Театр, амбіції й конкуренція. Що посварило заньківчан?

Театр, амбіції й конкуренція. Що посварило заньківчан?

Укрінформ
У Національному драматичному театрі імені Марії Заньковецької у Львові триває затяжний конфлікт

Неабиякий резонанс у спільноті театралів і громадськості викликала скандальна ситуація, що виникла у Львівському академічному художньому театрі імені Марії Заньковецької після того, як його адміністрація не продовжила контракт із головним режисером — народним артистом України Федором Стригуном та його дружиною — народною артисткою Таїсією Литвиненко. Кожен із них віддав сцені понад 50 років роботи і створив низку незабутніх образів як у театрі, так і в кіно.

При цьому самі актори ображені ще й тим, що їх попередили про непродовження контракту листами, а не в особистій розмові.

По-суті, це стало закономірною розв`язкою ситуації, яка склалася останнім часом у театрі. Тут частина колективу, яка не сприймає дії дирекції щодо непродовження контракту з актором Ярославом Кіргачем, висловлює свої емоції, звертаючись до глядачів після вистав. Очолив опозицію Федір Стригун.

Кореспондент Укрінформу пробувала розібратись у цій складній ситуації, а тому звернулась до обох сторін конфлікту з проханням прокоментувати його.

АНДРІЙ МАЦЯК, ДИРЕКТОР ТЕАТРУ: «Я ВАМ ПОЯСНЮ ПРИРОДУ ЦІЄЇ ОПОЗИЦІЙНОСТІ – З ПОЯВОЮ КОНТРАКТНОЇ СИСТЕМИ І КОНКУРСУ З`ЯВИВСЯ МОМЕНТ КОНКУРЕНЦІЇ»

- По-перше, в країні все міняється. Це є об`єктивні процеси. Так само це відбувається у театрі Заньковецької, який є маленькою моделлю держави в цілому. Ми бачимо, як міняються керівники, службовці. Не завжди на краще, але міняються.

Андрій Мацяк / Фото: photo-lviv.in.ua
Андрій Мацяк / Фото: photo-lviv.in.ua

І тому в даній ситуації, з величезної поваги до того, що Федір Миколайович зробив, ми зробимо все, щоб надати йому можливість зробити більше. Йому запропонована цивільно-правова угода, згідно з якою він міг би поставити одну, дві, а може, й більше вистав. І водночас ми будемо шукати кількох людей, які б створили своєрідний творчий кулак: це завідувача літчастиною, заврежуправою, головного режисера і головного художника. Ці чотири особи будуть визначати на майбутніх 5-20 років політику театру, як це свого часу зробили Данченко, Ступка, як, зрештою, робив 30 років тому Стригун.

Зараз мені випала місія в пошуку таких людей. Потрібні дуже динамічні, швидкі розумом і фізично люди, які зможуть їздити, оглядати велику кількість вистав, багато різних акторів, знайомитися з драматургами, володіти комп`ютером і бажано – хоч одною іноземною мовою. Така є вимога часу і нема на то ради. І ми мусимо рухатися в цьому напрямку.

- Ви думаєте, що знайдете рівноцінну заміну Стригуну?

- Не можна знайти рівноцінну заміну, тому, що він представляє епоху, якої вже немає. Зараз усе по-іншому. І на превеликий жаль, театрознавці, з якими ви будете говорити щиро і наодинці, скажуть, що театр Заньковецької на нинішній день перебуває в стані заниженому, ніж це повинно бути для національного закладу культури.

Тому ми будемо рухатися вперед, але еволюційно, не революційно. Ніхто не збирається вкрай різко все змінювати. Оці системи компромісів я шукаю і думаю, що знаходжу.

Федір Стригун
Федір Стригун

- У вашому театрі не один режисер. Є низка значно молодших від Стригуна — зокрема, Огородник, Сікорський...

- Вони актори, які за нашою згодою час від часу ставлять вистави. Вони не є нашими штатними режисерами. Я взагалі не є прихильником штатних режисерів. Ну, можливо, один головний режисер повинен бути штатним, а всі інші – або запрошені, або з числа акторів. Лише лічені люди можуть настільки зжитися з колективом.

Адже мало бути геніальним режисером. Справа – у спілкуванні з акторами, технічним, обслуговуючим персоналом. Це настільки ексклюзивна професія, як і сценографія, що в Україні можна на пальцях перелічити її справжніх представників.

