Очікування Пенелопи і суперсила кохання. Театральна прем’єра

Одразу приготуйтеся, що це – не історична реконструкція, не переказ античних пригод і не адаптація всесвітньо відомого гомерівського твору. Це – виключно фізичний театр, де пластикою тіла, майстерно прописаними монологами та за допомогою карколомно-красивої сценографії вас філігранно проведуть усіма перипетіями нескінченно довгої й фантастичної подорожі царя острова Ітаки Одіссея. І все – на одному подиху.

У новій виставі на сцені Лівого берега білоруський режисер Євген Корняг (автор уже відомої вам постановки «VIÑO»), витворив нову античну реальність із «солодкоголосими» звабницями-сиренами, однооким циклопом Поліфемом, морськими потворами Сциллою та Харибдою, чаклункою Цирцеєю, прекрасною німфою Каліпсо та іншими героями на тлі пронизливого, всепоглинаючого і тужного очікування Пенелопи, яка з любов’ю й відданістю чекає повернення свого чоловіка додому.

Жанр вистави так і визначили – епопея очікування. Чи може очікування тривати вічно? Що відбудеться після того, як довгоочікуваний таки повернеться? А чи повернеться він? Що з побаченого на сцені – сон, марення, фантазії чи уривки з пам’яті, а що – дійсність, якщо взагалі можна застосувати це слово до міфологічного сюжету? Кожен глядач вирішить це для себе сам, а я скажу лише загально і піднесено – вистава сильна, естетична і красиво відверта. 

ЯК ПЕРЕКЛАСТИ АНТИЧНІ ІСТОРІЇ НА СУЧАСНУ МОВУ?

Прем'єра відбулася 11 листопада 2021 року, продюсер – Стас Жирков, композитор – Микита Золотар (Бельгія). Я потрапила на другий прем’єрний день і вже не застала на показі режисера – він повернувся до Білорусі. Тому зв’язалися з ним через месенджер:

- Пане Євгене, чи є особливості в роботі з античними історіями?

- Є! Перекласти їх на людську мову. Зробити доступними і зрозумілими для сучасного світу, але при цьому – передати всю суть.

- Чи існують для вас у міфологічних сюжетах умовні «червоні лінії», за які не можна заходити?

- Мені здається, для кожного ці «червоні лінії» свої, і міфологія це чи не міфологія – тут ні до чого. Є люди, які матюкаються на сцені – й все марно, а є ті, хто до останнього уникає цього. Скажу так, для мене в міфології немає «червоних ліній».

* * * 

На щастя, попри «ковідні» обмеження, підготовка й репетиції вистави «Одісею, повертайся додому» проходили наживо, і не в стислі терміни (як мені здалося, бо час зараз дуже швидко летить), а навпаки – режисер назвав це найдовшим постановочним періодом у його житті, хоча кастинги, за його словами, проходили все ж у стислі терміни.

Вистава досить велелюдна, у ній залучено багато акторів театру, як зазначається в анонсі вистави: «Шість Одіссеїв і п’ять Пенелоп. Розщеплення»: Світлана Орліченко, Олег Стефан, Сергій Кияшко, Олександр Піскунов, Анастасія Пустовіт, Марина Клімова, Антон Вахліовський, Владислав Писаренко, Дмитро Соловйов, Катерина Качан, Костянтин Кириленко, Анастасія Іванюк, Олена Бушевська, Максим Девізоров, Анастасія Глущак, Максим Рягін, Андрій Поліщук, Олексій Доричевський, Анастасія Король, Христя Люба, Гліб Клименко.

У день, коли я була на прем’єрі, роль Пенелопи виконувала актриса театру, заслужена артистка України Тетяна Круліковська. 

За словами Корняга, вистава спочатку створювалася для іншого театру і під іншу актрису (виконавицю ролі Пенелопи), якій уже 70 плюс. «Я просто закохався в неї під час однієї зі своїх робіт і хотів працювати з нею, але в такому пластичному театрі для неї зовсім не було місця, тоді я придумав для неї таку головну роль. Довелося перевести всю історію від особи Пенелопи і навіть об’єднати кілька персонажів, щоб був зрозумілий сюжет», – пояснив режисер. 

ПЕНЕЛОПА МАЛА ДУЖЕ МАЛО ГОЛОСУ

Про хитросплетіння сюжету вистави я детально поговорила з відомим українсько-німецьким драматургом Павлом Ар’є, який здійснив її інсценізацію на сцені театру на лівому березі.

