Володимир Арциховський, ботанік. Український пророк космічної агрономії

Володимир Арциховський, ботанік. Український пророк космічної агрономії

Укрінформ
Проєкт «Калиновий к@тяг» продовжуємо розповіддю про житомирянина, знаного у світовій науці ботаніка й фізіолога рослин

Цей вітчизняний систематик живої природи, автор найменувань ряду ботанічних таксонів, що у ботанічній (бінарній) номенклатурі доповнюються скороченням “Artsikh.”, практично відомий в Україні виключно фахівцям. На жаль…

У решті світу він – геній.

Зокрема, доктор Лінді Брук (Lindy Brook) із Кембриджського університету (University Оf Cambridge), починаючи у 2016 р., читає спецкурс “Ботанічне дослідження сучасного використання аеропоніки та гідропоніки у штучному середовищі. Аеропоніка та її практичне застосування в ХХ столітті”. Вона стверджує:

«На початку ХХ століття чотири вчені здійснили революцію в сільському господарстві. У 1911 р. Володимир Арциховський опублікував статтю “Про “повітряні культури” рослин” у часописі “Досвід агрономії”, де вперше в історії докладно виклав теорію використання та підтверджену практичними дослідами концепцію аеропоніки. Більше 1000 років тому це відкриття часто не помічалося через інші, здавалося, важливіші проблеми, такі як відновлювана енергетика чи чистота питної води.

Однак, новітні досягнення можуть дозволити людству подолати колишні упереджені підходи. У цьому курсі ми критично розглянемо переваги та недоліки аеропоніки. Крім того, я поясню, як сучасні досягнення реакторів електростанцій та систем фільтрації води допоможуть усунути безліч складних проблем, що у попередні часи заважали широкому застосуванню аеропонних установок. А ще ми дослідимо, як аеропоніку слід використовувати, щоб подолати чи суттєво зменшити дефіцит їжі, на який часто страждають наші космічні станції у віддалених куточках сектору Сіріуса, таких як Zoner Freeports тощо».

*   *   *

Володимир Арциховський
Володимир Арциховський

Тим часом майбутній ботанік, фізіолог рослин Володимир Мартинович Арциховський народився 26 червня (8 липня) 1876 р. у Житомирі в інтелігентній родині.

Його батько, Мартин Іовлевич Арциховський служив завідувачем Житомирської поштово-телеграфної контори (1-го розряду).

Мати – Олена Володимирівна (із дому Лаврових; 1839-?) була спадковою дворянкою, дочкою статського радника, інспектора народних училищ в Бессарабії (1870-ті рр.) Гаврила Євстахійовича Кармазіна, що був родом із Катеринослава (тепер – Дніпро). Але все життя вона працювала лікаркою.

У 1886 р. Володимир Арциховський вступив до Волинської губернської гімназії… у Житомирі (не дивуйтеся, дещо незвичним був адміністративний поділ у Російській імперії), яку закінчив 1894 р. із золотою медаллю.

Волинська губернська гімназія у Житомирі
Волинська губернська гімназія у Житомирі

Від 1862 р. той навчальний заклад розміщувався у спеціально збудованій кам’яниці на вулиці Великій Бердичівській (нині – головний корпус Житомирського державного університету імені І.Я.Франка), а від 1871 р. набув статусу класичної восьмирічної гімназії. Траплялися роки, коли у Волинській гімназії налічувалося 17 класів, а в кожному навчалося по 45-60 гімназистів. Етнічна картина складалася незвична: поляки – до 40 відсотків, 10% – євреї, решта – українці; росіян сюди ніяким вітром не заносило. Може, з огляду на те, що Волинську губернію вважали в Російській імперії чи не найвідсталішою. Хоча тут, у Житомирській класичній гімназії, навчалися письменник Володимир Короленко, ботанік Володимир Липський, історик В’ячеслав Липинський, інженер-архітектор Карл Маєвський та інші.

Волинська губернська гімназія у Житомирі, 1920-ті рр.
Волинська губернська гімназія у Житомирі, 1920-ті рр.

