомогою військових. Бо під’їхати в двокілометрову зону від кордону в Семенівському районі, де було скупчення унікальних будинків, інакше не можна. Те, що ми побачили, мене вразило до глибини душі…

ІСТОРІЯ ТА ВИТОКИ

Традиція дерев’яного мережива виникла в лісостепових регіонах Сіверщини та Полісся, де багатство лісів та розвиток деревообробки заклали основи унікального стилю народної архітектури. Наприкінці XIX – початку XX століття на Чернігівщині сформувалася локальна школа теслярства, де різьба на фасадах будинків: на карнизах, лиштвах, віконницях, фронтонах – набула витончених форм, які часто порівнюють із мереживом.

Орнаменти були не лише декоративними: вони відображали символіку українських писанок, традиційної вишивки, рослинних мотивів і оберегів. Кожен елемент щось означав: оберігав оселю, свідчив про статус родини, був свого роду візуальним підписом майстра.

У радянський період частина цієї архітектурної спадщини була втрачена, адже будинки модернізували, змінювали дерев’яні елементи на стандартні, часто з бетону чи пластику, десь унікальне різьбярство закрили вагонкою в угоду моді 1990-х. Але вже у 2010-х роках почалася хвиля зацікавлення майстерністю. У 2018 році чернігівський активіст Станіслав Іващенко створив проєкт «Дерев’яне мереживо Чернігова», мета якого – не лише зберегти фасади, а й задокументувати культуру рідного міста.

СТАН ДО ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ (ДО 2021 РОКУ)

На початку XXI століття в Чернігові та області налічувалися сотні будинків із традиційним мереживом, переважно датованих кінцем XIX – початком XX століття. Більшість перебували в приватній власності та не мали охоронного статусу. Деякі з них були обшиті сайдингом, частину переобладнали без урахування історичної цінності.

Проєкт «Дерев’яне мереживо Чернігова» став основною платформою збереження. Волонтери оцифрували понад 200 об’єктів у місті та задокументували десятки у 14 навколишніх селах. На базі зібраних даних створено онлайн-музей, відкрито пішохідні маршрути. До 2021 року активісти встигли відреставрувати до 10 будинків.

У 2016 році науковці видали каталог «Чернігівське узороччя», в якому відтворили орнаментальні зразки з колекції краєзнавця 1970-х років Віктора Карнабіди. Це стало основою для відновлення традиційної різьби за автентичними ескізами.

Ініціативи, подібні до проєкту «Дерев’яне мереживо Чернігова», демонструють ефективність громадянського суспільства у збереженні культурної спадщини.

Але незкажаючи на таку об’ємну працю по збереженню та документуванню, без державної підтримки на всіх рівнях доволі складно зробити те, чим мали б опікуватись громади та районні осередки культури – не вдалося зробити повноцінний перелік з будинками, які могли б нести історичну та культурну важливість, а також немає переліку носіїв цієї майстерності.

ГЕОГРАФІЯ ПОШИРЕННЯ

Основні зразки дерев’яного мережива збереглися в історичній частині Чернігова, на вулицях Музейна, Земська, Гончa, Варзара, Коцюбинського. Однак волонтерам Чернігова також вдалося зафіксували приклади у передмістях – Старий Білоус, Седнів, Шестовиця.

На півночі Чернігівської області осередками залишаються Корюківський і Семенівський райони – там збереглися як будинки, так і окремі архітектурні фрагменти. Частина з них задокументована, частина – повністю зруйнована. У лютому цього року ми командою проїхали тією ж дорогою, що і в 2021 році. І сльози були на очах. Оскільки я добре пам’ятала, як біля цих будинків робила зйомку 5 років тому. Біля будинків, він яких позалишалося згарище. Біля будинків, які горіли під час окупації в 22-му, а потім під час обстрілів у 23 та 24-му, біля будинків, на місці яких уже стоять вагончики, на яких немає місця для традиції.

Фіксувати втрати також не вдається, бо заїжджати на ці території просто небезпечно. Та й зафіксувати мало що можна достеменно, бо переліку об’єктів, а тим більше, такого потрібного та помічного в цьому питанні 3D сканування – тут не використовують.