- У нас в Україні взагалі пластичного театру як такого (тієї хвилі, яка пішла від Піни Бауш) ніби і не існує, – каже драматург. – Він практично не презентований. Добре, що в нашому театрі вже є вистави «VIÑO» Євгена Корняга, а також «Моменти» та «Сімейний альбом» італійського режисера Маттео Спіацці. Думаю, вони стануть імпульсом для інших українських театрів – аби звертати на це увагу і втілювати пластичний театр на своїх майданчиках. Мені здається, це дуже цікавий шлях», – розповів він після прем’єри.

- Пане Павле, а як вам працювалося з «Одіссеєю»?

- Для мене це також стало новим досвідом, я ще не працював з такого плану витворами мистецтва (посміхається). З одного боку, здається, що це історія, яку всі знають, вона є ґрунтом, на якому базується взагалі вся сучасна культура, європейська як мінімум. Але, коли почнеш з нею працювати, то стикаєшся з текстом на 500 сторінках і думаєш: це ж треба не просто п’єсу з цього зробити, а пластичний театр! Роботи було багато: стискали, скорочували і врешті – переповісти голосом Пенелопи всю історію.

Коли ми працювати над текстом, я раптом ясно зрозумів, що Пенелопа, як і будь-яка жінка (навіть богиня) того часу, мала дуже мало голосу! Це певно дається взнаки тисячолітня історія патріархального суспільства, але коли ти відчуваєш десь несправедливість, з’являється злість, запал, і тому в нас виникло сильне бажання почути голос жінки.

- І ви дали Пенелопі голос, яким і розповідається, власне, вся історія?

Уточнює: - Не я дав, Боже упаси! Він там є, його просто треба знайти! Голос Пенелопи не прописаний літерами, словами і реченнями, але він там є.

Знаєте, мені здалася дуже цікавою позиція самого Гомера, коли він описує той мега-патріархальний світ у пісні, де Телемах на людях дуже зневажливо і жорстко розмовляє зі своєю матір’ю Пенелопою. Він каже їй приблизно: «Мамо, не буди в мені плачу своїми розмовами, не хвилюй мого серця, краще омийся і в чисте вбрання уберися та в спальню до себе підіймись разом зі своїми служницями і принесіть там безсмертним богам гекатомбу». Мовляв, мовчи, ти – лише жінка, от і керуй своїми служницями та займайся домашнім господарством. Гомер пише, що син гучно це сказав, а слово матері «залишилося в ній безкрилим». І Пенелопа (за текстом автора) «вражена мудрістю свого сина», зробила, як він їй сказав. Але ж, оце «вражена мудрістю свого сина», на мою думку, це вищого штибу сарказм! Бо такою «мудрістю» жодна людина не могла б бути вражена! Напевно, роздратовна дурістю (або не знаю ще чим) свого сина вона й пішла, але саме тут виник гендерний дискурс у Гомера, хоча це й було написано дуже-дуже давно. І це – гачок – зачепитися за голос Пенелопи і почути його. Не дати їй голос, як ви сказали, а почути його – це була моя задача.

Як людина, я зобов’язаний був почути цей голос і я намагався це зробити разом з Євгеном Корнягом. Я щасливий, що мені довелося попрацювати з таким матеріалом, для мене це – надзвичайний досвід, причому мені ще довелося якось пробувати йти в формі гомерівського вірша. Наскільки вдалося це зробити, не знаю, сумнівів багато, але намагався вперше в житті, я не поет, поеми ніколи не писав, але, ось довелося десь таке робити.

“Я ПРИДУМАВ ПЕНЕЛОПІ ТАКУ СУПЕРСИЛУ, ЩО ВОНА МОЖЕ СТАТИ БУДЬ-КИМ”

- Павле, мені здалося, що ви об’єднали персонажі Пенелопи й Афіни Паллади – давньогрецької богині, однієї з верховних олімпійських божеств? В одній зі сцен Пенелопа, звертаючись душею до Одіссея, говорить йому сама про себе: «Тебе чекає Пенелопа, Афіна Паллада». Та й сам режисер розповів, що деяких персонажів довелося об’єднувати.