*   *   *

Змалку виявляючи інтерес до точних наук, у 1894 р. Володимир Арциховський вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Імператорського Московського університету (ІМУ). Неймовірно, але роком раніше – щоправда, на відділення математичних наук того ж самого факультету – вступив майбутній видатний астроном Гавриїл Адріанович Тихов (1875-1960), якого у світі тепер вважають одним із головних піонерів астробіології взагалі й творцем астроботаніки зокрема. Адже основні дослідження Г.А.Тихова від 1909 р. були зосереджені на пошуках позаземного життя, зокрема наявності рослинності на Марсі. У той час багато астрономів вірили в існування каналів на поверхні Червоної планети.

Не можу сказати (матеріалів за темою украй обмаль), чи були ці двоє студентів Імператорського Московського університету знайомі, чи можливо навіть спілкувалися, а може, й впливали один на одного, – тож здогадки не будуватиму.

Що відомо достеменно, столичний вуз Володимиру Арциховському закінчити не вдалося, бо у квітні 1896 р. старшокурсника виключили з навчального закладу та вислали з Білокам’яної, як було зазначено у поліцейському рапорті, “з мотивів політичної неблагонадійності”. Адже студент цікавився не лише природничими науками, а й брав активну участь у роботі студентських гуртків із вивчення суспільних наук, рахуючи усюдисущий тоді марксизм.

Христоф Гобі
Христоф Гобі

Минула вимушена перерва в освіті, й у 1897 р. студент перевівся до Імператорського Санкт-Петербурзького університету, який закінчив у 1900 р. із дипломом 1-го ступеня. З огляду на незаперечні успіхи випускника, за поданням його навчателя, професора Христофора Яковича Гобі (1847-1920), який разом із професором Андрієм Миколайовичем Бекетовим видавав перший у Російській імперії ботанічний журнал “Ботанічні записки” (Scripta Botanica), та за клопотанням керівництва факультету – Володимира Арциховського залишили на кафедрі ботаніки для підготовки до професорського звання, яке юнак отримав буквально за шість років.

Увесь той час він працював асистентом кафедри ботаніки Санкт-Петербурзького медичного інституту, де головним чином вивчав питання морфології рослин. Одночасно з викладацькою діяльністю аспірант виступав з лекціями на літніх учительських курсах у Москві, Курську, Новгороді. Ботаніка була і залишалася його життям.

А ви знали, що у листі до польсько-білоруського громадського діяча, видавця, історика і маляра Броніслава Залеського від 10 лютого 1857 р. Тарас Шевченко (1814-1861) так пояснив отой феномен:

- Без розумного осягнення краси людині не побачити всемогутнього Бога у найдрібнішому листочку найменшої рослини. Ботаніці й зоології потрібен захват, інакше ботаніка та зоологія стануть мертвим трупом поміж людьми. А захват цей здобувається лише глибоким розумінням краси, нескінченності, симетрії та гармонії у природі.

*   *   *

Улітку 1901 р. від Санкт-Петербурзького ботанічного саду Володимир Арциховський здійснив експедицію на острови Балтійського моря, де зібрав унікальний матеріал за темою карликових дегенеративних форм водоростей, що поклала початок його магістерської дисертації. Розуміння краси, нескінченності, симетрії та гармонії у природі стало більше у світі.

У 1901 р. друком вийшла перша зі 150 наукових робіт дослідника. Вона називалася “До морфології клітини у Schizophyta” (одноклітинні синьо-зелені водорості та бактерії. – О.Р.) і була виголошена автором як доповідь на XI з’їзді російських природознавців та лікарів, що відбувся в останній декаді 1901 р. у Санкт-Петербурзі, де почесним головою обирався принц Олександр Петрович Ольденбурзький.

Те зібрання науковців стало історичним. Адже за підсумками жвавих обговорень на XI з’їзді російських природознавців та лікарів Міністерство народної освіти Російської імперії вимушено реформувало (частково) методику викладання природознавства в школі. Зокрема, для перших трьох класів ботаніку, зоологію та інші дисципліни замінили загальним предметом “Природознавство”.

Санкт-Петербурзький жіночий медичний інститут
Санкт-Петербурзький жіночий медичний інститут

У 1902 р. В.М.Арциховського призначили штатним асистентом по кафедрі ботаніки Санкт-Петербурзького жіночого медичного інституту, де на Архієрейській вулиці, 6 дослідник працював до 1907 р. Між іншим, від 1897 р. то був перший у Російській імперії та й по цілій Європі спеціальний заклад із курсом навчання п’ять років, в якому дівчата могли отримати вищу медичну освіту. Однією з меценаток, котра фінансувала Жіночий медінститут, була його вихованиця, представниця славетної родини Нобелів (!!!) – Марта Людвігівна Нобель-Олейникова (1881-1873).