- Чому не вписалася у ваш штатний розклад Таїсія Литвиненко?

- Вона вписалася на пів ставки, так само, як й інші наші ветерани віком 75, 80, 90 років. Всі вони працюють на 0,25, 50, 75 відсотків ставки. У театрі високі зарплати, а в них – великі пенсії й кожен має персональні надбавки. Вони не кинуті напризволяще.

Повірте, якщо хтось із них піде на 0,5, то цій зарплаті зможе позаздрити будь-який завідувач хірургічним відділом будь-якої лікарні.

Таїсія Литвиненко
Таїсія Литвиненко

- Чому Стригунам були надіслані листи, а не особисто повідомлено про непродовження контракту?

- Тому що Федір Миколайович не спілкується зі мною уже більше року. Відтоді, як вийшов разом зі мною на конкурс на посаду директора і художнього керівника і програв його.

- В одному зі своїх інтерв`ю ви зазначали, що практика контрактів є загальносвітовою. А як за кордоном ставляться до корифеїв?

- Там нема такого поняття. Там якщо ти потрібний — ти працюєш, в іншому випадку йдеш на пенсію, а коли будеш потрібний, тебе запросять на цивільно-правову угоду. Так, як зараз у нас. Взагалі я неодноразово звертався до Верховної Ради із пропозицією запровадити віковий ценз стосовно працівників, а особливо керівників національних закладів культури. Я переконаний, що 70 років – це абсолютно ідеальний варіант. А якщо ти ще можеш і в формі, то був би нерозумним директор чи художній керівник, чи режисер, який би не запросив тебе у виставу. Таким чином ти потрібний театру. У нас є працівники, які отримують по 0,25 і переступають поріг театру раз на 2 місяці. Підтримуємо? Підтримуємо.

- Що вам дає ця практика — 0,25-0,50 ставки? Куди йдуть зекономлені у такий спосіб кошти?

- На зекономлені кошти ми запросили кількох молодих людей, які не пройшли конкурси, але на нашу думку, можуть бути цікавими. Ми їх пробуємо, хочемо дати їм шанс. І вони себе дуже цікаво проявляють.

З коштів, зекономлених на режисерах, платимо гонорар Олексію Кравчуку, який зараз ставить постановку Еріка Емманюеля Шмітта “Федеріка”, або “Бульвар злочинів”. А наступним до нас приїде відомий київський режисер Станіслав Моісеєв, який представить макет і свою концепцію вистави “Венеційський купець” Шекспіра.

- Обурення викликало також і те, що студентів театрального факультету не допускають на вистави.

- Якщо ви час від часу прийдете у наш театр на виставу, то побачите цікаві для себе речі.

- Які саме?

- Наприкінці вистави викидаються банери, плакати. Глядачі тотально обурюються щодо того, що вони повинні на це дивитися. При цьому, молоді люди останнім часом почали закривати свої обличчя, одягати ковпаки на кшталт Ку-клукс-клану. Так не може бути.

- А як ви поясните опозиційність частини трупи?

- Ця опозиційність є надуманою і надмуханою. Якщо б ці опозиціонери, як гірники, або медики у багатьох містах, не отримували місяцями зарплати, то це було б зрозуміло. А коли люди отримують у три-чотири рази більші зарплати, ніж ті, до яких вони звертаються зі сцени (а це переважно — лікарі, вчителі, які отримують до 8 тисяч гривень на місяць) і кажуть, що їх принижують, мучать, а наступного дня отримують аванс, на кілька порядків вищий, ніж у більшості глядачів, а потім ще й зарплату, – це є спекуляція.

Я вам поясню природу цієї опозиційності. Річ у тому, що з появою контрактної системи і конкурсу з`явився момент конкуренції, почали з`являтися люди, значно цікавіші, талановитіші, більш готові виконувати завдання на сцені, ніж деякі з тих, хто є. І мені здається, що цей гарячий подих у спину, розуміння того, що колись усе закінчиться, якщо ти не будеш працювати над собою, породжує величезний страх, у якому і полягає природа опозиційності. А для того, хто працює над собою, постійно у формі, – вік не має значення. Ось наш актор Борис Мірус має 92 роки. У блискучій формі, працює на 0,75 ставки, зустрічається із молоддю, студентами, пропагує театр...

- Які плани з оновленим колективом?