- Так. У нас є, що ми беремо для неї деякі слова у інших персонажів. Я подумав, у чому суперсила Пенелопи? Напевно, це її кохання. Вона очікувала свого чоловіка Одіссея не тому, що повинна була очікувати, а тому, що вона хотіла очікувати, бо вона його любить, кохає.

Через це я придумав їй таку суперсилу, що вона може стати будь-ким та відкрити в ньому кохання до Одіссея. Таким чином, вона стала Афіною Палладою, потім вона стала чарівницею Цирцеєю – передбачення про небезпеки, які чекають його біля острова Сирен, у протоці, де мешкають Скілла і Харібда – це ж слова Цирцеї, яка була також у нього дуже закохана. Вона навчила Одіссея робити вузли. 

Пенелопа навіть вселяється в німфу Каліпсо і закохує її у Одіссея, чим, можливо, рятує його від смерті. Він прожив з нею на острові Огігія, куди його прибило на уламку човна, сім років, і не відомо, якщо б вона не закохалася і не пустила його у свою печеру, можливо, він і загинув би там. От таку я собі придумав структуру. 

- Вистава має одну дію. Чи це притаманно пластичним виставам? Хоча, кілька разів куліси на хвильку опускалися, ніби розділяючи частини.

- Як і в драматичному театрі, вистави у пластичному театрі бувають і на одну, й на дві дії з антрактом. Ми дуже старалися зробити дійство, яке б ви дивилися на одному диханні. Хотілося цю історію висловити максимально гостро, концентровано і не розтягнути. Мені здається, одна дія – це був вдалий вибір режисера.

ВІЙНА, ОЧІКУВАННЯ І НЕВІДОМА ДОЛЯ ЧОЛОВІКІВ. ЦЕ ТАКОЖ І ПРО НАС

- Вражаюча акторська гра – вони всі були настільки пластичні, створювали новий дивовижний світ своїми тілами! Та й декорації складні, багатофункціональні й видовищні. 

- Все це – неймовірна праця! Я такої ще в житті не бачив. Це важкий труд і режисера, й акторів, і тих, хто робив декорації (і сам режисер, і актори доклалися до їх створення!). Ми ж порушуємо ще й екологічну тему – засмічене пластиком море. Використовуємо пластик, як матеріал для зображення оцього «моря» в басейні. Для нас важливо провести цю історію Одіссея, яка відбувалася тисячу років тому, так, ніби вона відбувається тут і зараз із нами.

І очікування Пенелопи – вона там і про війну говорить, і про очікування та невідомість для матерів і дружин, що там з їхнім сином або чоловіком відбувається... Це все також і про нас. Чи повернувся той Одіссей, чи ні, а для нас дуже важливо, що Пенелопа чекає.

Вистава починається точно з того, чим і закінчується – це важливо. Таким чином ми зробимо цикл очікування: Пенелопа – як, напевно, кожна жінка, кожна людина, яка приречена на очікування. Це далеко не щастя, і далеко не подарунок долі – когось очікувати, це горе, напевно. От, про це ми хотіли сказати. Одіссей ніби й прийшов уже старий, а ніби й не прийшов. Мене запитують: то у вашій виставі він прийшов чи не прийшов? Я кажу: а це не важливо, глядач і зі свого досвіду й свого відчуття сам вирішить – прийшов він чи ні. Головне, що Пенелопа чекає. Мені хочеться саме на це звернути увагу, на її почуття, на те, що з нею відбувається, відчути її. Бачите, вже нічого від неї не залишилося, але через тисячу років у виставі ми чуємо її голос.

- Ми почули. І я вітаю вас та всю команду театру з прекрасною прем’єрою! 

- А я вас вітаю! Вибачте, буду пафосним, але ця вистава – це перемога для українського театру в багатьох сенсах, особливо в нинішніх умовах. Ковідні речі нас також сильно зачепили, ми не встигли дещо зробити і вчасно випустити прем’єру (бо хотілося зробити все якісно). Нам довелося платити штрафи, бо наш режисер перевищив термін перебування в Україні. Зараз режисер вже в Білорусі, був лише на першому прем’єрному показі, а потім поїхав, тому що вже не міг більше лишатися. На жаль, ми пройшли через пекло у цій роботі. 

Але, я думаю, що це ціна, яку ми платимо за перемоги і від чого цінність цих перемог – найвища, потрібно за це їх ще більше цінувати й берегти, – поділився зі мною Павло Ар’є. 