*   *   *

На кафедрі ботаніки під керівництвом колишнього киянина, бібліотекаря Імператорського ботанічного саду, професора Георгія Адамовича Надсона (1867-1839) новоспечений магістр ботаніки виконував дослідження з питань морфології та фізіології нижчих рослинних організмів, але залишався… на посаді асистента.

одна з вітрин Неапольської зоологічної станції
Одна з вітрин Неапольської зоологічної станції

Аж раптом у 1903 р. Імператорський Санкт-Петербурзький університет відрядив молодого науковця на тривале, півторарічне стажування, а заразом – аби він зібрав потрібні матеріали для майбутньої дисертації. Так почалася фантастична подорож кращими навчальними та науково-дослідними установами Західної Європи. І зірки так вишикувалися, що улітку 1903 р. наш земляк проводив досліди на Зоологічній станції (Stazione Zoologica) у Неаполі.

Тут слід окремо пояснити, що це таке…

Першу в світі зоологічну станцію видатний німецький дарвініст Антон Дорн (Felix Anton Dohrn; 1840-1909) заснував… саме у Неаполі у 1872 р. Вона замислювалась як приватний науково-дослідний концерн. Від початку заклад підтримував найвищий по обидва боки Атлантики рівень технічного забезпечення. Наприклад, близький друг фундатора, німецький фізик-оптик, винахідник та підприємець Ернст Аббе (Ernst Abbe; 1840-1905) за низькими цінами постачав набори унікальних інструментів зі знаменитої німецької фабрики “Carl-Zeiss-Stiftung”.

Неапольська зоологічна станція
Неапольська зоологічна станція

Асистенти та запрошені іноземні колеги мали ідеальні можливості препарувати та всіляко досліджувати біологічні матеріали. Скажімо, для потреб іхтіологів зоостанція у Неаполі тримала не лише величезні акваріуми, куди кисень накачували електричні генератори, а й кілька моторних човнів. Скажу більше: навіть власні пароплави – “Johannes Muller” і “Francis Balfour” – для проведення далеких експедицій. Подібного індустріально-технологічного забезпечення досліджень у Російській імперії не мала навіть Академія наук. Додайте сюди унікальну наукову бібліотеку та провідних фахівців Старого Світу, які працювали або стажувались у Неаполі, й ви зрозумієте, що тамтешня Зоологічна станція для біологів світу була справжньою Меккою.

*   *   *

Володимир Арциховський
Володимир Арциховський

Складаючи унікальні гербарії, у 1904 р. Володимир Арциховський залишив сонячну Італію, аби працювати в інших, не менш цікавих ботанічних інституціях: у німецькому Кілі, данському Копенгагені та шведських – Стокгольмі, Уппсалі, Лунді. Як науковий підсумок незабутньої подорожі європейськими університетами та музеями, він написав нарис “Від Стокгольма до Неаполя”, виданий у 1904 р. в університетській друкарні. У подорожніх нотатках яскраво та емоційно український ботанік відтворив перше знайомство із третім за розмірами італійським містом, його історичними передмістями та мешканцями.

Як стверджував його великий попередник, французький письменник, вчений та популяризатор науки Бернар де Фонтенель (Bernard le Bovier de Fontenelle; 1657-1757), небіж, до речі, П’єра Корнеля:

- Ботаніка не є кімнатною наукою, що може розвиватись у спокої та тиші кабінетів... Вона вимагає, щоб блукали горами, долинами і лісами, долали круті схили, наражалися на небезпеки окрай прірви. Ступеня пристрасності, якої досить, щоб стати вченим іншої спеціальності, замало для того, щоб бути великим ботаніком. І разом з цією нам’єтністю необхідно мати ще й здоров’я, яке дозволило б віддаватися їй уповні, та силу тіла, яка відповідала б вашій пристрасті.

Закордонами наш земляк їздив не заради дозвільних туристичних вражень, ні. Наукові дослідження лаборанта Санкт-Петербурзького жіночого медичного інституту Володимира Арциховського підсумувала добротна магістерська дисертація “Про карликові форми Fucus vesiculosus L. (рід водоростей з родини Фукусових класу Бурі водорості; існує 19 видів. – О.Р.) у зв’язку із питанням про дегенерацію”, захищена 29 квітня 1906 р.

