У Франківську в одній експозиції зібрали рекордну кількість прикрас-ґерданів

У Франківську в одній експозиції зібрали рекордну кількість прикрас-ґерданів

Фото
Укрінформ
У Краєзнавчому музеї Івано-Франківська майстри встановили рекорд України, представивши в одній експозиції 2629 традиційних ґерданів ручної роботи.

Це кореспонденту Укрінформу підтвердив експерт національного Реєстру рекордів України Павло Горішевський.

«Встановлено рекорд України у категорії «Найбільша кількість ґерданів ручної роботи в одній експозиції», а це 2629 виробів», - повідомив Горішевський.

За словами організаторки виставки, голови ГО «Роса Карпат» Марії Чулак, рекордну експозицію створили 29 майстринь. Серед найдавніших – ґердани, які належать до колекції Марії Турчин.

«Це – покутські ґердани із села Русова, є гуцульські, яким близько сотні років. Вони переважно на чорному тлі. Ті, що на синіх стрічках, – косівські, їм не менше 70 років. Загалом у цій колекції є 12 ґерданів, я купувала їх у людей, а тоді цікавилась, звідки вони, чим різняться. Ось у гуцульських ґерданах є темніші кольори, а покутські – яскраві, на помаранчевому тлі, різноколірні, але переважає червоний», - розповіла Турчин.

В Івано-Франківську встановили рекорд, зібравши в одній експозиції найбільше прикрас-ґерданів / Фото: Ірина Дружук, Укрінформ

Майстриня Наталія Артюхова привезла свою колекцію до Івано-Франківська з Києва. Вона переконана, що давні ґердани необхідно відтворювати у сучасних роботах, щоб зберегти символіку і передати ці знання наступним поколінням

«Будь-який ґердан, чи це силянка, чи маленька стрічка на шию, має життя у сучасному строї. Навіть, якщо на вас офісний одяг і на шиї маленький ґердан, то це вже відповідає національній колористиці і традиції, які треба зберігати. Кожний ґердан відтворює стародавній орнамент і несе певні знання від наших предків і їхнє розуміння світу. Кожна бісеринка має значення. Коли раніше господиня виходила навіть на своє подвір’я, вона одягала ґердан, аби відволікати погляди інших людей від обличчя і зберегти свій добробут», - говорить Артюхова.

Степан Помфюк на виставці представляє Косівський район. У його колекції яскраві сучасні космацькі силянки. Є взори коломийські та яворівські. Розповідає, вперше побачив давню силянку у Коломиї, на чоловіку, який був підперезаний поясом із дротинок. Каже, дуже йому було цікаво, як ці дротинки тримаються купи. Тоді прийшов додому і самотужки почав складати дротову силянку. Так почав робити сестричкам перші браслетки на годинники. Далі опанував силянки на дерев’яній дошці. Зізнається, за все життя ніхто йому не показав, як нанизувати бодай одну бісеринку.

«Я все життя сам собі роблю станки і витворяю... Нині й до свого станка маю претензії», - розповідає Помфюк.

Каже, першу сотню своїх силянок та ґерданів ще записував, а потім перестав їх рахувати. На виставку привіз лише п’яту частину авторських робіт.

«Я з цього не живу, я живу цим. У свої 66 років я вже без цього не можу», - стверджує Помфюк.

Читайте також: В Ужгороді презентували альбом про закарпатські прикраси з бісеру

Близько сорока своїх робіт привезла до Івано-Франківська Світлана Федоришин із Тлумача. За фахом вона економіст, бісероплетінням почала займатися 7 років тому.

«Я відтворюю узор з давніх вишиванок. Але мої роботи мають іншу, сучасну форму. Переважно я люблю працювати з бісером і натуральними каменями – корал, яшма, агат. Бісер складається легше, а кожний камінь має свій характер. Деякі з них роками чекали черги, аби відкритися в моїх виробах. Працюю під настрій. Я, донька, невістка, онучка – наша команда. В мене є учениці різного віку. За два заняття можна навчитись робити ґердани, все залежить від людини», - зазначає Федоришин.

Галина Кутащук із Криворівні зізнається, що вдома зберігає силянки, яким понад 200 років. А на виставку привезла свої сучасні роботи.

«У нас на Верховинщині, у Криворівні, більше виготовляють силянки, вони - ажурної форми, під шию. Раніше їх одягали лише під гуцульську вишиванку. Ґердан – це більш сучасний виріб, який роблять на станку. Його можна вдягнути на сукню чи блузку. Чи довго робити силянки? Все залежить від її ширини. Є такі, які можна робити тиждень і більше, а є такі, що за день можна зробити і дві, і три», - розповідає Кутащук і показує свою силянку, над якою працювала півтора місяця.

Каже, вона називається «вуставковою», бо тут косівські кольори і узори, а ось «лемківську», яка є найбільшою, залишила вдома. За її словами, на Верховинщині силянки і ґердани – це традиційні прикраси, які жінки та дівчата і нині залюбки вдягають на свята та весілля.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-