РЕЖИСЕР МАЄ ПРАВО НЕ ВСЕ ГОВОРИТИ АКТОРАМ

Також після прем’єри я поговорила з одним із Одіссеїв – актором Костянтином Кириленком. 

- Вам уже доводилося грати в пластичному театрі? 

- Саме в такій виставі працював перший раз, але до цього багато дивився. Нас в університеті вчили працювати тілом – це один з акторських інструментів. А у цій виставі на цьому все базується, – сказав актор.

(В інтерв’ю з актрисою Анастасією Пустовіт, яке ми записували за кілька днів до початку репетицій вистави «Одіссею, повертайся додому», на моє запитання щодо її ролі, вона розповіла: «Насправді, у нас немає чіткого розподілу на ролі, у нас будуть Одіссей і Пенелопа – це головні персонажі, а всі інші, ми, молодь, – просто показуємо, як Одіссей подорожує, а Пенелопа його чекає. Ми будемо танцювати, ми будемо всім на світі. Про вистави Жені дуже складно говорити, хто ти там є, тому що ти там і все, й ніхто одночасно. Мається на увазі, що ти там – і всі фігури, які потрібні на сцені, й одночасно в тебе немає чіткої ролі»).

- Костянтине, ви були і Одіссеєм, і ще багатьма різними героями, яких нам – глядачам, не завжди просто було й вгадати. Яку задачу ставив вам режисер по кожному персонажу? – запитую в актора.

- Тут уже – як ви самі інтерпретуєте. Ми грали спробу повернення Одіссея. Мені здається, режисер спеціально й залишав поле для інтерпретації, хто це: Одіссей, моряк чи хтось іще. Ми грали чоловічу лінію, а якби треба було грати жіночу – грали б жіночу (сміється). Режисер взагалі має право (і іноді це корисно), не все говорити акторам. Але Женя дуже багато чого пояснював, розмовляв із нами, скидав картинки, відео, які могли нас надихнути, щоб ми ще більше зрозуміли суть того, що відбувається. Дуже багато було обговорень, тобто, теоретичну базу ми знаємо, відчули її. Хоча, він сам і говорить, що інколи не знає, що буде, а робить усе разом із нами, але він знає. А потім і ми дізнаємось, – розповів Костянтин Кириленко.

...У виставі були сцени, від яких просто перехоплювало подих – наприклад, коли купа рук просунулася крізь стіну, біля якої стояла Пенелопа, потім ті руки підняли її… і провернули по колу – як стрілочку, яка постійно рухається, навіки заточена невидимим муром свого циферблату. Це ж яка має бути злагоджена командна робота і яка довіра актриси, що її не впустять і зроблять це красиво й видовищно! Тут і декорація важливу роль зіграла – вона складна і багаторівнева, як трансформер.

«Справді, нам усім тоді треба було бути дуже сконцентрованими, щоб не втратити контроль над тілом Пенелопи», – підтвердив мої слова Кириленко і раптом сам поставив мені запитання: “А що вам особисто у виставі сподобалося понад усе?»

А що ж дійсно мені сподобалося? Подумала, що вразили кілька моментів: звісно, красива цілісна картинка. Також елемент несподіваності, наприклад, поява сирен у шапочках для плавання, або гра з піною для гоління. Також була чудово вирішена сцена з циклопом: мені здавалося, що це складне завдання, але все геніальне – просте. Просто, зрозуміло й цікаво.

- Це Євген Корняг попрацював разом з Танею Нерсісян (Білорусь), його улюбленою художницею, тут вони, звісно, в творчому тандемі придумали всю цю штуку, пояснює Костянтин.

І ще, продовжила я, актори (як і завжди) класно показали себе, попри серйозність теми, було багато смішних моментів, особливо – хлопці «ламали комедію», були дуже дотепні знахідки. А від сирен ішла потужна жіноча енергетика, де тільки такі пронизливі свистки знайшлися?!

...А ще, мені дуже сподобалася ідея – почути голос Пенелопи, який залишився «безкрилим» й тексті Гомера. І я його справді почула й відчула.

Раджу усім цю гарну, красиву і якісну європейську постановку! Наступні покази вистави «Одіссею, повертайся додому» в театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра – 8 та 23 грудня.

Любов Базів. Київ

Фото: Анастасія Мантач