У магістерському дослідженні автор дійшов висновку, як стверджує у розвідці “Видатний ботанік Володимир Мартинович Арциховський” (2006) Г.Г.Костюк:

рід бурих водоростей Fucus vesiculosus L.
Рід бурих водоростей Fucus vesiculosus L.

- Карликові форми, які деякі вчені раніше вважали самостійними видами, є послідовними стадіями філонекрозу Fucus vesiculosus L., здійсненого під впливом зовнішніх умов, зокрема, забрудненням води.

*   *   *

Захистивши дисертацію, науковець вирушив на південь Російської імперії. У двох столицях місця, навіть для талантів із периферії, ніколи не знаходилося. Це – по-перше. По-друге, як людина передових переконань, Володимир Арциховський обстоював крамольну у царській Росії ідею жіночої вищої освіти.

Це робило вільнодумця малоприйнятною фігурою для офіційного чиновничого Санкт-Петербурга. І довелося В.М.Арциховському стати до роботи аж у Донському політехнічному інституті (ДПІ), що відкрився в Новочеркаську 5 (18) жовтня 1907 р.

Донський політехнічний інститут, Новочеркаськ
Донський політехнічний інститут, Новочеркаськ

Все це було не лише вбого, але й безглуздо – із будинку колишнього Дворянського пансіонату створити… Донський політехнічний інститут. У повітовому містечку до 1917 мешкало 60 тис. городян, майже половину з яких (більше 25 тис.) складало служиве козацтво з сім’ями; дворян налічувалося, може, три тисячі, не більше.

Але сюди, на задвірки Імперії, збуреної першою російською революцією, засилали й інших викладачів-українців. Зокрема, геніального математика, професора Варшавського університету Георгія Феодосійовича Вороного (1868-1908; див. тут).

Тим часом, із 1907 р. по 1922 р. Володимир Мартинович служив професором фізіології рослин і завідувачем кафедри фізіології рослин та мікробіології Донського політехнічного інституту. Тут він широко розгорнув не тільки педагогічну, а й громадську діяльність, проявивши виняткові організаторські здібності в галузі вищої освіти. 33-річного вченого помітили, і в 1910 р. призначили ректором Вищих жіночих природничо-наукових курсів, створених в Новочеркаську з ініціативи Товариства сприяння вищій жіночій освіті. За власною ініціативою у Новочеркаську В.М.Арциховський паралельно читав лекції на Вищих жіночих фармацевтичних курсах.

*   *   *

Як йому жилося у той буремний час, свідчить лист від 4 грудня 1917 р., але спочатку – пояснення. Афоризм “Noli tangere circulos meos” (“Не чіпай моїх креслень!”) приписується Архімеду. Нібито так давньогрецький математик і механік гордо кинув римському легіонеру, котрий після падіння Сіракуз зажадав, аби Архімед припинив наукові студії. За непокору дослідника проштрикнули мечем.

Зазвичай ту латинську сентенцію вживають, щоб описати найважливішу потребу вченого або митця – попри зовнішні обставини, продовжувати творчу роботу.

Так ось. Своєму колезі, директору Державного природно-наукового інституту імені П.Ф.Лесгафта, академіку Миколі Олександровичу Морозову (1854-1946) у Петроград із Новочеркаська Володимир Мартинович Арциховський повідомляв:

Микола Морозов
Микола Морозов

«Я не відповідав Вам ці дні, бо тут було дуже тривожно. Тепер у цій жахливій “війні” запала передишка: Ростов захопили козаки, слід чекати подальшого розвитку подій. Невдовзі опівніч. На вулицях зовсім порожньо, темно і подеколи лунають постріли. Хто стріляє, нащо – невідомо. Хтось когось лякає. Схоже, представники обох сторін… Дуже розумію Ваші настрої та прагнення зануритись у науку, втекти від сучасності.

Днями мені довелося спілкуватися з механіком, якому я давно замовив один прилад. Якось водночас дивно і приємно було говорити про чудові речі. Наче на хвильку вирвався із задушливої атмосфери, на мить зазирнув по той бік усього цього жахіття. Одначе, наукова думка працює і не бажає завмирати. І повсякчас спадає на думку: “Нолі тангере ціркулос меос” (перепрошую за транскрипцію). Для вчених у красі цього вислову жевріє маленька розрада».