- Він ще далеко не оновлений. Це копіткий процес. У театрі Заньковецької є свої традиції, тут не можна перевертати все догори дригом. Потрібно йти дуже поступово, спокійно, шанувати традиції, й уперед іти, впроваджуючи авангард. Я зараз шукаю ще один майданчик, щоб зробити авангардовий театр. Планів багато. Багато людей, зокрема й іноземців — поляків, литовців, хочуть до нас приїхати, ставити вистави, але очікують стабілізації ситуації. Заспокоїмо її й рухатимемось далі...

Федір Стригун
Федір Стригун

ФЕДІР СТРИГУН: «КОНТРАКТИ В ТЕАТРАХ ВІДКРИЛИ МОЖЛИВІСТЬ ДЛЯ ЗВЕДЕННЯ ПОРАХУНКІВ І ВИТІСНЕННЯ «НЕУГОДНИХ»

Зі свого боку Федір Стригун і Таїсія Литвиненко нещодавно на пресконференції заявили, що проти них і низки провідних акторів театру Заньковецької чиниться психологічний тиск і переслідування. Їм створюють умови, в яких неможливо працювати. Актори вважають, що після звільнення Ярослава Кіргача вони стали наступними жертвами не реформи, а саме ненависті з боку дирекції.

Як зазначив Федір Стригун, його звільнення та переведення на пів ставки Литвиненко – це рішення не колективу, не художньої ради, а як і у випадку з Кіргачем – це одноосібне рішення директора Мацяка. І він вважає це помстою, бо, мовляв, ці актори незручні для директора і відмовляються бути ручними.

Ярослав Кіргач / Фото: Syla.News
Ярослав Кіргач / Фото: Syla.News

За словами Стригуна, психологічне цькування подружжя і їхніх учнів триває вже давно. З репертуару театру на очах зникають поставлені ним вистави. Рішення про їх списання Мацяк приймає також одноосібно, не радячись ні з ким, а всі його пропозиції щодо постановок відхиляються так само одноосібно.

Далі пропонуємо коментар головного режисера театру.

- Я нічого не можу збагнути в ситуації з переходом театрів на контрактну систему. Лише бачу, що з`явилась можливість для зведення порахунків, для витіснення “неугодних”. Перемішалося все: грішне і праведне. Якщо держава ставить на нас такий експеримент, якщо буде хазяїн і васали, якщо не буде запобіжників свавіллю, то я, мабуть, буду повертатись у комуністічєскую партію. Бо захист людини — це найперше, що повинно бути в державі. При всіх ситуаціях — в бідності й багатстві — це захист людини, – зазначив у розмові із кореспондентом Укрінформу Народний артист України, головний режисер львівського драмтеатру імені Марії Заньковецької Федір Стригун.

За його словами, тепер з`являються директори, які не підкоряються нікому, крім самих себе. А де профспілки, колективні договори? Де захист працівника?

- Театр для мене — все, це моя душа. Свого часу віцепрем`єр Микола Жулинський пропонував мені посаду міністра культури. І був дуже здивований, що я відмовився. А потім під час гастролей заньківчан у Луцьку приніс після вистави ящик шампанського і сказав: “А я ж міг не побачити твого Пузиря, якби ти пішов у міністри” (п`єса Карпенка-Карого “Хазяїн” – авт.).

Театр — це душа, людина, це мозок, розум. І ним не потрібно особливо керувати. І ви ніколи не підсунете глядачам фальші, бо на сцені розкривається людина так, як більше ніколи у житті. І коли починають адмініструвати творчий процес, це гине відразу, воно засихає.

Ось придумали комісії, конкурси. І хто серед їхніх членів? Працівники з інших театрів. Та вибачте мені, для мене театр — це більше ніж сім`я. І для мого учня Славка Кіргача, з яким не продовжили контракт, – теж. Бо так я його виховав. Зараз його запрошують у кілька театрів, та він не може туди піти, бо заньківчани для нього – родина. І якісь люди з інших театрів, котрі колись просилися до нас на роботу, під час конкурсу загадують заслуженому артистові виконати вірш, заспівати... І в результаті він не проходить конкурс...

Ярослав Кіргач
Ярослав Кіргач

- Ярослав Кіргач першим підпав під контрактний “дамоклів меч”. Чому, на вашу думку, саме він?

