Росія веде війну й за український людський ресурс

Росія веде війну й за український людський ресурс

Блоги
Укрінформ
Малоросам-«мизамірцам» варто уявляти себе, в разі приходу «мишебратьєв», з клумаками на Читу й Красноярськ...

10 лютого важлива дата: початок депортацій на Західній Україні. 

Пам'ятаймо.

(Дивишся на це фото – і мимоволі просто-таки кобзарським речитативом навертається на голос: ох то ж не транспорт в Аушвіц збирають – то наших земляків із рідного дому на Сибір і Колиму зганяють: неситому рудні копати, тундру непроходиму валяти, вугіль та золото добувати...)

І, до речі, там у них у Сибіру й на Півночі досі людських рук так само треба, як і тоді, – кінця-краю нема, як у чорну діру... Так що малоросам-"мизамірцам", з платною аґентурою включно, варто б це фото збільшити й повісити собі на стіну на видному місці: щоб хоч зрідка уявляли себе, в разі приходу "мишебратьєв", ось цими, що на пероні – з клумаками на Читу й Красноярськ...

Бо війна йде, серед іншого, й за наш людський ресурс, різними способами. Він-бо в нас все ще якісний: годиться на ясир.

Шануймося (с).

Оксана Забужко
FB

Локальна історія:

10 лютого 1940-го на Галичині почали перший із чотирьох етапів депортації населення на схід. Той день для понад 100 тисяч людей став «чорною суботою»…

Як це відбувалось?

Найчастіше енкаведисти вдирались до помешкань зі зброєю в руках і наказом «Собірайтесь!». На збори часу майже не давали.

«Біля другої ночі до дверей нашого помешкання вдерлися солдати, наказали збиратися. Дали на це не більше 30 хвилин і сказали, що «переселять нас в іншу область». Мама зібрала в клунок постіль, трохи одягу й їжі, що була в хаті. Помешкання зачинили та забили дошками», – пригадувала Галина Паламарчук, депортована під час другого етапу виселення. На той час мала 16 років, мешкала в Городку під Львовом.

Депортованих везли у товарних вагонах або вагонах призначених для перевезення худоби. Тобто, вони не обігрівались, у них не було вбиралень. А шлях тривав від двох тижнів до понад місяця! Їхали на Сибір, Далекий Схід та Північ Росії, де гостро не вистачало робочої сили в освоєнні територій.

Кого переселяли?

Насамперед до списків потрапляли підприємці, дрібні ремісники та приватні рільники, на яких трималась економіка Галичини у довоєнний період, активісти «Сокола» та просвітницьких організацій, які могли згуртувати громаду і налаштувати проти «визволителів».

Починаючи з лютого 1940-го виселення населення Галичини відбувались щодва місяця чотири рази. Загалом депортували 10% мешканців регіону. За деякими підрахунками, це понад 1 млн людей.

Архівні матеріали засвідчують, що плани депортацій складалися у Москві й здійснювалися силами місцевих репресивних структур.

З архіву Головного інформаційного бюро МВС України: „Станом на 25 січня 1940 року, на підставі складених заздалегідь списків із Західних областей України підлягали депортації 17 807 сімей, або 95 193 особи, котрі мешкали у 2054 населених пунктах регіону. Для перевезення такої кількості людей у глибинні райони СРСР завчасно було виділено на залізничних станціях 3537 вагонів, не пристосованих для перевезення людей».

Локальна історія

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-