Ви вважаєте, вчений згущував фарби? У Новочеркаську смерть щодня блукала вулицями. Історика місцевої чоловічої гімназії Митрофана Петровича Богаєвського (1864-1918), котрий викладав у старшого сина поважного професора – Артемія Арциховського, більшовики спіймали та двома пострілами в голову розстріляли у Балабанівському гаї.

*   *   *

Ні, на адміністратора Володимир Мартинович Арциховський геть не перетворився, а знаходив час та продовжував дослідження. Зокрема, у 1911 р. у часописі “Журнал дослідної агрономії” (т. 12, №1) В.М.Арциховський видрукував революційну статтю “Про “повітряні культури” рослин”. Справді революційну – її й досі цитують (тут), де, випереджаючи науку більш як на століття, розповів про свій метод фізіологічних досліджень кореневих систем за допомогою розбризкування різних речовин в навколишньому щодо коріння повітрі – так званий метод аеропоніки.

Ще 1910 р. ним була сконструйована перша в світі аеропонна установка і на практиці доведена її придатність для потужного культивування рослин.

Сумно, але чомусь і досі батьком “космічної аеропоніки” вважають піонера космонавтики, одного з конструкторів перших радянських ракет Фрідріха Артуровича Цандера (1887-1933), окриленого метою створити “оранжерею авіаційної легкості”. Так, за юності він ставив експерименти із вирощування рослин в умовах, наближених до космічних. Фрідель, як ласкаво його кликали рідні, вибирав овочі з великою поверхнею зеленого листя і стебел: капусту, салат, цибулю, – а на веранді батьківського будинку в Ризі облаштував маленький городик, де вирощував на товченому деревному вугіллі, яке у три-чотири рази легше ґрунту, – редьку, горох, моркву і навіть кавуни.

*   *   *

Утім, слушно зауважує у книжці “Яблуні на Марсі” (1989) Юрій Чирков:

Володимир Арциховський
Володимир Арциховський

- Аеропоніку, періодичне обприскування коренів поживними розчинами, ми пам’ятаємо, запропонував у 1910-му році ботанік Володимир Мартинович Арциховський. Не встановлено, чи був знайомий із його статтею (мається на увазі “Про “повітряні культури” рослин”. – О.Р.) Цандер, у всякому разі – думка про безґрунтність вирощування зеленини, що значно зменшить вагу космічного устаткування, безперечно, належить саме Арциховському.

Минуло 56 років. І в статті “Перед новими стартами” у газеті “Радянська Росія” від 11 квітня 1967 р. космонавт №1, Юрій Гагарін (1934-1968) надихав співвітчизників та мріяв незгірш американського фантаста Артура Кларка:

- Постачання екіпажу космічного корабля продовольством я уявляю так. На навколоземні орбіти будуть виведені космічні оранжереї, які цілий рік даватимуть врожаї фруктів і овочів. Таку ось теплицю, немов вагон-ресторан до поїзда, можна буде чіпляти до космічного корабля, що вирушатиме у дальній політ... Фантастика? Ні, цілком реальне завдання. Для його вирішення, звичайно, доведеться чимало сил витратити агрономам, біологам, конструкторам, але космічні оранжереї у нас все-таки будуть.

Як людина, м’яко кажучи, освічена однобоко, Юрій Олексійович і гадки не мав, не те що читав наукові праці нашого земляка, професора ботаніки В.М.Арциховського. Та й інші фахівці над питанням теж добре попрацювали. Ось іще факти.

*   *   *

Англійський популяризатор науки італійського походження, поет і прозаїк Адріано Булла (Adriano Bulla), який себе називає “слугою Калліопи”, пише:

- Ще у 1957 р. голландський біолог Фрітс Уормольт Уент (Frits Warmolt Went) ввів у науковий обіг такий термін, як “гідропоніка”. Минув час, і тільки 1983 р. на ринку з'явилися перші аеропонні комплекти обладнання. Однак, їхній появі передували тривалі дослідницькі зусилля, розпочаті у 1911 р. Саме тоді російський (український. – О.Р.) екзобіолог Володимир Арциховський опублікував власне дослідження під назвою “Про “повітряні культури” рослин”. До чого це привело і що, взагалі, таке – ота екзобіологія (інша назва – астробіологія. – О.Р.)? Це – вивчення життя на інших планетах... Тепер ми бачимо повне науково-фантастичне коло того відкриття…