- Славко при своїй любові до правди підняв питання, чому в нашому театрі, який носить звання національного, зарплата нижча, аніж у київського імені Франка. Як з`ясувалось, адміністрація нам роками занижувала коефіцієнт. Стало боляче, що в той час, коли нас просили працювати майже безоплатно, адміністрація зробила собі нормальні зарплати, премії... Ось про це він і сказав на зборах директору. І полетіла голова. Тепер це дуже легко робиться в умовах контрактів: наймаю людей для конкурсної комісії, щоб проголосували як мені потрібно.

- Хто і за яким принципом формує конкурсну комісію?

- Директор. По два члени від колективу, від громади і т.д. Не колектив обирає, не міністерство, а так: "Що хочу, то ворочу".

Якщо збережуться цей недолугий закон і контрактна система, повірте мені: через десять років театру не буде, бо з нього хочуть зробити прокатний пункт.

- Але за кордоном контрактна система існує вже давно.

- За кордоном вона по-іншому діє. Є, приміром, національний Шекспірівський театр. А біля нього може бути сотня всіляких студій, театриків. Комеді Франсе, московський Малий театр. Вони живуть, експериментують.

- Театр імені Івана Франка перейшов на контракти?

- Так, але там директор не втручається у творчий процес і не зводить порахунків з акторами.

А я просто, як Му-Му, не можу зрозуміти: ”За что?”

Може, тому, що я старий. Але ж я не борюсь за владу. Якщо запросять і буде здоров`я, поставлю виставу. Зараз запрошують поставити вистави у Тернопіль, Івано-Франківськ, Луцьк.

- Кажуть, що ринок режисерів в Україні дуже бідний.

- А чому ж я з актора перейшов у режисери?

- 14 грудня закінчується ваш контракт і буде конкурс на посаду головного режисера. Ви братимете у ньому участь?

- Ні. Не хочу, бо знаю наперед його результат. Та й чому я маю це робити, віддавши театру 55 років. Я й Кіргачу не радив брати участь у конкурсі, бо так само знав наперед його результат. Забрали у мене чудового актора, який потрясаюче грав Миколу в “Украденому щасті”. Я навіть не знаю, чи захочу ставити виставу в цьому театрі, де зараз одна за одною списують мої постановки. Хоч ідеї є.

- Яким ви бачите своє акторське та режисерське майбутнє?

- Ще не вирішив. Але підписувати цивільно-правову угоду не буду.

* * *

Цілком логічно, що арбітром у цій непростій ситуації мав би стати Мінкульт. На початку грудня актори національного драматичного театру імені Марії Заньковецької, що у Львові, вийшли на акцію протесту під будівлю Міністерства культури, молоді та спорту (МКМС) у Києві.

Учасники акції звинувачували директора театру Андрія Мацяка в тому, що за допомогою нової контрактної системи він нібито почав звільняти "незручних" акторів.

До протестувальників вийшла заступник міністра Ірина Подоляк. Вона наголосила, що міністерство не ставатиме ні на чий бік, але надасть інструменти вирішення ситуації.

Ірина Подоляк
Ірина Подоляк

"Ми запропонували скерувати професійного медіатора, який допоможе двом сторонам – керівництву і профспілкам – дійти порозуміння. Певні тертя є, і треба професійно вирішити питання, вийти на нормальний колективний договір, який врахує інтереси всіх сторін", – зауважила вона.

Подоляк погодилася, що в театрі імені Заньковецької відбувається певна дискусія між частиною представників трудового колективу і адміністрацією. І ця дискусія емоційна, адже через дію закону про контрактну систему в частини акторів закінчується контракт, і їм пропонують перейти на інший тип трудових відносин. Однак, за словами заступника міністра, нікого на вулицю не виганяють.

"Пропонують, наприклад, перейти на цивільно-правову угоду. Ні Федора Стригуна, ні його дружину не звільняють. Вони зможуть продовжувати працювати. Люди мають певні упередження стосовно керівника, але ми не бачимо жодної загрози. 70% українських театрів оновлюються, будь-які реформи – це зміни, і для частини суспільства вони болючі", – сказала чиновниця.

Як повідомлялося, контракт Федора Стригуна завершується 14 грудня 2019 року, йому пропонують оформити співпрацю з театром на основі цивільно-правової угоди, оскільки новий контракт укладено не буде. Литвиненко запропонували перехід на пів ставки, бо контракт, який завершується 29 грудня 2019 року, не буде продовжено.

80-річний Стригун працює у театрі імені Заньковецької з 1965 року, а з 1987 року був художнім керівником, а потім головним режисером, 84-річна Литвиненко також працює в театрі з 1965 року.

Нінель Капелюх, Львів

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-