Як українцям стати щасливими - експерт сказала, що треба міняти

Про це в інтерв’ю Укрінформу розповіла одна з авторів дослідження "Культура (субкультури) бідності в Україні", доктор історичних наук, професор кафедри соціології Українського католицького університету Оксана Міхеєва у відповідь на запитання, чому українці не почуваються щасливими.

Зокрема, Міхеєва сказала: "Це дуже складне питання. У нас в Україні кількісно щастя міряють. Якось ми робили дослідження з нашими українськими емігрантами у Польщі – і мені одразу дуже сильно впало в око, що польське суспільство сильно відрізняється від нас у сенсі сприйняття віку людини. В Америці різниця ще більш разюче помітна".

За словами експерта, порівняно з розвиненими країнами в Україні дуже вузький коридор реалізації, ейджизм супроводжує людину в будь-якому віці.

"Поки молодий і повний сил - шмаркач, замолодий, щоб давати поради. На роботу шукають 18-28-річних з досвідом, а 30-річним віком закінчується запит на кадри. Максимум 30-35 років - і все, коридор зачиняється. Реалізуватися пізніше надто складно. Уявіть українську людину 50+, яка пішла перевчатися, стартувати з нуля з новою освітою... Вона не дуже й знайде, де вчитися (бо освіта для людей старшого віку, університет третього віку в нас ще на старті). І не піде в звичайні університети, які хоч і не мають вікових обмежень для вступу, але поодинокі старші люди будуть просто некомфортно почуватися в аудиторії з нещодавніми випускниками шкіл. А, наприклад, у Польщі це скрізь доступно і не сприймається суспільством як щось нестандартне, дивне", - наголосила Міхеєва.

Вона підкреслила, що, по-перше, треба працювати з віковими настановами, тому що ейджизм не дає людям нормально розвиватися. По-друге, при всій демонстративності, українці бояться похвалитися справжніми успіхами через відсутність нормально функціонуючої системи захисту особи та її власності. "І правильно бояться, бо це впирається в систему права і справедливості. Захист від крадіжок, нападів, рекету не гарантований, а питання захисту часто залежить від фінансової спроможності", - додала Міхеєва.

За словами соціолога, "ми почуваємося нещасливими ще й тому, що в нас у суспільстві вже тривалий час відключена опція "соціальне схвалення". Якщо ти щось робиш добре – то всі вважають, що то так і треба, і не дякують. А якщо, не дай Боже, ти помилився (чи просто щось взагалі робив) – то суспільство накидається на тебе з усією інтенсивністю обговорення чи осуду. А людині потрібні відчуття самореалізації, суспільної оцінки (схвалення), що всі її зусилля, часто чималі, були не марними. От, а ми того всього здебільшого не маємо, і ніякими грошима то не компенсувати".

Як підкреслила Міхеєва, "нам треба переключати суспільство з так званої мови ненависті, знецінювальних коментарів на адекватну оцінку та подяку, працювати з цією риторикою знецінення, яка на корню вбиває мотивацію людей".