Зроблю дуже важливий відступ. Термін “екзобіологія” (від грецького екзо – “поза, зовні”, біос – “життя” і логія – “вчення”) запропонував не наш земляк, Володимир Мартинович Арциховський. Його вигадав і в 1954 р. у романі “Зоряний звір” (“The Star Beast”) уперше зужив американський письменник-фантаст Роберт Хайнлайн (Robert Anson Heinlein; 1907-1988).

Питання – “Чи існує життя ще десь у Всесвіті?” – перетворилося на пекучу гіпотезу, а потім стало перспективним напрямком наукових досліджень. Нині астробіологія формалізована як самостійна наука, хоча ще недавно перебувала поза зоною основних дослідницьких інтересів. Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору (НАСА) увагу на астробіологію звернуло, ледь-но почало розробляти… Космічну програму. Ще 1959 р. було профінансовано перший проєкт із астробіології, а в 1960 р. створено Програму вивчення екзобіології. У 1971 р. НАСА вклало кошти у проєкт (SETI, дослівно – “Пошук позаземного інтелекту”), спрямований на дослідження радіосигналів позаземних цивілізацій.

Програма “Вікінг”, розпочата в 1976 р., передбачала три біологічні експерименти, розроблені для пошуку можливих ознак існування життя на Марсі. Науковий апарат “Mars Pathfinder”, що примарсився в 1997 р., мав науковий інструментарій, призначений для виявлення мікробних скам’янілостей.

А ви кажете, до чого тут тичинки-маточки?

*   *   *

Науку Імперії Володимир Мартинович Арциховський розбудовував попри незгоду з офіційною ідеологією царату, мовляв, рослини не винні… У 1916 р. на щорічних зборах Російського ботанічного товариства колеги обрали його від Новочеркаська членом Ради першого скликання. Навіть після здійснення Жовтневого заколоту, в 1918 р., у складних умовах Громадянської війни, професор організував в Новочеркаську… відділення та підтримував наукове існування Російського ботанічного товариства: життя слід досліджувати й захищати будь-якими дозволеними методами.

У 1918-1923 рр. на посаді проректора В.М.Арциховський очолював агрономічний напрямок у Донському сільськогосподарському інституті (ДСГІ; нині – Донський аграрний університет), що знаходився в Персіанівці, селищі Жовтневого району Ростовської області.

Як один із перших свідомих екологів, Володимир Мартинович бив на сполох. 18 грудня 1918 р. він видрукував доповідь “Про організацію на Дону степових заповідників і наукової станції біля них”. Минуло кілька років боротьби з новою радянською бюрократією, і на початку 1920-х рр. з ініціативи відомих ботаніків, а саме: В.М.Арциховского, О.Ф.Флерова, І.В.Новопокровського, К.М.Залеського, В.Ф.Хмелевського – на Дону були визнані природними заповідниками шість ділянок.

З-поміж інших – частина Артилерійського степу площею в 200 десятин біля станції Персіанівка. Згодом її охоронний статус підтвердила Рада народних депутатів Азово-Чорноморського краю.

Природно, що 25 травня 1922 р., коли логічно об’єдналися Вищі жіночі сільськогосподарські курси у Новочеркаську та Донський сільськогосподарський технікум імені М.В.Кривошликова – і виник Донський інститут сільського господарства і меліорації (ДІСГІМ), його очолив провідний фахівець краю. У такий спосіб професор В.М.Арциховський об'єднав усю аграрну школу Дону на південному чорноземі. Рости ж треба із розумом.

*   *   *

Його ніхто не запитував, коли від родючих ґрунтів та природного заповідника в Артилерійському степу В.М.Арциховського перевели до Москви. У столичному Лісовому інституті він очолював кафедру фізіології рослин, поки у 1925 р. заклад не перевели до Ленінграда.

Паралельно з науковою роботою у 1925-1927 рр. вчений залучався співробітником відділу місця, господарства і районування Держплану СРСР і РРФСР, а також брав участь у громадському житті. Аби прив’язати поважного науковця до Білокам’яної, ще 1923 р. Володимира Мартиновича Арциховського обрали депутатом Мосради та із завидною регулярністю переобирали до останнього року його життя.