ВІЙНА: ВТРАТИ ТА СТІЙКІСТЬ

Після початку повномасштабного вторгнення в 2022 році Чернігів опинився в зоні активних бойових дій. Один із зафіксованих будинків було повністю зруйновано, ще кілька – пошкоджено уламками. В околицях міста зафіксовано втрату щонайменше 10 будинків із різьбленими фасадами. Але більшість об’єктів, на щастя, вціліли. Та це ми говоримо про ті будинки, які було зафіксовано! Бо більшість у прикордонні – ні.

«На жаль, ніхто не знає відповіді на запитання – скільки будинків постраждало в області. В Чернігові постраждало багато. Деякі були зруйновані вщент (цифр немає). Серед знакових – два отримали суттєві пошкодження (Шевченка, 54 та Коцюбинського, 39). Що стосується прикордоння, то які у нас втрати по селах, вам ніхто не скаже. Це точно сотні будинків. Таку статистику ніхто не веде і не може вести. Для цього треба знати вихідні дані по всіх вулицях усіх прикордонних сіл до повтомасштабки і якимось чином регулярно вести фіксацію по всіх цих населених пунктах» – говорять чернігівські волонтери з розпачем. Бо це означає тільки одне – матеріальне втілення традиції втрачене і відновленню до довоєнного стану не підлягає.

Попри війну, активісти не зупинили роботу. За 2022–2024 роки відновлено щонайменше 5 фасадів у центральній частині Чернігова. Роботи виконувалися вручну, з використанням автентичних шаблонів і технологій відтворення, зокрема – цифрового моделювання і ЧПУ-верстатів. Ініціативу підтримують десятки волонтерів, серед яких архітектори, історики, теслі та просто небайдужі мешканці.

Серед яскравих історій – досвід Ірини Рубіс, голови ГО “Післязавтра” та стратегині з гендерної рівності й соціальної інклюзії:

«Я – чернігівка. Завжди милувалася дерев’яним мереживом, коли проходила повз будинки з ним, і водночас відчувала сум: більшість із них були не ошатні, ніби доживали своє.

Тому, коли ми придбали частину будинку з мереживом, перше, що я зробила після підписання документів, – написала на сторінку “Дерев’яного мережива”, аби замовити відновлення всіх ушкоджених і втрачених елементів. А згодом – повністю ревіталізувати фасад будинку.

Вже за 15 хвилин ми зустрічалися зі Стасом Іващенком біля мого надбання. Виявилося, що саме мій будинок давно був омріяним для реновації командою “Мережива”. Але співвласник не погоджувався. Коли ж він побачив мій запал, почув пояснення й дізнався, що я все профінансую і навіть кольорові рішення узгоджуватиму з ним, то дав своє “так”.

Ми з командою волонтерів почали роботу у вересні 2021-го. Я була залучена і фізично – навіть опанувала будівельний фен. Завершили влітку 2022-го. І коли після відбиття Чернігова відновили толоки, для мене це стало найжиттєстверднішим явищем того року. Краса буде!

Наш “будинок-карамелька” з нетиповим кольоровим поєднанням став чи не найфотографованішою будівлею міста. Його обирають для весільних фотосесій. Мотиви нашого мережива використовують майстри хендмейду, а я навіть ношу з собою брелок у формі нашого віконечка.

Для мене це – відчуття єднання з домом моєї землі. Я підтримую “Мереживо” через Patreon і за кордоном завжди розповідаю про їхню роботу. Це мій жест вдячності місту, яке дало мені життя».

Серед способів підтримки Ірина, що не перший рік працює з креативними складовими, вигадала і прекрасну сувенірку – віконечка будиночка. Її продаж – простий та дієвий спосіб підтримувати таку необхідну реставрацію.

СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

«Чернігівське дерев’яне мереживо – це не лише декоративна традиція, а й носій локального світогляду, ремісничої етики та архітектурної мови, що формувала архітектурне обличчя населеного пункту. Найбільша загроза для цієї спадщини – відсутність систематизації: немає реєстру зразків, класифікації мотивів, критеріїв автентичності чи фахової оцінки. Створення системи обліку та моніторингу стану "дерев'яного мережива" – з можливістю відстеження змін, планування втручань, формування цифрових каталогів і забезпечення доступу до зразків для дослідників та майстрів – є важливим кроком до збереження цієї спадщини», – говорить моя колега по Офісу, архітектор Наталія Хілько.