Тим часом наукові інтереси професора біології, знай, ширшали. Він вивчав різні актуальні теми сучасної фізіології рослин, а також анатомії та екології рослин (зокрема, водний режим). Не забуваймо, саме наш земляк поклав початок у СРСР новій царині наукових досліджень – фізіології деревних порід. Цей невтомний дослідник шукав постійно, невгамовно, намагаючись під будь-яким приводом залишити кам’яну й гамірну Москву. Не випадково, у 1926-1927 рр. він у Криму завідував лабораторією фізіології рослин Нікітського ботанічного саду.

*   *   *

Проте у 1927 р. вченого знову заманили до Москви, де запропонували участь в роботі організаційного бюро із облаштування Центральної лісової дослідної станції на Лосиному Острові. Володимир Мартинович погодився, адже вперше в СРСР йому дозволили створити справжню наукову лабораторію з вивчення фізіології дерев.

Завдяки колосальним екологічним старанням та дбайливому науковому ставленню багато що на Лосиному Острові, що швидко перетворився на національний парк у мегаполісі, – збереглося. Зокрема тут росте понад 500 видів рослин, серед яких 32 види дерев. Береза, сосна, ялина, липа, дуб – все це можна побачити, гуляючи впорядкованим парком. Навіть на ділянках, наближених до міста, живуть види, занесені до Червоної книги Москви. Так, наприклад, в заплаві річки Яузи, у безпосередній близькості від центру міста – Митищах, живе понад 20 видів рідкісних тварин і комах, а також зустрічаються три (!!!) види червонокнижних рослин.

Але не шукайте прізвища нашого земляка у довідкових матеріалах з-поміж інших учасників оргбюро із облаштування Центральної лісової дослідної станції в Лосиному Острові – його там немає. Як немає прізвища В.М.Арциховського з-поміж очільників агрономічного напрямку в Донському сільськогосподарському інституті (тепер – Донський аграрний університет), з-посеред ректорів Донського інституту сільського господарства і меліорації (ДІСГІМ), креаторів Вищих жіночих сільськогосподарських курсів у Новочеркаську. Його там не-ма-є…

Івани Безродичі, Івани Забудьки, Івани Непам’ятущі, Михайли Незгадайли.

*   *   *

Хоча б ми відновимо справедливість і вкотре шанобливо скажемо: новий напрямок у біології – фізіології дерев, потребував особистої участі провідного фахівця – як наукової, так й адміністративної. І від 1928 р. В.М.Арциховський очолив біологічне відділення новоствореного Науково-дослідного інституту деревини (НДІ деревини), а з 1930 р. керував об’єднаними лабораторіями із вивчення фізіології дерева Центральної лісової дослідної станції і НДІ деревини. Паралельно до двох названих посад, починаючи з 1930 р., наш земляк посів кафедру ботаніки Московського лісотехнічного інституту.

Із повним правом В.М.Арциховського зараховують до когорти вчених, багатогранна спадщина яких складає золотий доробок в історії новітньої світової науки. Цей професор і досі відомий як фахівець із фізіології деревних порід та незаперечний авторитет із методики вивчення водного режиму рослин.

Хоча упродовж цілої наукової кар’єри Володимир Мартинович цікавився й питаннями загальної біології. Вченим написані різноманітні за тематикою праці, а саме: щодо стерилізуючої дії отрут на насіння, про водний режим деревних порід, антагонізм солей – для хімічної меліорації солонців, про анатомічну будову саксаулу, пігментів і таке інше. Особливо актуальним залишається факт, що, випереджаючи на століття час, саме українець опублікував роботи із пошуків хлорофілу на інших планетах (зокрема, на Марсі) та розробив згадуваний метод “повітряної культури” рослин – аеропоніки.

Як невтомний популяризатор науки, наш земляк писав статті науково-популярного характеру та часто друкувався у часописах “Підсумки науки”, “Природа”, “Вісник і Бібліотека самоосвіти”. Не перерахувати, бо безліч статей подані професором для Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона. Окремо слід згадати книжку його “Подразливість і органи чуття у рослин” (СПб, 1912).

*   *   *

Помер 54-річний професор Володимир Мартинович Арциховський раптово, 13 червня 1931 р., у Москві. Поховали покійного на Введенському кладовищі, ділянка №10.

син Артемій Володимирович Арціховській, знаний археолог
Артемій Володимирович Арциховський

Його дружина – Євгенія Гаврилівна (у дівоцтві – Кармазіна) була молодшою дочкою статського радника, випускника відділення природничих наук Новоросійського університету (Одеса), інспектора народних училищ Уральської області Гаврила Євстахійовича Кармазіна, але все життя працювала лікаркою.

Діти науковця, у свою чергу, стали відомими вченими.

Зокрема, професора Московського інституту філософії, літератури та історії імені М.Г.Чернишевського, археолога та історика Артемія Володимировича Арциховского (1902-1978) ми знаємо, як першовідкривача (1951) берестяних грамот. Своїх висот у науці сягнули й дві дочки українського пророка космічної агрономії: фізіолог рослин Надія Володимирівна Арциховська-Кузнєцова та професор біохімії Олена Володимирівна Арциховська (1905-1982).

*   *   *

Із розвитком сучасної науки Захід ретельно очищає та дошукується імен першовідкривачів, які на десятиліття випереджали час та робили теоретичні відкриття, зміст та значення яких стали зрозумілими лише через віки. З-поміж таких імен – наш земляк, колишній житомирянин Володимир Мартинович Арциховський.

вулиця Київська, Житомир
вулиця Київська, Житомир

Це не вкладається в голові, але ще у 1912 р. він написав російською мовою (з німецьким синопсисом) статтю “У пошуку хлорофілу на планетах” (“Auf der Suche nach Chlorophyll auf den Planeten”; тут). Там була викладена революційна, як на ті часи, ідея: сьогодні слід знайти набір характеристик, за якими хлорофіл чітко бачиться в спектрі Землі. Тоді, на світанку ХХ століття, їх отримували через спостереження попелястого світла, тепер зважають на власне свічення атмосфери, використовуючи терміни earthlight або earthshine. Нащо?

Аби відкалібрувати спектри інших планет і, таким чином, визначити, чи є там подібна форма життя, а значить – кисень для подальшої колонізації людиною. Розумієте, як працювала думка професора біології?

*   *   *

Лише у першій половині минулого століття з’ясувалося, що із незмінного ланцюга репродукції природа так і не змогла викинути хлорофіл чи замінити його іншим, більш відповідним пігментом, оскільки хлорофіл виявився занадто глибоко уплетеним у саму тканину життя. Із розвитком еволюції з’явилися червоні, жовті пігменти, і вони, схоже, набагато ефективніше вловлюють сонячні промені, проте й у рослинах з червоним або жовтим листям у самому центрі процесу фотосинтезу продовжує працювати хлорофіл, нехай, можливо, і з меншою силою, ніж раніше.

…У першій чверті ХХ століття проведені експерименти за даною тематикою – результатами не обдарували – був відсутній належний інструментарій та високоточні прилади. До ідеї повернулися на початку XXI століття, і слабка сигнатура фронту поглинання у червоному кольорі рослин виявилася… плямистою. А значить, гіпотеза В.М.Арциховського запрацювала із новою силою та чекає на більш ґрунтовні дослідження.

Спочатку відкрилася наукова дилема не з легких: для середньої людини вагою 70 кг, в умовах біосфери, потрібна ОДНА ТОННА чистого кисню, або п’ять тонн повітря. Останнє необхідне також усім узятим у політ живим створінням.

Зокрема, рослинам подавай землю, гаразд, хоча б води...

Одне слово, стартова вага таких повних екологічних систем на одного космонавта, як-то: людина, рослини і тварини – важила б десятки тонн. Ось коли виясніло, що космічні експедиції слід споряджати не за земними стандартами, а брати із собою найнеобхідніше, аби решту видобувати там, де вони знадобляться.

До речі, навіть посилання на статтю “У пошуку хлорофілу на планетах” немає в жодній публікації про Володимира Мартиновича Арциховського на теренах колишніх країн СРСР. Що й говорити про статтю “Eine neue Methode zur Messung des relativen Lichtgenusses der Pflanzen” (“Новий метод вимірювання відносного споживання світла рослинами”), опубліковану в Берліні у 1932 р., де професор біології запропонував… новий метод реєстрації інтенсивності сонячного випромінювання.

Олександр Рудяченко

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-