Друга проблема – відсутність учнів, спадкоємців ремесла. Створення системи навчання в творчих студіях, мистецьких школах має сенс лише тоді, коли матиме поле застосування. Такі навички можуть бути затребувані в туристичних об’єктах, культурних хабах, приватній архітектурі, навіть у дизайні меблів чи інтер’єрів. Потрібна не лише школа, а й середовище, де ці знання матимуть практичну цінність.

«Як сертифікований архітектор, я переконана: без передачі ремесла – немає живої традиції, а без фіксації – немає основи для її оновлення. І найголовніше – без усвідомлення, що дерев’яне мереживо є частиною національного коду ідентичності, ми ризикуємо втратити не просто техніку, а спосіб бачення світу, закладений у регіональній архітектурі. Автентичність – це не застигла форма, а здатність зберігати сенси крізь час», – додає Наталія, коли ми обговорюємо фото, які я привезла з експедиції.

Саме тому варто говорити не лише про охорону, а про переосмислення і інтеграцію цієї спадщини в сучасний архітектурний дискурс. Більше того, дослідження чернігівського дерев’яного мережива може стати відправною точкою для ширшого аналізу оздоблювальної орнаментики з дерева в інших регіонах України – від Гуцульщини до Слобожанщини. Такий підхід здатен сформувати нову карту локальних стилів, що не тільки зміцнить внутрішню культурну ідентичність, а й викличе інтерес на міжнародному рівні як приклад живої, регіонально закоріненої архітектурної традиції.

Сьогодні ми можемо фіксувати загрози, що ставлять мистецтво на межу занепаду (але дякувати Богу, ще не знищення):

• Відсутність охоронного статусу. Значна більшість будинків не мають статусу пам’ятки архітектури. І якщо в самому Чернігові та навколишніх містечках із цим ситуація краща, Корюківський та Семенівський райони, прикордоння – страждають кожного дня.

• Байдужість і споживацьке ставлення. Часто фасади покривають сайдингом, пластиковими панелями або просто зносять. Зацікавленість мистецтвом деревяного мережива згасає.

• Зменшення кількості майстрів. Більшість носіїв техніки – старші люди. Професійного навчання немає.

Цьому б могли допомогти прості та ефективні в плачевній ситуації рішення:

• Фінансування реставрації. Запровадити муніципальні або обласні програми співфінансування, як у Львові.

• Створення шкіл ремесла. Організувати майстер-класи для молоді, курси у профтехосвіті та грантові програми для ремісників. Адже саме наявність носіїв дасть життя старовинному ремеслу.

• Туристичні маршрути. Так, я розумію, що наразі мандрувати Черніговом – не найкращий час, але можливо, саме розробка маршрутів дерев’яного мережива для внутрішнього і культурного туризму спростить популярізацію цих прекрасних пам’яток одразу після війни саме як туристичних об’єктів.

• Реєстр пам’яток. Створити реєстр дерев’яної архітектури Чернігівщини з поетапним наданням статусів охорони.

• Внесення окремим елементом до національного переліку НКС. Це змусить робити фіксацію об’єктів, спілкуватися та знати стан справ у майстрів (носіїв), опікуватися навчанням учнів. Так, у переліку НКС є Художнє дереворізьблення Чернігівщини, але воно захищає тільки окрему техніку. Цього замало для захисту унікальної архітектури і традицій ремесла.

• Підтримка онлайн-музею. Залучення донорів, міжнародних культурних інституції для підтримки цифрової платформи та кампаній з підвищення обізнаності дасть можливість приваблювати більше відвідувачів.

• У цілому – популярізація на національному рівні. Від простих статтей і блогів до локацій під нове українське село. Щойно це з’явится на шпальтах, у блогах, марафонах – інтерес зросте. А відповідно, зявиться мотивація охороняти, описувати, фіксувати та відроджувати.

Чернігівське дерев’яне мереживо – не просто прикраса будинків. Це історичний код регіону, зв’язок між поколіннями, пам’ять про те, хто ми є. І сьогодні, коли ці фасади мовчки спостерігають за нашим вибором – зберегти чи втратити, вони говорять більше, аніж нам здається. Можливо, треба їх почути.

Юлія Савостіна, засновниця проєкту Made in Ukraine, експертка з нематеріальної культурної спадщини Офісу підтримки відновлення при МКСК

Фото надані авторкою

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства